Слово про козацьку педагогіку
За визначенням видатних вчених світу, кожен народ має свій напрямок формування особистості молодого покоління, майбутнього громадянина. А тому складається певна система національного виховання, пов'язана з історією розвитку держави, її народом, традиціями, ідеалами, відповідними поглядами, звичаями, обрядами, політичними й, особливо, релігійними переконаннями. З часів, коли Україна стала незалежною, самостійною, суверенною державою, змінилися і підходи до системи виховання, формування особистості громадянина у навчально-виховних закладах, сім'ї, суспільстві.
Проте основою в цьому плані залишаються вищезгадані аспекти, а також національно-культурні цінності, які нерозривно пов'язані з культурно-історичними традиціями, в тому числі українського козацтва.
Видатний педагог К. Д. Ушинський писав: "Незважаючи на схожість педагогічних форм усіх європейських народів, у кожного з них своя особлива національна система виховання, своя особлива мета і свої особливі заходи досягнення цієї мети". (Вибрані пед. твори: В 2-х т. К. 1983 - Т. І - с. 47).
Для нашого народу національний принцип виховання нерозривно пов'язаний з козацькою педагогікою, яка є значною частиною саме народної педагогіки.
Не будемо переповідати історію козацького руху на Україні, адже кожен чітко знає, що саме козаки постійно розвивали, відстоювали і боронили національні ідеї (перш за все свободу і незалежність України, формування лицарського характеру, широкого світогляду, моралі на засадах загальнолюдських цінностей та заповідей божих), національний менталітет, права та обов'язки, на підставі гуманізму та широкої демократії. Головною школою виховання була, звичайно, сім'я, проте неабияку роль відігравали школи церковні, дяківські, братські, монастирські, а згодом і перші українські академії: Острозька (1576 р.) та Києво-Могилянська (1615 р.). Козак, як воїн, формувався в Запорізькій Січі й особливо у походах, які регулярно здійснювалися.
Основою козацької педагогіки, за свідченням істориків, була певна система передачі життєвого досвіду, знань, умінь, накопичених поколіннями, а також славних народних традицій, шанобливого ставлення до Бога, до старших, до батьків, до керівної верхівки Січі.
Історію українського козацтва вивчали багато вчених, літописців, науковців, істориків.
Гійом Левассер де Боплан писав:«Оповівши про доблесті козаків, доречно буде сказати про їхні звичаї і заняття. Майте на увазі, що серед цих козаків трапляються знавці усіх ремесел, необхідних людині: теслі, стельмахи, ковалі, зброярі, кожум'яки, римарі, швеці, бондарі, кравці та інші... Всі вони добре вміють обробляти землю, сіяти, жати, випікати хліб, готувати всілякі м'ясні страви...
А взагалі, слід визнати, що всі вони розуміються на багатьох ремеслах, хоча одні вправніші в якомусь фаху, ніж інші; трапляються і такі, що мають більш обширні знання, ніж загал. Словом, усі вони досить кмітливі але саме в тих справах, які вважають для себе корисними й необхідними, головним чином ті, що пов'язані з їхнім селянським життям.
Козаки належать до грецької віри, яку називають руською, дуже шанобливо дотримуються релігійних свят і постів, на які в них припадає 8-9 місяців на рік і під час котрих вони такі вперті, що переконують один одного, буцім від цього залежить порятунок їхньої душі. Вони відзначаються міцним здоров'ям і навіть не хворіють...
Мало хто з козаків умирає від недуги, хіба хто у глибокій старості, бо більшість з них гине на полі слави» ( Гійом Левассер де Боплан «Опис України». Л. «Каменяр» 1990 - с. 25-27).
Хіба можна ще щось додати до того, що сказав про козаків французький інженер та картограф Г. Л. де Боплан ( 1600 - 1673), який довгий час вивчав історію, побут, звичаї, традиції наших славних козаків.
