Марк Боянжу

Мой край родной
Он из оранжевых восходов,
Из белоснежных теплоходов,
И снежно-белых парусов.
Из тихих плавней камышовых,
Прохладой веющих лесов.
Он и приморский, и степной -
Вот он какой,
Мой край родной!

Высотный кот
Он был, наш Мурлыка, обычным котом:
Валялся на травке, дремал под кустом.
И ласковой песенкой тихой своей
Хвостатых встречал и ... бесхвостых друзей.
Хозяин его, расширяя метраж,
Четвертый сменил на девятый этаж.
К друзьям наш Мурлыка совсем не спешит,
Теперь на балконе часами лежит
И если хозяин его позовет, -
Он жирную шею с трудом повернет.
Лежит он и лижет живот и бока,
И смотрит, зевая, во двор свысока.
И смотрит, зевая, играя хвостом -
Ведь стал он "особым",
ВЫСОТНЫМ
КОТОМ!

Скрипка и солнце
На скрипке девочка играла,
И розовели облака.
Услышав скрипку, солнце встало,
Зажглось на кончике смычка.

И брызнули лучи-улыбки,
И на Земле - светлым-светло...
Когда б не девочка и скрипка, -
Наверно б солнце не взошло.

Солнце - это утренняя птица
Солнце - это утренняя птица.
Любит солнце по утрам гнездиться
Не в спокойной тихой синеве, -
В тополиной дремлющей листве.

Над еще прохладною долиной
Солнцу - ввысь, в зенит, нелегкий путь.
Потому на ветке тополиной
Хочется ему передохнуть.

Пес Дружок
Поссорились мы с Тимкой
Почему?
Ни мне уже не вспомнить,
Ни ему.
Эх, с кем теперь мне
В шашки поиграть?
На речку - с кем? -
Поплавать, понырять?
Дружок от нетерпенья изнемог -
Меня и брата тянет за порог.
Но мы - ни с места - хмурые сидим,
Горюем оба, плохо нам двоим.
Считает брат, что я был виноват.
А я уверен, что виновен брат...
Дружок метнулся к Тимке, а потом -
Комне, опять - к нему. Вертел хвостом,
Смотрел в глаза нам. В стойке застывал,
Скулил, на лапы задние вставал,
И лаял возмущенно, и рычал,
Ни мне, ни Тимке - ссоры не прощал.
Дружок, Дружок!.. Ты не Дружок. Ты - Друг!
Я засмеялся, Тимка прыснул вдруг,
Дружок заулыбался. И одним
Прыжком - за дверь, - на речку!
Мы - за ним!

на початок сторінки

Микола Братан

Щоб не поколотися
Їжачок
На бочок
Не лягає спати:
Від своїх колючок
Може постраждати.

Пригода
Дід кота на дачу віз -
У тролейбус ледве вліз.
Мурчик вдома залишився -
В двері дід його не втис.
Я сиджу на річці й плачу:
Не прїхав кіт на дачу.

Малюнок
Це ось - сонце, це ось - хмара,
Чорна-чорна, як примара.
Це ось сад, а це ось хата,
Це ось квочка, це - курчата,
Це бабуся ось моя,
Біля неї поруч - я...
Нумо в хату - дощ закрапав...
Дід - в малюнок не потрапив!

Жаба в човні
Ось так диво-дивина:
Жаба вбралась до човна!
Покататись, певне, мріє,
Та... весла тримать не вміє.

на початок сторінки

Микола Василенко

Ялинки
Різдвом на видноколі
Де снігова сівба,
Ялинки йдуть поволі,
Немов людей юрба.

Засипану снігами
Долати важко путь.
До нас вони степами
Колядувати йдуть.

Сліпий дощ
Дощ при сонці, як намисто,
З хмар просипався барвисто
На зелену ярину
Та отаву запашну.

Дощ відразу втих у житі -
І веселка у блакиті
Над рікою край села
Дивовижно розцвіла.

Ку-Ку!..
Ішло дівчатко на ріку,
Присіло в жниві на току
І, мовби пташка на вербі,
Кричить собі:
Ку-Ку!

А там, де піниться трава,
Отої дівчинки слова
Зозуля чує у ліску
І теж собі:
Ку-Ку!..

Жабки-жаболятки
На ставку у жабуринні,
Де рибинки срібносині,
Браві жабки-малюки
З глини ставили хатки.

