Літературний доробок членкині НСПУ Валентини Михайлівни Нижеголенко
добре знаний у читацькому середовищі Херсонщини і вже традиційно рекомендується
до вивчення в загальноосвітній школі на уроках письменства рідного краю.
Таврійська авторка відома як книгами для дорослих (“Зорепад”, “Життя по
колу”, “Осіння пошта”, “Серед трав
пахучих”, “Катруся”, “Нелегалка”, “Незабутній”, “Дід Мартин і його тин”,
“Благородний”, “Мокроносий”, “На халяву” та ін.), так і виданнями,
розрахованими на дітей. Це зокрема поетичні та прозові збірочки “Чому сонечко
плаче?” (1996), “Рябкові гостинці” (1997), “Босоногі мрійники” (2002), “Йду до
школи навпрошки” (2004), “Хочу вчитись на “відмінно” (2005), “І сниться все
мені ота війна” (2005), “Серце в п’яти заховалось” (2006).
Письменниця прийшла в літературу, вже маючи за плечима багатий життєвий
досвід, окрилена бажанням засіяти людські душі зернами любові й краси, добра і
світла, шляхетності й справедливості. Бібліотекар за фахом, Валентина
Михайлівна десятки літ виконувала місію посередника між читачем і світом книг.
А далі вирішила стерти ці межі, виступаючи одночасно в різних іпостасях – і як
вдячний читач, і як одержимий пропагандист вітчизняних і зарубіжних видань, і
як самобутня авторка, чиїх нових публікацій чекають шанувальники художнього
слова, особливо з числа дітвори.
Своє 70-річчя В.Нижеголенко зустріла десятками різнопланових книг. І
кожна з них їй по-своєму дорога, адже це наслідки пережитих болів і радощів,
плоди тривалих творчих пошукань. Літературні тексти для дітей обіймають важливе
місце в ужинку таврійської письменниці, вони просто випромінюють любов і тепло,
перейняті співпереживанням і доброю посмішкою. Це й прозові, й поетичні зразки,
що позначені розмаїттям тематики, сюжетною динамікою, колоритністю зображених
постатей, майстерністю у відтворенні психології малечі, багатим виховним і
пізнавальним потенціалом. Дитячі мініатюри В.Нижеголенко писані легко й
задушевно, ніби виспівані з глибини серця. Водночас для них характерний
належний рівень техніки, обов’язковий для літератури такого типу.
Провідними мотивами дитячих творів письменниці є тема природи (“Осінь в
жовтім намисті”, “Ромашки”, “Я б любила зиму”, “П’янкі запахи”, “Бузковий
вечір”, “Шпак-співак”, “Снігурі”, “Весна ступила на поріг”, “Кошенята”,
“Ранок”) і школи (“Першій вчительці”, “Наш Микола”, “Час летить, а ми ростем”, “Поспішає Гриць до школи”, “Він є прикладом для
нас”, “Скромне бажання”), любові до України та малої батьківщини (“Мій рідний
край”, “Лист до дідуся”, “Таврійський край”, “Тарасе, я горджусь тобою”, “Любий
серцю рідний край”) і людської пам’яті (“У плащ-накидці дівчина стоїть”,
“Листи-трикутники”, “Моя бабуся”, “Дідусева фотографія”, “Повоєнний голод”, “Повертались
солдати додому”, “Спогади ветерана”). Ненав’язливо, без зайвої патетики вводить
авторка юного читача у світ праці (“Вистачає всім роботи”, “Малий мільйонер”,
“Кому легше”, “Уклін хліборобам”, “Мамина помічниця”), давнішої і недавньої
історії краю (“Війна, людоньки, війна!”, “Звільнення”, “Відлуння війни”,
“Босоногі мрійники”). Помітне тяжіння В.Нижеголенко до омісцевлення подій,
явищ, характерів, що пробуджує і зміцнює у дітей інтерес і шану до свого
рідного куточка як частинки великої української землі (“Духмяний коровай”,
“Таврійський край”, “Хочу все на світі знати”, “Дід Панас”). Нерідко авторка
балансує на порубіжжі реальності й казки, або й далі ступає у світ феєричних
візій. Адже для дітей фантастика є такою принадною та бажаною, і в уяві вони
традиційно олюднюють природу, щиро й відверто розмовляють з ляльками й
іграшками, тваринами й птахами (“Горобчик – гарний хлопчик”, “Кіт Тимко”, “Треба людям в мирі жити”).
Значну частину своїх творів для юних читачів В.Нижеголенко вирішує у
жанрі сатири та гумору (“Переляк”, “Гаманець”, “Мокроносий шмаркач”, “Мала
модниця”, “Серце в п’яти заховалось”, “Петеушниця”,
“Хвалькувата Галя”, “Неслухняний Толя”, “Мамина печінка”, “Вася-забіяка”,
“Людиноскоп”, “Попандопало”,
“Гоша”, “Хребет”). Адже оздоровлююча сила сміху часто
буває значно ефективнішою, аніж довготривалі нотації та нарікання з боку
вихователів. Як представниця Херсонського куреня сатириків і гумористів
В.Нижеголенко віртуозно володіє зброєю дотепу, вільно почувається у світі
жартів та анекдотичних традицій.
Дитячі тексти письменниці відзначаються графічністю (їх залюбки
ілюструють художники О.Кривошей, Т.Крючковська, Т.Дяченко, О.Журба та ін.), ліричністю
(розмаїта ритміка, політональність, пісенний лад дозволяють їх наспівувати і
легко запам’ятовувати), милозвучність (евфонія допомагає в створенні музичного
ефекту, повноголосся). Авторка полюбляє внутрішні рими, асонанси (“туман
помандрував на став”, “стоять смерічки біля річки”). Її метафорика прозора й
зрозуміла дітлахам:
Проснулась в озері вода,
від вітру вся заколихалась.
Вербичка ніжна, молода
ще до схід сонця
розчесалась.
(“Ранок”)
У подібні тексти В.Нижеголенко вмонтовує загадки, які зацікавлюють
малечу, спонукають до асоціативного мислення відповідно до того досвіду, який
уже має слухач або читач певної вікової категорії (“На дереві хтось в бубон
б’є”). Часом інтригуюче питання виноситься в назву твору (“Про що співають
шпаки”), або й цілої книги (“Чому сонечко плаче?”).
Дитячі збірки письменниці зорієнтовані на сприйняття різними віковими групами
юних шанувальників слова – дошкільнятами та учнями молодших і середніх класів.
Враховуючи фактор дорослішання читача, В.Нижеголенко дещо ускладнює і
композицію твору, і його образну палітру. Зрештою, світ дитячої прози й поезії
таврійської авторки викликає інтерес і в зрілого читача, небайдужого до
набутків красного письменства.
Валентина Нижеголенко не зупиняється на досягнутому і впевнено прямує
стежкою, на яку її кличуть духовні заповіти Тараса Шевченка й Марка Вовчка,
Олени Пчілки й Софії Русової, Бориса Грінченка й
Івана Франка, Наталі Кобринської і Лесі Українки,
Михайла Коцюбинського й Володимира Винниченка, Дніпрової Чайки й Миколи Чернявського, Наталі Забіли й Оксани Іваненко… Наша краянка
гідно продовжує їх кращі традиції в царині дитячої літератури.