Зважаючи на все вищесказане, хіба не варто тепер в школах під час вивчення історії чи української літератури звернути увагу на твір Боплана чи такі як "Українські козаки та їхні останні гетьмани" і "Богдан Хмельницький" Меріме Проспера, «Історія запорізьких козаків» (у трьох томах) Д. І. Яворницького, «Оповідання про славне військо запорозьке низове» А. Ф. Кащенка. Доцільно порекомендувати їх учням для позакласного читання.
Велику цінність для розвитку козацької педагогіки мають наукові праці, історичні дослідження козаччини М. Костомарова, В.Антоновича, М. Аркаса, Д. Дорошенка, І. Огієнка, а також високоідейні, духовні, побудовані на славних традиціях українського народу, його величі і красі, мужності і стійкості, непереможного таланту художні твори Т. Шевченка, А. Чайковського, Б. Грінченка, В.Симоненка, Л. Костенко, І. Драча, Д. Павличка, а також місцевих поетів та прозаїків, які час від часу повертаються до нашої славної минувшини.
Керуючись нагальними потребами суспільства щодо молодого покоління, дуже важливо вже тепер створити в кожному навчально-виховному закладі певні творчі групи, які б вивчали історію українського козацтва, прививали любов до славних традицій студентам, учням, вихованцям гуртків незалежно від віку, статі й рівня акредитації навчально-виховного закладу.
Ще 4 січня1995 року за № 14/ 95 було видано Указ Президента України «Про відродження історико-культурних господарських традицій Українського козацтва». В цьому великої державної ваги документі, зокрема, вказано: «І схвалити громадські ініціативи щодо державної підтримки подальшого розвитку і діяльності організацій Українського козацтва, які об'єднують громадян України, що відносять себе до козаків, спрямовані на відродження історичних, патріотичних, господарчих та культурних традицій Українського козацтва; взаємодію з державними органами щодо патріотичного виховання молоді, організації фізкультурно-спортивної та культурно-просвітницької роботи».
У пункті 4 цього Указу також вказано: «Міністерству культури України, Міністерству України у справах молоді і спорту здійснити заходи щодо проведення фестивалів козацької творчості, спортивних змагань, створення козацьких художніх самодіяльних колективів та фізкультурно- спортивних секцій».
На жаль, доводиться сьогодні відзначити, що в неповній мірі ще виконується Указ президента України Л. Д. Кучми.
Доброю традицією є в районі проведення оглядів учнівської художньої самодіяльності під назвою «Степові барви». Всі школи заздалегідь готуються й учні показують неабиякий хист та талант. Заслуговують на визнання як найкращих художні колективи Чорнобаївської, Олександрівської, Станіславської, Білозерської № 2 та інших загальноосвітніх шкіл І -III ступенів...
Разом з батьками, беруть участь в різних оглядах діти. Під час проведення районного огляду - конкурсу «Таврійське перевесло» яскраво професійному рівні, виступають художні колективи сіл Чорнобаївка, Станіслав, Олександрівка, Велетенське, Токарівка.
Саме завдяки цим заходам у дітей виховується характер, культура, традиції, повага до історичного минулого. Але хочеться відзначити, що в репертуарах ще мало пісень козацької доби, немає національних козацьких танців, гумору. Чомусь немає ініціативи щодо створення колективів та проведення оглядів серед козаченят,козачат, джур та молодих козаків конкурсів «Наша мова калинова», «Козацькими стежками».
Традиційно прводяться і спортивні змагання з баскетболу, футболу, волейболу, ручного м'яча, легкої атлетики, військовоприкладних видів спорту. Здебільшого в них беруть участь учні шкіл й дуже мало молоді. Чому? А тому що немає організаторів, бракує коштів, слабка матеріально-спортивна база, відсутні інструктори по спорту в більшості господарств та сільських радах. Годі вже й говорити про елементи козацького лицарського виховання поза шкільними установами.