Мудрий тато - жаболух
(Полював тоді на мух)
Подивився на малят,
Бравих жабок-жаболят,
І сказав, що хати гарні,
Та стараня їхні марні.
У воді з піску і глини
Не стоятимуть хатини.

Кіт і цуцик
Білі-бом!..
Білі-бом!..
Цуцик грається з котом.

Раптом виліз кіт на хату,
На вербу стрибнув горбату,
По горбатій - на горіх...

Цуцик так робить не міг.
Звісив голову на груди,
Підтюпцем побіг до буди.
З буди каже: "Коте, там,
На деревах грайся сам.
Вгору пнутися до неба -
Гра така мені не треба."

Швидко кіт засумував.
Стриб! - і поряд буди став.
Білі-бом!..
Білі-бом!..
Цуцик знову із котом.

читайте також

на початок сторінки

Валерій Зінченко

Березнева пісенька
Як на струнах сонячних
вітерець заграв,
синьоокий березень
пісню заспівав.
від тієї пісеньки
диво-голоска
покотились слізоньки
у сніговика.
Потекли струмочками
долі по землі.
Скоро буде весело
й любо дітворі!

Лелека
Летить із вирію лелека -
Крилатий красень молодий.
Мабуть, гніздо його далеко,
Бо не спускається сюди.
Ти прилітай до нас, лелеко!
Я дуже радий, що колись
Сестричку, дівчинку маленьку
У нашу хату ти приніс.

У перший клас
Ой веселе свято в нас!
Я іду у перший клас!
В мене квіти у руках,
В мене ранець на плечах.
Небо чисте, голубе.
Гарно так навколо.
Осінь, як я ждав тебе,
Щоб піти до школи!

Золотий метелик
Листопад, листопад!
Золотий метелик
Залетів в моє вікно,
Всівся на портфелик.
Я промовив: "Ти - листок,
Ну, а я - Валерик.
Ти сьогодні в мене гість,
Золотий метелик!.."

Осінь намалюю
Вітерець-пустунець
Між дерев гарцює.
Я візьму свій олівець,
Осінь намалюю.
Верби в жовтому вбранні
Опустили віти.
Відлітають журавлі,
Журяться за літом...

Туга за татом
Я граю на акордеоні,
Сестричка плескає в долоні.
А міг би краще я заграти,
Якби зі мною поруч був мій тато!..

Стара вишня
Старенька вишня, як бабуся,
Стоїть, зіпершись на ціпок.
На неї довго я дивлюся
І жаль мені її гілок.
Бо ті гілки, неначе руки,
Які у хмарки просять пить,
А поруч виростають внуки,
І лиш вона скрипить, скрипить...
Я з крану чистої водиці
Наллю в відеречко нове.
Нехай нап'ється наша вишня,
Нап'ється й знову оживе.

Бабусині казки
У бабусі руки вмілі,
А казки чудові, милі.
Миготять в повітрі спиці,
За клубочком скаче киця.
А нитки все в'ються, в'ються,
І казки рікою ллються...
Ляжу в ліжко, та не спиться, -
Нову казку в'яжуть спиці.

на початок сторінки

Віка Зінченко

Мама і доня
Мама доню наряджала,
Біле плаття одягала.
Плаття біле, ще й хустинку -
Стала донька, як пушинка.

Ледача лялька
Вчила ляльку я читати,
Вчила літери складати.
Тільки лялечка мовчить
І не хоче говорить.
От задача, так задача!
Мабуть, лялька
в нас ледача...

Музикальні пальчики
В мене пальчики слухняно
Грають на фортепіано.
До-ре-мі-фа-соль-ля-сі -
Грають пальчики усі.

Господиня
Я курчаток доглядала,
Їм зерняток насипала,
І водички налила,
І від кішки вберегла!

Хитра курочка
Плаче кішка Мурочка:
"Ох, і хитра ж курочка!
Я курча зловить хотіла,
А вона крилом накрила".

Міст над балкою
Міст над балкою, наче та стрічка.
А колись хлюпотіла тут річка,
Розпускалися квіти медові,
І пташки прилітали чудові.

...Зникли квіти і висохла річка.
Тільки міст, наче вицвіла стрічка.

на початок сторінки

Анатолій Кичинський

Небилиця
Йшла корова по струні...
Вибачайте, по стерні.
Йшла корова до води...
Вибачайте, не туди.

