Детская обласная библиотека

ГАННА ЛЕОНЕНКО, 9 років.
Херсонська обл., м. Нова Каховка

Одного разу маленького біленького котика випустили погуляти. Він вперше побачив двір i хмаринки у He6i.
- Ти теж котик, як я? - спитав Котик у біленької Хмаринки.
- Схочу - то й буду котиком, - відповіла Хмаринка i дійсно стала схожою на біленьке кошенятко.
А коником можеш бути?
Добра Хмаринка стала коником та запросила:
Сідай, покатаю! -І вони полетіли. А через деякий час Хмаринка почула, що хтось сопе. "Це Котик заснув", - здогадалась Хмаринка та перетворилась на білу теплу ковдру для свого нового друга.

Наступного дня, коли Котик знов вийшов на прогулянку, він відразу побачив cipeнького мишеня i погнався за ним. Швидко стрибнув, вхопив лапами... Але між пазурів випливла Хмаринка та сміється:
- Я ж не справжня миша!
I цілий день друзі гралися у кошки-мишки. Їм було так весело!

Ранок нового дня був несподіваним для Котика - на He6i не було жодної хмаринки! Йому було сумно аж до сліз. Раптом Котик почув, що хтось дзижчить у кущах. I він побачив на гарненькій квіточці маленьку бджілку. - - Так ось ти де! - зрадів Котик.
- Xi6a ми знайомі? - непривітно спитала Бджола.
- A xi6a ви не хмаринка?
- Я? - здивувалась Бджола - Звісно, нi! He заважайте мені збирати нектар!
Так цього дня Котик i не зустрів свого друга.

Вранці Котик прокинувся від ледь чутних звуків - це краплини дощу стукотіли у вікно. Тому Котика не відпустили у двір. Він стрибнув на підвіконня i дививсь на велику темну хмару, яка заповнювала все небо i, здавалося, зазирала у вікно. Котик, звичайно, не впізнав свого друга...
Але ж дощ колись скінчиться - i знову з'являться білі хмаринки!

Оля та Наталка Лепські, 11 років.
Херсонська обл., м. Нова Каховка

Жила на верхівці тополі Пушинка, гойдалась разом із листячком i мріяла побувати у всіх куточках світу. І ось вітер підхопив її та поніс високо-високо.
-Ура! - закричала Пушинка - Я подорожую!
Коли вона пролітала над фабрикою іграшок, то побачила маленьку Ватку, яка теж мандрувала. Полетіли вони разом. Але вітер повернув за великий будинок, i мандрівниці впали прямо на спину кота, який раптом почав сильно чухатися - так, що з нього випало немало шерстинок. Одна з них побажала познайомиться з Пушинкою та Ваткою. Стали вони втрьох мандрувати. Незабаром попали у велику калюжу.
-У цьому мopi я буду вітрильником - легким та білим, - заявила Пушинка.
-А я схожа на хмаринку, яка віддзеркалюється у мopi, - сказала Ватка.
А Шерстинка нічого не сказала, тому що не могла придумати, на що вона схожа...

У давнину вci папуги були білі. Але одного разу пішов дощ, а після нього з'явилась веселка. Папуги, які ніколи раніш не бачили веселки, дуже зраділи i почали біля неї літати. Один папуга долетів до червоної смуги, другий - до зеленої, третій - до синьо!...
А найспритніші папуги встигли торкнутись до вcix смужок цієї першої на землі веселки. 3 тих пір i стали різнокольоровими.

На одній планеті жили жовті блискучі квітки. Там часто бувала сонячна погода - i квіти сіяли, відбиваючи промінці сонця.
Одного разу погода зіпсувалась. Стало холодно, пішов сніг. Квіти закрили свої пелюстки. Потім, коли знов з'явилось сонце, квіти розкрились, міркуючи, що все скінчилось. Але ж раптом налетів хижий вітер - i квіти не змогли утриматись! Вони розлетілися по всьому космосу. 3 тих пір у нe6i сіяють яскраві жовті квіти, які люди звуть зірками.

english version

У однієї людини жив Білий папірець. І був він боягуз. Гадав так: якщо на мені будуть весь час писати, невдовзі й міста не залишиться - мене й викинуть! І він попросив Ручку не писати на ньому.
Прийшов хазяїн, почав працювати - але нічого на папірці не з’являється. Він віддав папірця своєму синові, котрий зробив з нього кораблик та пустив у брудну калюжу. Папірець розкисав у воді та міркував: „Краще б на мені щось хороше написали..." Але було пізно!

Була осінь. На деревах висіли жовті листя. Подув сірий вітер та зірвав листя. Летить один кленовий лист та думає: -Я, мабуть, стану зіркою - я теж жовтий та багато, кінцевий.
Але вітер раптом стих, листочок впав на холодну землю.
-Нічого, - міркував він, - але ж i зірки теж падають з неба!
Скоро пішов довгий злий дощ, i листочок почав чорніти, але не засмутився, бо вирішив:
-Я буду добривом у землі - навесні живитиму коріння, та й виросту знову!

