Біобібліографічний покажчик

Арон Йосипович Копштейн народився в єврейській родині шкільного вчителя 18 березня 1915 року в Очакові. Коли хлопчику виповнився один місяць, його родина переїхала до Херсона.

“Я народився в Херсоні…”,- пише поет.

Так, це були не найкращі часи. Таким коротким було його дитинство, що іноді здавалося йому казковим сном.

Була велика родина: батько, мати, п’ятеро дітей. І може, коли вони були разом, то навіть були щасливі – щасливі своєю чесною працею, дитячим сміхом, що лунав у їх оселі на вулиці Волохинській, своєю молодістю. Але війна, розруха й голод забрали батьків. У п’ять років Арон зазнав тяжкої долі безпритульного.

Хлопчик став вихованцем дитбудинку спочатку в Херсоні, а потім в Будах, біля Харкова. Але, незважаючи на тяжкі випробування, що так рано випали на його долю, Арон виріс закоханим у життя, з великою любов’ю до своєї рідної землі.

Перші літературні кроки Арон зробив у Херсонській школі № 8, у класі вчительки Чинарової. Згодом брав участь у піонерському літгуртку центральної дитячої бібліотеки, у випуску рукописного журналу “Горн”.

Свій трудовий шлях Арон Копштейн почав на заводі ім. Пет-ровського. Після закінчення ремісничого училища працював у ремонтно-інструментальному цеху, спочатку учнем токаря, потім гартівником.

У заводській багатотиражці “В атаку на прорив” (згодом “Петровець”) виступав як робкор, був членом заводської літературної групи “Молодняк”. Тут починали свій шлях у літературу письменники Марія Грудницька, Леонід Коробов, херсонська поетеса Марія Фомуляєва. Є припущення, що в цій групі Копштейн заприятелював з херсонським журналістом і письменником Василем Матяшом, якому згодом подарував кілька своїх книжок із дарчими написами.

“Поезія була його життям, життя – його поезією”, - так писав про Арона Копштейна український поет Степан Крижанівський.

У 1930 році молодий поет уперше приїхав у Харків, у редакцію журналу “Молодняк”, і привіз свої напівдитячі поезії. З того часу його вірші почали з’являтися у комсомольській пресі, у літературних журналах. Вірші поета-початківця відзначив Іван Кулик, на той час голова оргкомітету Спілки письменників України, у дні свого перебування на Херсонщині, відвідин заводу ім. Петровського. Переглядаючи заводську багатотиражку, Кулик звернув увагу на вірші, підписані: “Арон Копштейн, учень гартувальника”. Це був 1931 рік. У цьому ж році 16-річний юнак переїздить до Харкова на постійне мешкання.

Арону Копштейну пощастило, що на початку свого літературного шляху він зустрів уже відомих на той час українських поетів: Степана Крижанівського, Павла Усенка, Леоніда Первомайського, які допомогли розкритися молодому таланту. Він любив людей, і люди любили його. “Високий, атлетичного складу, чорнявий, по-дитячому безпосередній, непрактичний у життєвих питаннях, але що стосувалося улюбленої ним поезії,– рішучий, наполегливий, щирий і відданий”,– таким запам’ятали його сучасники. “Поет з голови до ніг!” – говорили вони про Арона.

Поетичний талант А.Копштейна поступово зростав. Перша книжка його поезій з характерною назвою “Хочемо, прагнемо, можемо” вийшла у 1933 році. Тут були вірші про радість праці, змагання, про великі перспективи розвитку рідного Херсона. Головною рисою, яка намітилась у творчості молодого поета, було вміння знаходити романтику в буднях, у повсякденній дійсності. Це була ознака часу, це стало стилем його життя.

Цей вірш Арон Копштейн назвав “Біографія осені”. Він був і його власною біографією, котра тільки що починалася – і поетична, і життєва. “Розгортайся, моя біографіє… Розгортайся, моя упевнена, Ще неспівана пісне моя!” – писав поет.

Арон Копштейн не відділяв поезії від власного життя – він його опоетизовував. Любов до життя, віковий оптимізм і максималізм (на той час йому було 18 років), радіння світові, творче піднесення не завжди давали можливість розгледіти якісь негативні риси життя, в т.ч. такого жахливого явища як голодомор 1933 року на Україні. Молодість і незрілість давалися взнаки, тому для нього весна тридцять третього року – “Це ж – майбутніх років запорука! Наша путь – як ніколи ясна”. Такими образними категоріями мислило ціле покоління, тож і звучать ці мотиви дуже природно у творчості молодого поета.

У 1937 році Арон Копштейн призваний до Червоної Армії, служить у танковому дивізіоні на Далекому Сході.

Це був час, коли на Примор’є насувались хмари небезпеки, наближалися грізні події біля озера Хасан і Халхін-Гола. Молодий поет, що тільки-но встиг відзначити своє двадцятиліття, стає кореспондентом військової газети “Тривога”. Він полюбив цей суворий, необжитий край і багато об’їздив його шляхами: був на Камчатці, Сахаліні, відвідав найвіддаленіші прикордонні застави Тихого океану. Враження від побаченого знайшли своє відображення в поезії цього періоду. Та де б не був Арон, звідусіль думкою линув на Вкраїну, на рідну херсонську землю.