А туди, де татко
Припинав телятко.
Татко шворінь забивав
молоком,
а я бублик запивав
молотком.

А було це в череду...
Вибачайте, в середу.

Зимова пригода
Як заграла чорна галь -
затремтіла дальня даль.
А зима візьми та в сльози:
стало дуже себе жаль.

Понаплакала калюж -
і свід заочі чимдуж.
А горобчик горобчисі
каже: "Стріха - наче душ".

Каже кіт собі: "Мур-мур,
Красота без кучугур!"
Коли бачить - перед носом
На кущі сидить снігур.

Перейшов калюжу вбрід,
у якій ще плавав лід.
Підкрадається як слід,
придивляється на слід...
"Здрастуй, - каже, - рукавичко!
А я думав: ти - обід".

про автора читайте

на початок сторінки

Анатолій Крат

Забавлянка для Романка
Гу-ту-ту, гу-ту-ту,
Кашку варимо круту.
Додамо молочка
Нагодуєм козачка.
Хто не дружить з молоком -
Той не буде козаком!

Вишиванка для братика
Їжачок, їжачок!
Дай хоч трішки голочок!
Хочу вишити Романку
Я сорочку-вишиванку.
Щоб в колисці він гойдався,
Не кричав, а посміхався!

Хто гарчить?
Хто гарчить, як сто пантер?
Ледь від страху я не вмер...
Це Романко наш тепер
Вимовляє букву Р-Р-Р...

Нічна казка
Знову ніч прийшла до хати,
Час і в ліжечка лягати.
Ручки, ручки - засинайте!
Ніжки, ніжки - не вставати!
Тільки очі спать не хочуть,
Дрібно віями тріпочуть...
Хитрі-хитрі оченята
Знову просять казки в тата!

Сон-трава і коник
- Ой, конику, мій конику,
Ой, де ж це ти бував?
- У сон травички дзвоники
Росою напував.
- А ці ж чому сухесенькі,
Прикрасити забув?
- Та ні, в траві м'якесенькій
Не втримався, заснув...

про автора читайте

на початок сторінки

Максим Крат

Ранок
Сонце піднімається.
Квітка усміхається.
Мама посміхається.
Ранок починається...

Малюнок
Все, що бачив я у сквері -
Намалюю на папері.
Не малюється одна
Ти-
ши-
на...
Т-с-с...

Гра у шашки
Дві веселі черепашки
Цілий день змагались в шашки.
З ними грав, звичайно, я -
Вийшла дружня нічия!

Хай росте
По дорозі котик йшов,
Гарну квіточку знайшов.

Став він думати-гадати:
"Ну, кому ж подарувати?"

Та пізніш сказав на те:
"Не зірву я, хай росте!"

Слон (акровірш)
Слон до річки йде напитись,
Любить слон у річці митись.
Ох, не любить спеки слон,
Навіть вдень кидає в сон...

