Цюрупинськ обласним центром не був, а от столицею…
Читач "Ефіру" херсонець Микола Канівець запитує, чи правда, що Цюрупинськ уже підвищився в ранзі й став обласним центром, на що, на думку автора листа, орієнтує замітка у №50 "Ефіру" за 1999 рік "Президентський поїзд — для юних херсонців", у якій сказано буквально таке: "Головний лікар Цюрупинської обласної лікарні..." і далі, як мовиться, за текстом?
Спішимо заспокоїти автора листа: ніяких змін в адміністративному плані у нашій області не відбулось. Цюрупинськ як був, так і лишився районним центром. Хоча тут дійсно розміщена обласна дитяча фтізіо-пульмонологічна лікарня. І не лише вона. В Цюрупинську розміщено й Херсонський целюлозно-паперовий комбінат (правда, уже колишній), Херсонське управління зрошувальних систем тощо.
Але справа навіть не в цім. Лист автора "Ефіру" наштовхнув на іншу думку. Олешки в історичному часі — що вони собою являли? Звичайно, не в повному обсязі історії, але хоча б їх значимості як столичного міста. Ви здивовані? Але ж Олешки (нинішній Цюрупинськ) були столицею!
Втім, перейдімо, до діла.
Полтавська битва 1709 року набагато відоміша в історії Росії, їй приділено куди більше місця, ніж, скажімо, Прутській компанії. У першій, як відомо, перевага була на боці Петра І, у другій, як неважко здогадатися, війська Петра зазнали поразки. В історичному часі ці дві воєнні кампанії йдуть поруч: це 1709-й і 1711 роки. І саме 1711-й є історичним для Олешок, що були протягом кількох століть одним з опорних пунктів Запорозької козацької республіки на півдні, а віднині стали її столицею.
Як відомо, після поразки під Полтавою шведський король Карл XII, а також гетьман України Іван Мазепа з вірними полками козаків змушені були відступити аж на землі Туреччини. Але вже через два роки статус-кво було фактично відновлено. Туреччині знову відійшли землі північного Причорномор'я і Приазов'я. Олешки — у тім числі, де й була заснована однойменна Січ, на перших порах, на думку козацької старшини, тимчасова. Але вже черев два роки стало зрозуміло, що ця тимчасовість може зайняти в історичному плані часу куди більше, ніж на це можна розраховувати. Так воно й сталося. В Олешках Січ проіснувала 19 років.
Тимчасовості не вдалося справдитись, оскільки після Прутського мирного договору 1711 року, який виявився тимчасовим, уже через два роки, у 1713-му, при укладенні нового мирного договору, був проведений остаточно кордон між Запоріжжям і Росією, згідно з яким Петро добився того, що козакам було заборонено селитись у прикордонні, у козацьких старих місцях.
Дуже скоро, вже за часів Катерини, кордони, які були "остаточними", знов будуть "переглянуті", але мова ж про 19 літ у житті Олешок-столиці.
Отже, Олешкам випало на історичну долю бути столицею Козацької держави. Саме тут містився центр управління військом, тут були резиденції старшини й кошового отамана. Звичайно, це була дуже скромна столиця. Недавні розкопки Городка, очолювані професором Д.Я.Тєлєгіним, які проводились у 1994 році, виявили рештки небагатих поселень. Але, за свідченням історичних документів, тут налічувалось 38 куренів, у яких постійно перебувало до півтори тисячі козаків. Це, звичайно, не все військо — більша частина його була розкидана по Причорномор'ю та Приазов'ю.
Історичних пам'яток того часу, крім виявлених під час розкопок, практично не лишилось.
Остання з них — козацька криниця — була знищена під час спорудження мостового переходу. Спроби відновити криницю, на жаль, не увінчались успіхом. І тепер Маркуцин берег, де й була викопана козаками криниця, що не замерзала у найлютіші морози, став без неї й геть порожній. Лишився хіба що його опис у романі цюрупинця Костянтина Кудієвського "Окнами в звезды"...
Оскільки основним будівельним матеріалом у пониззі Дніпра у всі часи був очерет, то й козацька церква, скоріш усього, теж була з очерету. В усякому разі вона не збереглась, як не збереглась і сама козацька фортеця, хоча й протрималась до 1845 року (більше століття після припинення діяльності Олешківської Січі!) Допитливий читач детальніше про ці речі може довідатись з книг Дмитра Яворницького, відомого дослідника козаччини, котрий вивчав історію Олешківської Січі безпосередньо на місці, зробив, багато записів зі слів сторожилів Олешок.
Отож, Олешки на майже два десятки літ перетворились у значний політичний центр Козацької держави. Вони підтримували стосунки з Кримським ханством, Стамбулом, Бендерами, Шведським королівством, Річчю Посполитою. Історія зберегла писемні докази столичності Олешок. В архівах збереглись листи, направлені сюди королями Швеції, Польщі, Пруссії...
Окремо слід відзначити, що козацтво Олешківської Січі належало безпосередньо Константинопольському патріарху. Воно вийшло з юрисдикції Російської церкви. Слід відзначити й те, що ось уже кілька літ, після відновлення діяльності Олешківської Січі, в Цюрупинську стараннями козаків утворено громаду Української автокефальної православної церкви, збудовано каплицю.
Та чи не найважливіший етап у житті Олешківсьої Січі тих далеких часів — пряма їх участь у створенні "Конституції прав свобод Запорозького війська", більше знаної під назвою "Конституція Пилипа Орлика". Не зайве нагадати основні її пункти: проголошення незалежності України від Польщі та Москви; обрання парламенту, який мав скликатись тричі на рік, обмеження влади гетьмана тощо.
Таке ось місце в історії України скромного на сьогоднішні часи міста Цюрупинськ, що ніяк не поверне собі історичне ім'я, ім'я славне, що назавжди увійшло у віки.
Борис ШАПРАВСЬКИЙ
Ефір. - 2000.- 6 січ.УУЕфір.-2000.- 6 січ.
