Гучно над козацтвом—«Слава!», як і кілька століть тому

Відгомін віків чи відлуння слави — як вірніше висловитися, коли мова йде про Козацтво України? Напевне, правильніше буде вимовити: слава, закладена на віки, відгомін якої лунає не лише над Україною, а й Європою в цілому. Можливо, навіть над всією Землею, адже ніхто не суперечитиме тому, що перша по суті форма демократичної республіки з усіма атрибутами була закладена саме на Запорозькій січі. Але слід відразу зробити посил на сьогодення — адже саме нині, під час новітнього державотворення нашої країни, і закладені підмурки для подальшого розгортання козацької величі.

...Хто пам'ятає літо 1990 року, коли вперше, практично на офіційному рівні, Україна дозволила собі й своєму народові святкувати 500-ліття Козацтва? Тоді до Капулівки, що на славній Січеславщині (хоча згідно з географією це Нікопольщина), з’їхалися представники всієї України. Того часу зробити це було не так просто. Адже колишній Союз ще існував, Компартії ще не були розпущені, отже — перепон існувало доволі. Приміром, для нас, херсонців, ніхто не хотів виділяти автобус. Коли стали питання, так би мовити, руба, довелося підключати знайомих начальників автобаз. Один з них відповів найчесніше: «Секретар міськкому партії (прізвище називати не будемо, бо й нині жінка займає керівну посаду) зібрала всіх транспортників і попередила — хто виділить автобус «націоналістам» та «рухівцям» — покладе партквиток»... Та знайшлися патріоти України. Один з директорів автопідприємств, сьогодні ми йому дуже вдячні, — це Анатолій Якович Студенкін, —запропонував оплатити автобус ніби на весілля в селі неподалік. Сам же видав водієві другий комплект незаповнених шляхових документів... Саме таким чином змогли податися на святкування 500-ліття Козацтва.

А скільки по дорозі чекало всяких несподіванок — як приємних, так і прикрих. В селах, містечках, де доводилось проїжджати, люди дуже по-різному реагували на автобуси із жовто-синіми прапорами. Серце наливалося радістю від того, що переважна більшість вітала колону правицею із символом тризуба — на той час жест досить незвичний та сміливий. Подекуди чулося «Слава Україні!» назустріч автобусам — звісно, ми намагалися прокричати у відповідь «Героям слава!» через відкриті вікна. Хоча траплялися й випадки відверто ворожого ставлення — нас намагалися всіляко обізвати, а то й відверто образити. Кілька разів на постах ДАІ автобус зупиняли й наказували познімати синьо-жовті знамена... Забігаючи наперед, скажу, що навіть у самому славному місті Запоріжжі, де відбувалася друга частина святкування, окремі сили намагалися влаштувати провокацію. Один із загонів козаків у парадних одностроях згідно зі сценарієм розташувався на Дніпровській набережній. За якусь часину їх оточила досить а­ресивно налаштована юрба, почулися однозначно недоброзичливі випади щодо «хохлов й прочих», напруга поступово зростала. Дякувати Богу, що саме в той час набережною простувала інша козацька група, але кінна. Тож їх підтримка й не дозволила розгорнутися конфлікту.

Для чого я розповідаю про речі ніби другорядні? Аби хоч трохи пояснити тодішню атмосферу й нагадати про минуле учасникам подій. Бо саме тоді, під час святкування славетної річниці січового козацтва, і були закладені підмурки сучасного Українського козацтва. Там, у Капулівці, на могилі Івана Сірка, під час справді всенародного розквіту національного духу, й були накреслені перші варіанти основних положень діяльності козацької громади. Робили це представники багатьох делегацій, в тому числі й ми, з Херсонщини. Керівництво процесом взяв на себе відомий нині журналіст Олекса Починок. До слова, саме він місяць перед тим став першим отаманом відроджувального Українського козацтва.