Оповідання про Літо
Якось рано-вранці діти прокинулись і вибігли на вулицю. А там вже стояв... сніговик. Ніхто не знав, звідки він узявся. Це, звичайно, дуже здивувало хлопців та дівчат. Та ще більше їх здивувало те, що сніговик привітно звернувся до них людським голосом:
- Доброго ранку!
Діти мовчки перезирнулися і привіталися.
- А як тебе звуть? - тут же запитав Сергій.
- Мене звуть Літо, - відповів сніговик.
- А чого саме так? - знизала плечима допитлива Уляна. - Ти ж сніговик!
- О, це ціла історія! - посміхнувся Літо у відповідь і почав розповідати. - Колись, коли я був дуже маленький, мені багато розповідали хорошого про дивовижне літо. І мені так закортіло його побачити, що я вже зібрався втекти на південь. Але потім передумав, бо зрозумів, що це неможливо. Та й мама дуже б засмутилася... Але я ще й досі мрію про літо. Тому мене так і прозвали.
- А як звати твого батька? - поцікавився Микола.
- Птах, - відповів сніговик.
- Але ж чому? - ще більше здивувалися діти.
- Тому, що він умів літати.
- А хіба сніговики літають? - вигукнув Василь.
- Це вмів робити тільки мій батько, - промовив Літо, - тому що він був зліплений з найпухкіших сніжинок в світі, які так гарно літають у повітрі!..
- А тебе хто зліпив? - запитала нарешті мовчазна Маринка.
- Батьки, звичайно, - відповів сніговик.
В цю мить на вулицю вибіг Антон, який у вікно спостерігав за дітьми і сніговиком, зауваживши:
- Слухайте, ви його вже замучили одними запитаннями, годі!
Потім звернувся до сніговика:
- А ти вмієш грати у хокей?
- Звичайно, вмію! Це моя улюблена гра!
- Тоді гайда усі на річку, пограємо! У нас якраз не вистачає воротаря.
- З великим задоволенням! - погодився Літо, і галаслива юрба побігла до річки.
За хвилину на замерзлій річці зав'язалася гра. Літо виявився дуже вправним воротарем, жодної шайби не пропустив у свої ворота! Всі так захопилися грою, що спочатку не почули крику Уляни:
- Подивіться! Юхим тоне!
Усі повернулися в один бік і побачили Юхима, який на середині річки борсався у крижаній воді. Ніхто з дітей не наважувався підходити ближче, кожен знає, що на середині крига дуже тонка.
Першим, кинувши ключку додолу, метнувся на допомогу Літо. Сніговик швидко витяг Юхима з води, добре розтер йому руки та обличчя і поніс додому на руках.
Уявляєте обличчя матері Юхима, коли вона зникла за дверима. Проте за хвилину знову з'явилася на порозі:
- Даруйте... Дякую за все... Може, гарячого чаю вип'єте?
- Ні, дякую, - чемно відмовився сніговик. - Якось іншим разом.
В той день сніговик так само, як несподівано з'явився, несподівано зник. Діти щодня його виглядали зі своїх замерзлих вікон, бо вірили, що Літо обов'язково коли-небудь з'явиться знову.

на початок сторінки

Роман Крат

Весна
Шпак віщує передвістя,
Що не буде стужі,
І відбилось перше листя
У паркій калюжі.

До води верба схиляє
Зеленаві ручки,
І кульбабка перша сяє
Золотом каблучки.

В сонці тоне все містечко -
Вже й до літа недалечко!

Веселка
Різноколірне півколо
Сонце в небі прикололо,
Й хвилі вицвілі дніпрові
Стали раптом кольорові!

Тополя
тополя розвісила
у зелених горнятках
пухнасті порції
морозива

вітер їх злизує
і видихає хмаринкою
від морозива
хмаринка холодна-холодна
й тому проливається дощем
який гусне молочним туманом

і перетворюючись
на хмаринку-лійку
йде собі далі поливати
землю

Далеке плавання
Край калюжі Дмитрик грає,
Свій кораблик запускає.
Ця калюжа - океан,
Дмитрик - справжній капітан!

Лічилка
Лис чалапав через ліс,
А в руці букетик ніс.
Був букетик з лободи -
Я ховаюсь, ти - води!

Вечір
Сонечко востаннє озирається
І в кишеню обрію ховається.
Вечора завіса розсувається, -
В небі перша зіронька гойдається...

на початок сторінки

Анатолій Марущак

Угловой удар
По футболу в январе
Мы скучали очень,
И решили на ковре
Поиграть разочек.
Брат навесил угловой,
Я ударил головой -
Закачалась люстра,
Зазвенела грустно.
Тут, услышав звон стекла,
Мама в комнату вошла,
Стала в центр круга,
Покачала головой,
Отменила угловой,
Повела нас в угол.

Каша и кашалот
Мальчик маленький Сережа
Все на свете делать может.
Только есть не может кашу,
Как его товарищ Саша.

Мама кашей попрекает,
Ежедневно обижает
И еще вот говорит,
Что не будет он, как кит,

Плавать в море, океане,
В небо запускать фонтаны,
Потому что кит и тот
Всем знаком как КАШАлот.

на початок сторінки

Леонід Марченко

Сніжок
Сніг - рідкий гість в південних краях. Вранці випаде, а як сонечко зійде - розтане.
Побачивши сніг за вікном, Маринка вигукує:
- Як святково! Я, мабуть, сьогодні в дитсадок не піду...
- Чому? - поцікавилася мама.
- Краще на вулиці погуляю. А то ввечері сніжку вже не буде! Якщо піду в дитсадок, можу розминутися з ним!..