В одній квартирі поселилась родина свічок. Життя було не яскраве: цілий день вони дивились у вікно, а ввечері - у телевізор.
Але ж одного разу в домі залунала гучна музика - i родину свічок запросили до святкового столу та поставили поряд з квітами. До них з поклоном підійшли сірники та подарували кожній жовтий жаркий капелюшок. Тепер свічки весело потріскували i навкруги лягали теплі яскраві промінці. І нехай поступово свічки ставали все менше - але ж як затишно та хороше було за столом. Вони прожили своє коротке життя яскраво!

В одній маленькій хатинці, яка мала назву „Сірникова коробочка", жили сірники з різнокольоровими голівками - зеленими, синіми, рожевими - їх колись збирали для колекції. Але коробочка загубилася, i тепер сірники опинилися у лісі. Добре, що дощу в той час не було i вони не промокли. Сонце гріло, i сірники виглянули з хатинки, щоб підсохнути від ранкової роси. Раптом вони побачили великий вогонь, який мав назву „Пожежа". Сірники не хотіли допомагати йому, тому що після нього усе стає чорним та жахливим, i почали швидко залазити на дерево. Але великий огонь був голодним i тому погнався за сірниками.
Все закінчилося б сумно, коли б пожежники не побачили дим у лісі i швидко загасили пожежу. Як же вони здивувались, коли побачили на дереві непошкоджений коробочок сірників!

На одній планеті було замало світла, тому що Сонце пізно прокидалось i не встигало піднятися високо. Ще на цієї планеті не було тіней, тому що вона була гладенька - i тіням ні з чого було падати.
Одного разу Сонце прокинулось раніше, тому що прийшла звістка, що приїжджає його Бабуся. Як yci 6a6yci, Бабуся Сонця була запаслива та дуже добра. Вона привезла із собою в подарунок зірки, а також стіл i самовар, щоб пригостити улюбленого онука. А коли вона сідала вдома у свою летючу тарілку - до неї в багаж прокралися непрохані гості - Тіні. О ось тепер вони вийшли та розляглися повсюди. Сонце намагалось їх прогнати, але вони ховалися за стіл та за самовар. С тих пір i повелось так, що завжди ховаються від Сонця.

Ліза Тютюнник, 10 poків
Херсонська обл. м. Нова Каховка

Дзеркало-трельяж дуже пишалося тим, що воно таке велике i складається з трьох частин. Якось на його тумбочку поклали кругле Люстерко.
Що ти тут робиш, сколок? -непривітно спитало Дзеркало-трельяж.
Я не сколок, я ціле. Тальки маленьке, - виправдовувалося кругле Люстерко.
-І що тільки можна побачити у цій крихті? - здивувалось велике дзеркало.
Вранці Дзеркало-трельяж узялося за діло: воно віддзеркалювало ycix з голови до ніг i навіть зі спини. I не помітило, куди зник вчорашній знайомець. Ось вже вci пішли по справах, i до самого вечора Дзеркало-трельяж дивилося на однакові будинки за вікном і скучало. А коли на його тумбочці знов з'явилось маленьке Люстерко i розповіло, що бачило i вулицю, i машини, слухало лекції в інституті й навіть відвідало кафе, де лунала музика - воно нічого не відповіло, але ж вночі чомусь зітхало...

Одного разу на фабрику чарівних речей, де виготовлялись скатерті-самобранки, чарівні палички, поступило два замовлення. Тепер треба було зробити килими-літаки - для доброго та злого чарівників.
Багато днів працювали майстри - i ось килими готові. Один темний, як ніч, на ньому дракони розкривають жахливі пащі, а змії готові придушити кожного.
Другий килим прикрашений сріблом, на ньому квіти, жар-птиці i павичі, а навкруги ходить сонце та сяє золота бахрома.
Килими запакували - i вони стали на вигляд однакові. Коли їх відправляли замовникам - переплутали. Звісно, чарівники були дуже незадоволені. Їх виглядом.
Але ж килими були чарівні - кожен полетів до справжнього хазяїна .
Добро i зло неможливо переплутати надовго.

Олівець народився нещодавно на фабриці i був звичайного червоного кольору Потім недовго жив у кіоску де продавались канцелярські товари. Незабаром його купили.
Хазяїн Олівця був письменником, i у Олівця було багато роботи. Він виправляв помилки, писав назви, але особливо йому подобалося підкреслювати головне.
Одного разу письменник виправився у мандри. 0лівцю не сподобалось, як гойдається автобус, тому ще він боявся зламатись - адже для олівця це найстрашніше. Але далі вони подорожували на пароплаві - i Олівець заспокоївся.
І ось, коли письменник гуляв по палубі, Олівець висковзнув з його паперів та упав в океан. Довго плавав i сильно промок - починала зіпсуватися його середина! Він міг й потонути, якщо не опинився б у самого берега Африки.
То-то здивувались i зраділи африканські дітлахи, коли знайшли маленький червоний Олівець у піску! Та й сам Олівець був радий новим знайомим - адже він Ніколи не малював сонечко та червоні дерева. Правда, знайомство продовжувалось недовго, але Олівець не жалкував - він прожив цікаве життя!

Потім народилася Весна - із першого бруньки самого першого дерева, яке виросло на сході.
Весну прийняли як султаншу-богиню.

Літо з'явилось у всій своїй кpaci на півдні, коли народилась веселка - Літо було яскравим та теплим, як сам південь