Важко було осягти розумом, охопити душею всю велич святкування. Це й колони з сотень автобусів, і всі — з жовто-синіми прапорами, котрі, ніби велетенський вужака, перевалювалися з пагорба на пагорб на шляхах під Нікополем та Запоріжжям. Це — велетенська маса народу біля могили Іванові Сірку, майже безперестанні мітинги то в одному, то в іншому місці. Це — свобода вивільненого слова, дій, а в кінцевому підсумку — свобода вивільненого духу нашого народу. Це навіть вперше стрінутий міліцейський чин із великими зірками на погонах — і раптом із значком з національною символікою на форменому кителі! І цей міліціонер заговорив з нами українською мовою!

Ось у таких умовах народжувалися перші слова, котрі потім лягли у підсумки статутних документів Українського козацтва.

Пригадаймо Гетьманів сучасного українського козацтва. Віддамо шану першому — національному героєві, нині покійному Вячеславу Чорноволу — схилимо перед ним голови. Очолював козацтво видатний політик Володимир Мулява, котрий теж немало зробив для розбудови структури, органічне вживлення у виконання державницьких завдань. Нині же гетьман — народний депутат України, знаний добре у Європі та у всьому світові діяч Іван Білас. За період його гетьманування українське козацтво сягнуло таких височин: прийнято кілька Президентських указів, нині вдруге відзначається День Українського козацтва як загальнодержавне свято.

Звісно, не все тихо і мирно діялося в лавах козацтва. З'являлися часом різнополюсні точки зору, котрі призводили до непорозумінь, а то й до конфліктів. Та не будемо напередодні свята про це. Скажу лише, що недавно у Києві відбулася Рада козаків-засновників, де мова йшла саме про неприпустимість волюнтаристичних дій як окремих керівників козацтва, так і підтримки їх на місцях. Обрано Координаційну раду козаків-засновників, котрі власне й будуть наглядати за дотриманням у козацтві лицарських традицій, лицарського духу, не дозволятимуть порушувати славетні догми запорозької вольниці. Очолив Раду один із перших отаманів козацтва Євген Петренко.

Херсонський кіш до 10-ї річниці підійшов у досить згуртованому стані. Подякуємо тим, хто, окрім мене, стояв біля витоків нашого кошу. Пригадаємо теплим словом Семена Тараса, колишнього отамана херсонського куреня. Миколу Шевченка — колишнього кошового отамана вже херсонського коша, Миколу Халупенка, який тривалий час був обозним. Не можна не згадати Івана Олаха — він повністю віддався справі відродження Українського козацтва, що й призвело до передчасної смерті. Схилимо голови й перед пам'яттю тих козаків, які героїчно загинули в 1995 році й своєю смертю уславили Херсонський кіш. Це Юрій Пільгук та Сергій Родомазін. Згадаймо й молодого козака Сашу Коханова — він встиг лишити після себе світлу пам'ять.

Особливої поваги заслуговують ті козаки, котрі збиралися на перші ради ще в 1989—1990 роках і досі не полишають славних лицарських лав. Це Микола Огданець, Олексій Паталах, Станіслав Панаско, Іван Коваленко, Віктор Зубков, Федір Бондар.

Нині кошовим отаманом вже третій рік обирають Віталія Никончука, колишнього бойового офіцера, справжнього батька-командира, вірного товариша, надійного в усіх справах. Це він з побратимами Олександром Кулідою, Романом Плотниковим, Русланом Нерсесяном, Андрієм Шапиром вступили в нерівний бій з бандитами, котрі були озброєні автоматами й гранатами...

Не можна не гордитися, що поруч активно працюють над відродженням сучасного Українського козацтва Валерій Стецун, Олександр Мовчун, Ігор Нестерук, Михайло Немченко. Немало добрих козацьких справ на рахунку Ігоря Станиславика, Романа Струїни, Максима Баранова, Євгена Бурячка, Миколи Ільницького, Сергія Уманського, Івана Вараварюка та багатьох інших козаків.