Цибуля
Мама готує обід. Маринка зайшла на кухню і бачить. як на маминому обличчі несподівано з'являються сльози.
- Ич, яка зла цибуля! - каже мама, витираючи кінцем фартуха очі. Але знову продовжує розрізати цибулину - для борщу. За обідом Маринка з неохотою їсть борщ. Виловлює шматочки цибулі та складає їх на стіл.
- Що ти робиш? - з подивом питає мама.
- Цибуля зла! Якщо з'їм її, обернуся злючкою. А я хочу бути доброю дівчинкою! - відповідає Маринка.
Мама, посміхаючись, погоджується з донькою:
- Гаразд. Наступного разу приготую борщ з доброю цибулею!..

Кіт-квочка
У бабусі є кіт Мурчик. Жовтий, наче на сонці засмажився.
Маринка подружилася з ним, разом граються.
Вранці вона випустила Мурчика в садок погуляти. А сама на альтанці присіла - лялькам книжку читає...
Тільки перед обідом згадала про кота. Де ж він подівся?
- Мурчику, Мурчику!.. Йди, я тебе ковбаскою пригощу!
Довго Маринка шукала. Обнишпорила всі кущі, навіть руки собі пошкрябала. Ніде немає Мурчика. Мов крізь землю провалився!
Раптом побачила квочку. чорна курка крутилася біля кошика. Сполохано кудкудакала.
Маринка підійшла, зазирнула в кошик. А в ньому - її Мурчик! Спить спокійно, згорнувшись калачиком
Підняла його на руки з купки яєць.
Всі яйця були теплі-теплі.
- Будуть скоро в нас курчатка! - посміхається бабуся. - Жовтенькі, як Мурчик...

Маринчине море
Маринка повернулася додому засмаглою та веселою.
Вишнева гілочка дзьобалась у вікно. Вона, здавалось, віталася з дівчинкою і питала її: "Чудове море? Сподобалосьь воно тобі?.."
Якось батьки наводили в квартирі лад. Під Маринчиним ліжком стояв літровий слоїк з каламутною водою, в якій плавала травиця.
- Що це? - запитав татко.
- Це моє море. А в ньому водорості. І черепашка на дні... Перед тим, як заснути, я подивлюсь на своє море, і воно мені всю ніч сниться...
Прийшлося слоїк з Маринчиним морем поставити на місце. Шкода було виплескувати такі хороші сни.

на початок сторінки

Валентина Наумич

Туман
Ходить сивий дідуган,
На поля пуска туман.
Крутить, крутить довгий вус,
Щоб туман скоріш загус.

У тумані поле й ліс,
Блудить зайчик, ходить лис.
Та не бачу я нічого,
Окрім мороку густого...

Курочка
"Сюд-сю-ди,
Сюд-сю-ди", -
Кличе курка з лободи.

"Ко-ко-це,
Ко-ко-це", -
Ось яке знесла яйце.

Розвела поширше крила,
Щоб хазяйка похвалила.

Гусак
Ой, сердитий наш гусак,
Не пускає в двір ніяк.
Витягує довгу шию,
Як їжак шипіти вміє.
Мені страшно за штани,
Бо новенькі ще вони.
Я такого розбишаку
Прив'яжу, немов собаку.
Буде в буді собі жити,
Буде хату сторожити.

До бабусі
Я на катері пливла,
Чайка в слід летіла.
Он і хатка край села
У садку замріла.

Там бабуся жде мене,
І собачка Жука,
На лужку руде теля
Привітання мука.

Їжачок-лісовичок
Що за диво?
Сам горбочок
Диба прямо в козубочок.
Доторкнулася Маринка:
Ой! Колючий, мов ялинка!
Як у казці, зачаївся,
Колобком умить зробився.
Та це добрий їжачок,
Їжачок-лісовичок.

Корова
Му-у та му-у! -
Зове корова.
Пити хоче,
Така мова.
Наберу відро водиці
Зі студеної криниці.
Пий корова,
Будь здорова,
Бо копитами водиці
Ти не витягнеш з криниці.

на початок сторінки

Іван Немченко

Веселка
Заплела собі Анничка
Не одну барвисту стрічку.
Руки в боки узяла:
- Я веселочка мала!

Писанка
Є в Оленки писанка
осяйна:
А на ній і сонечко,
і весна.
Там весела пташечка
золота
Небо все крилятами
огорта.
Хто Оленці писанку
малював,
Вам про те дівчаточко
наспіва:
"Неспокійні пальчики
ви дрібні,
Дружите ви з фарбами
і вві сні!"