Проводяться також змагання юних інспекторів руху, юних пожежників. А чому не проводяться свята-змагання «Козацькі забави», «Козацькому роду нема переводу», змагання з плавання, веслування, подолання природних і штучних перешкод, володіння списом, шаблею, кинжалом, методом індивідуальної боротьби з ворогом, самозахисту. Ще не на рівні організовані самостійні науково-дослідницькі пошуки джур та молодих козаків.
В інформаційному збірнику Міністерства освіти України № 11 ( за червень 1995 р., сторінка 28) був опублікований лист «Про методичні рекомендації педагогічним колективам закладів освіти України по відродженню історико-культурних та господарських традицій українського козацтва» 10.05.95 р. № 1/9-161. У цьому документі рекомендовано кожному викладачу, вчителю, класному керівнику, вихователю, керівнику гуртка, клубу чи секції тренеру внести до своїх планів навчальної та виховної роботи відповідні зміни та доповнення, які націлювали б школярів на глибоке змістовне вивчення історії Запорізької Січі, славних подвигів синів українського народу П. Сагайдачного, Б. Хмельницького, І. Мазепи, С. Наливайка, І. Сірка, Т. Федоровича, І. Богуна, М. Кривоноса, П. Орлика, П. Полуботка, П. Колнишевського, І. Гонти, М. Залізняка та інших.
Рекомендовано скласти окремі програми, плани вивчення історії рідного краю, козацького народовладдя, республіканської структури влади, системи демократичного та гуманістичного управління; вивчення традицій українських хліборобів, умілих орачів, господарів землі, оберігачів та примножувачів рукотворних скарбів рідного краю, його природних багатств.
Вважаємо доцільним створити учнівські козацькі трудові об'єднання, приучати дітей до праці, фермерства вчити ремеслу городника садівника, скотаря, пасічника, рибалки і мисливця. Варто велику увагу приділите відродженню такого українського національного мистецтва як: кобзарство, рушникарство, писанкарство, різьблення по дереву, лірництво, гуртовий спів, танці, дотепне влучне слово, гончарство тощо. А до цих справ слід залучати народних умільців села, які є в кожному населеному пункті. На рівні була організована робота по різьб'ярству в Широкобалківській школі, вишиванню — у Велетенській, ліпленню з глини та гуртовому співу — в Олександрівській.
Слід продовжувати ці традиції й тепер, але чомусь вони поступово згасають.
Не пропагується досвід передових шкіл, окремих вчителів, ще мало вивчається і висвітлюється на сторінках друкованих засобів масової інформації робота народних умільців, фермерів, господарників, окремих козаків. Бракує ще і спеціальних методичних рекомендацій крім «Сучасне козацько-лицарське виховання дітей і юнацтва України» (програми для педагогічних вузів, факультетів), газети «Освіта», творчого об'єднання «Галузь» (24 вересня - 1 жовтня 1997 року), а також чітких конкретних розробок для кожного вчителя-предметника, керівника гуртка.
Мало узагальнено досвідів роботи передових навчально-освітніх установ з цих питань.
Широке поле діяльності в наш час є щодо формування світогляду молодого покоління на засадах національної системи виховання і впровадження козацької педагогіки в напрямку вивчення народної медицини, кулінарії, ідеології, філософії, моралі, етики, характеру українського національного руху та менталітету, традицій, звичаїв, обрядів тощо.
* * *
Час для роздумів минув. Ми відзначаємо чергову річницю від проголошення Дня незалежності нашої держави. Чи змогли ми, кожен на своєму місці в житті, зробити все, що залежить від нас в ім'я держави, рідної Батьківщини, в ім'я її нового покоління?
Ми закликаємо всіх до творчого пошуку і сподіваємось, що незабаром з'являться наші однодумці, які хочуть відродити славу козацьку й зробити свій посильний внесок в розбудову й відродження незалежної України.
Г. ЗАДНІПРЯНИЙ, вчитель, методист УНТ,
В.КУДЛАЙ, наказний курінний отаман Платнирівського куреня.
Примітка: В підготовці статті використані матеріали, вказані авторами, а також публікації періодичних видань.