Не все складалося рівно й виважено у Херсонському коші. Були й у нас різні непорозуміння, коливання, відхилення від основного задуму. Приміром, на одній з перших козацьких рад у Херсоні не згідний з трактуванням окремих питань козак розмахував шаблюкою, а потім навіть покинув зібрання... Тепер він один з активістів нашої громади. Останнім часом ми позбавляємося від тих, хто своїми діями ганьбить Українське козацтво. Так, нагнали з ганьбою навіть колишнього наказного отамана коша Олександра Парчука, позбулися від тих, хто був лише баластом в козацьких лавах. Ганьбою вкрив себе колишній новокаховський провідник козацтва Юрій Властов, і його теж навіки викреслили з козацьких реєстрів.

Нині Херсонський кіш займається досить конкретними справами. Приміром, двічі на рік до Збройних Сил України козацтво спрямовує двадцять-двадцять п'ять добре підготовлених юнаків. Вони потрапляють, як правило до елітних частин — прикордонних, десантних, спецназівських тощо. Канцелярія коша неодноразово одержувала подяки від командування військових частин, надзвичайно задоволений співпрацею з козацтвом й начальник другого відділу облвійськкомату, керівник обласного призовного пункту підполковник Володимир Паламарчук. Нині йде мова про створення козацького військового підрозділу, укомплектованого повністю херсонськими юнаками.

Під час гасіння пожеж у Цюрупинському та Голопристанському районах відзначалися козаки Олешківського куреня, що були заохочені Цюрупинською міськрадою. Козаки Таврійського, Стебліївського, Каховського куренів тісно співпрацюють з міліцейськими структурами, підтримуючи громадський порядок. На їх рахунку немало затриманих порушників громадського порядку та злочинців. В Антонівському курені працюють над спорудженням козацького поселення на березі Дніпра в районі Молодіжного. Існують проекти створення козацького зимівника з рибальським, бджолярським та іншими промислами в Голопристанському районі. Каховчани досить серйозно займаються патріотичним вихованням молоді. В Олешківському курені стільки гарних справ, що їх навіть перерахувати годі. Бойовий човен цюрупинчан, чайка, вже здійснила вісім походів, жодне з районних свят не обходиться без виступів місцевого козацького спортивного клубу. А козацька світлиця одержала визнання навіть від головного отамана козацтва, генерал-осавула Віталія Калиняка.

Десять літ сучасного козацтва у порівнянні з 500-літтям — ніби й невеликий відтинок часу. Та його виявилося досить, аби показати — дух запорозької вольниці, лицарська слава козацтва не вмерла, а, навпаки, набирає снаги. Й ми робимо все для цього.

...Позаминулоріч козаки встановили пам'ятник на могилі славетного кошового отамана Костя Гордієнка під Бориславом. Нинішнього року посвята молодих козаків відбулася під Цюрупинськом, біля пам'ятного знака на місці колишньої Олешківської січі. І звучало над козацькими лавами гучно «Слава!», як і кілька століть тому...

Юрій ТИШКОВ, суддя Херсонського коша Українського козацтва.

ВІД РЕДАКЦІЇ: на Херсонщині особливо святково відзначено 10-річний ювілей козацтва. Так, 12 жовтня, відбулося урочисте засідання в Обласному палаці молоді; 13-го військово-спортивні змагання козаків Херсонського коша Українського козацтва за участю допризовної молоді; 14жовтня, у день ювілею, у церкви Великомучениці Олександри відслужено урочистий молебен та відбуто посвяту у казаки.

16 жовтня в концелярїї коша Українського казацтва було організовано прес-конференцію за підсумками ювілейних торжеств у Києві та названих вище подій у Херсоні. Юрій Тишков та його колеги відповіли на числені запитання журналістів.

Новий погляд. – 2000. – 12 жовт.;19 жовт.