Боря-морячок
В небі зорі
Яснозорі,
Ходить нічка по землі.
Сняться Борі
Хвилі в морі
І могутні кораблі.
Коло ліжка
Люба книжка,
Читана до дірочок,
Каже знишка
Без усмішки:
- Буде з Борі морячок!

Ласун
Ринок. Гомін. Аж кипить...
- Мамо, тортиків купи!
Неня вже дістала гроші -
Справді, тортики хороші.
- Мамо, тістечка які! -
Чути вигуки дзвінкі.
Аж здригнувсь ринковий двір:
- Мамо, бачу я зефір!
Все у ротику зника,
Та малючок не змовка:
- Хочу диню запашну!..
Ой!.. Уже... Не продихну...

Втомився
Під калиною трава.
Там Олежко спочива.
Потрудилося малятко
І за маму, і за татка.
Наробилося чимало -
Кошеняток забавляло.

на початок сторінки

Яр Славутич

Веснянка
Синю кригу кілками колем,
і спливає набрідь німа.
Білим зайцем зеленим полем
Утікає лиха зима.

Доженім же її стрілою
І хребта перетнімо їй!
Щоб не знала, якою млою
Повернутись у наш постій,

Щоб не відала, навіжена,
Де притаєно піль кличі,
І гоїсту суцвіть ромену
Не морозила уночі!

Синю кригу кілками колем,
І спливає набрідь німа.
Білим зайцем зеленим полем
Утікає лиха зима.

Тріолет
На капустяному листку
Лежить підрум'янений окраєць,
Якого з казки вкинув заєць
На капустяному листку.

Кує зозуля десь - ку-ку!
А тут, мов скручений нагаєць,
На капустяному листку
Ледь підрум'янений окраєць.

Кмітливість
Біжать до саду діти ясноокі,
Засмаглі, балакучі, повнощокі.

А сад, рясні наклонюючи віти,
Немовби кличе: "Завітайте, діти".

Хлоп'я іде під віти ворушкі:
"Добридень, діду! Вже грушки м'які?
Чи скоро до крамниці рушимо?"

А садівник сміється:
- Ач, які! -
І щедро наділяє грушами.

на початок сторінки

Василь Шевченко

Хмарка плаче весело
Пропливає хмарка над ланами,
В чистім небі, в сонячнім теплі.
Плаче хмарка щедрими сльозами,
Плаче, щоб не плакати землі.

Переплаче, та й зітхне весела,
І, немов пустуючи, завмре.
Понад річку перегне веселку,
І водиці знову набере.

Літом в нашому городі
Коли сонце виплває
Теплим колом із ставка,
По стежині я збігаю
На город біля садка.

Там цибулі, огірочків,
Кропу-зіллячка зберу,
Перемию у струмочку
Із криниці на яру.

Накришу всього потрошку,
Потім хлібного кваску
Увіллю - зроблю окрошку:
Ще не їли ви таку!

Фляга
За селом,
Де густий починається ліс,
Де була лісникова оселя колись,
У сараї ми флягу солдатську знайшли
І з собою додому її принесли.

І тепер, як гуртом ми у поле йдемо,
Коли там починається вже косовиця,
Набираєм у флягу смачної водиці,
І з собою в дорогу завжди беремо.

У безмежному полі,
У спеку таку,
Що не знаєш куди і подітись од спраги,
Ми п'ємо, як солдати, лише по ковтку
Із тієї старої солдатської фляги.

Журавлики
У білий світ журавлики
Летять - "курли-курли..."
Чому ж малого Павлика
З собою не взяли?

Стоїть хлопчисько, дивиться, -
Не може він збагнуть,
Чому це і куди оці
Журавлики пливуть?

У відповідь журавлики
Йому курличуть: "Ми
Полинемо до Африки -
Там не бува зими..."

Журавлики-кораблики
Пливуть - "курли-курли..."
А хлопчика до Африки
З собою не взяли...

Качина казка
На луки, де срібні роси,
де жовті стоги мовчать,
на воду у ранню осінь
знов качка веде качат.

Бо там тепло, і вода.
І смачно рясніє ряска, -
Качаток хвиля гойда,
Шепоче качину казку...

на початок сторінки