Мы гуляем все, все, все,
По лесной, лесной тропе.
Посмеемся с анекдотов.
И положим к вам в портфель,
Десять ящериц и змей.
Где-то половину соли
Мы насыплем в океан.
Мы гуляли все, все, все,
По лесной, лесной тропе.
Но закат уже так близко,
Что домой пора артистам.

Людоеды

Как хочется мне рифмовать,
Один вопрос - с чего начать.
А может, с людоедов злых,
Хотя, быть может, и не с них.
А может, с добрых милых фей,
Зайди в их замок, не робей.
А может, с эльфов-малышей,
Которые разлили клей
На нем, и склеились все феи,
Ну, помогите им скорее!
Но тут примчались людоеды,
На них были одеты кеды.
Они отмыли фей водой,
Но тут влетел пчелиный рой,
Который жил за той горой.
И тут раздался жуткий вой.
В глаза и ноги людоедов
Впились в полосочку кометы,
Но феи в воздух вдруг взлетели
И заклинание пропели:
«Карлым бурлым, карлам бурлам,
О, силы, помогите нам!».
И улетел пчелиный рой,
А эльфы лишь сказали: «Ой!».
И в благодарность людоеды
Всех пригласили пообедать!

Руських Наташа, учениця 8-В кл., ЗНЗ №50
Автор унікальних прозових оповідань. Наташа полюбляє читати історичні романи і фентезі, улюблені письменники - Тамара Крюкова, Фрейвін Джонс; - грає на скрипці, має власний сайт, перекладає з англійської мови, наразі вивчає іспанську, обійшла Крим і Карпати, які надихають її на творчість. Мріє стати відомою письменницею.

Оповідання: "Спасибо в карман не положишь", "Красная бабочка"

Золотаве волосся в`ється
І блакитнії очі блищать.
Та Натусею бранка зветься,
А везуть її продавать.

Нитка спогадів, наче б`ється,
Роксолани малої Хуррем.
І, ховаючи сльози, сміється,
У душі зневажає гарем.

Місто рідне в огні палає,
Білий цвіт у крові потапав.
Серце спокою й досі не знає,
Бо те місце воно пам`ятає,
Де Рогатин колись стояв.

Пісні линуть зтяжкої неволі
Роксолани, малої Хуррем.
В них і сум, і печалі, і болі,
І летять на Вкраїну, на волю,
Покидаючи страшний гарем.

Золотаве волосся в`ється
І блакитнії очі блищать.
Роксоланою бранка зветься,
Хоч Настусею треба звать.

Херсонські ночі

Човен тихо пливе.
Верби сонно шепочуть.
Літня ніч настає…
Як люблю я ці ночі!

Квітів дух запашний
Вітерець нам приносить.
Це – Херсон рідний мій,
Це його літні ночі.

Землякам

Безкраї зелені простори
Із плетивом легких хмарок.
Тенети з мереживом тонким,
Стривожені крики чайок.

Тонкі мелодійнії співи –
То жайвір дзвенить в вишині.
І вітер, що дише полином,
І сонця промінчик палає
Ледь видно десь там, в далині.

Хатинка мала край дороги,
Верба та калина рясна.
Знайомі ці символи з давна.
А вабить же чим чужина?…

(cічень 2010 р.)

Моїй Alma Mater (до 85-річчя ХОБД)

У Вас сьогодні ювілей,
Літами Вас не обділили,
Та молодість в очах у Вас
Й душею – досі молодії.
Тут завжди хоч і в будень свято.
Братерства дух гартує слово,
Вчать монологи нас читати,
Й англійська нам, як рідна мова.
Дитячий сміх завжди лунає,
До знань нових торуєм путь.
Хай світ книжковий нас стрічає,
Джерела думки пружно б`ють.

Моєму краю

Так лагідно може вітати
Лиш сонце у ріднім краю.
Теплом обіймаючи, скаже:
“Як любиш країну свою?”.

Не знаю,
Я звикла до неї,
Я звикла до неба і хмар,
До вітра, до степу,
І ,навіть, я звикла до зелені трав.
З калиною я поцілуюсь,
І терен надійний мій друг.
Вербі довгокосій скажу я:
“Ти краща, найкраща з подруг”.

Ромашку малу приголублю.
Тополя голубить мене.
Як затишно в рідному краї,
Де доля нас радо плекає.
Всіх нас: і тебе і мене.

(cічень 2010 р.)