І летіли з далекого Приморського краю на Херсонщину листи до брата:

“Ніч на 27.ХІІ.37. ст. Лазо

Дорогий Шимен!

Я дуже радий, що одержав від тебе листа. Зараз 3 г. ночі (у вас – 8 г. вечора), я черговий і спати мені не можна, а писати ніхто не заважає, так що напишу докладного листа.

Так, забрався я далеко. До Херсона більше 10 тисяч верст. Схід дійсно далекий і довгий… Край надзвичайно цікавий, особливо Усурійська область, де я живу. Тут є ще цілинна тайга, де водяться тигри – і є громадні заводи. Грунт багатий… Нормальна для нас температура – 35-37° холоду. Я відморозив собі кінцівки пальців, тому що мені прийшлося працювати з керосином на повітрі. Але це нічого.

Працювати приходиться багато, тому що відповідальність на кожному з нас лежить велика.

Хоча я і живу на Далекому Сході, але, зі зрозумілих для тебе причин, бачив мало – але більше, ніж інші. Був на чудесному озері Ханка, купався в ньому. Збираюсь поїхати до Хабаровська.

…Живу я добре!.. Перебуваючи в Армії, ще в Харкові, написав книгу віршів про нашу країну. Скоро вийде друком у № 9 “Літературного журналу” мій вірш “Легенда”, а в газеті “Комсомолець України” за вересень (числа не пам’ятаю) – “За Байкалом”. Зараз пишу велику поему про танкістів у майбутній війні.

Багато у мене хороших друзів.

…Як зараз у Херсоні? Що роблять Старики? Як газета? Пиши часто, не дочекавшись моїх листів.

Цілую тебе. Твій брат Арон-Нісок

Бен Гюйсеф”.

Невдовзі на береги Амуру приїхав молодий Євген Долматовський. Можливо, що там він зустрівся вперше з Ароном Копштейном. Потім вони будуть разом навчатися у Московському літературному інституті. Саме йому Арон присвятить свою останню поетичну збірку “Таборовий щоденник” (1939), а Долматовський у 1955 році буде працювати над виданням російської книги А.Копштейна, куди повинні були увійти вірші, написані ним російською мовою, автопереклади українських віршів і переклади кращого з його українського поетичного надбання. Долматовський мав власне розбирати довоєнний архів Копштейна і бути укладачем збірки “Избранное”, але з невідомих для нас причин ця робота залишилась незакінченою.

Укладачем української збірки “Вибраних творів” був український поет Степан Крижанівський, який водночас з Долматовським готував збірку до видання. Вона вийшла друком у Києві 1955 року у видавництві “Радянський письменник” з його вступною статтею. Ці факти відомі з листа Степана Крижанівського до сестри поета.

У 1939 році А.Копштейн повертається на Україну. У тому ж році, відчуваючи брак систематичних знань та освіти, він стає студентом Московського літературного інституту. Та не судилося молодим, талановитим людям, серед котрих були Микола Отрада, Сергій Наровчатов, Михайло Луконін із задоволенням віддатися навчанню.

Сповнений відчуттям неминучості війни, Арон Копштейн писав:

Бурхливий світ студентського життя був зруйнований політичним конфліктом між Фінляндією та Радянським урядом. Піднесений благородним прагненням “бути найкращим бійцем”, Копштейн у складі комсомольського лижного батальйону їде добровольцем на фронт.

Під грім гармат Арон Копштейн написав чудові поезії. Навіть там, в умовах фронту, коли кожен день міг стати останнім, він, припускаючи можливість смерті в бою, не втрачав надії вижити і стати “справжнім письменником”. У листі до письменника Онисима Крангауза Арон Копштейн писав:

“28.02.40.

Любий Онисим!

Твій лист – перший, який я отримав… уявляєш, як я зрадів? Звісно, дружити ми будемо здорово, вже почали дружити.

…І про вірші ми поговоримо! На відміну від тебе, я вважаю, що справжній письменник вийде не тільки з Мишка та Миколи, але і з мене.

Передумав багато, зрозумів теж багато. Багато вже написав, але це все – заготовки, підготовка до розбігу. А будуть і розбіг й стрибок. Трамплін є – Фінляндія…

Міцно тисну руку.

Твій Арон.”

Лист написано 28 лютого 1940 року, лише за кілька днів до смерті.

Арон Копштейн загинув, виносячи з бою товариша, поета Миколу Отраду, загинули обидва – від снайперської кулі.

Мабуть, коли писав Арон Копштейн вірш “Елегія”, то не гадав, якою небезпечною може бути куля снайпера і що саме вона перерве його голубиний політ.

Це сталося 4 березня 1940 року на Суо-Ярві, Петрозаводському напрямку.

Один із кращих віршів поета називається “Батьківщина”, а батьківщиною для нього був Херсон, вулиця Волохинська, любий Дніпро, лиман та річка Кошова.

Сизокрилим голубом молодої української поезії назвав Арона Копштейна український поет Леонід Первомайський.

Життєвим кредо поета було поєднання духовної чистоти і чоловічої мужності. Тож віддане служіння поезії і Батьківщині стало змістом його короткого життя.

Гришко М. Словом і власною кров’ю //Наддніпрян. правда.- 1983.- 8 трав.

Зубрис Г. Поэт Арон Копштейн //Площадь Свободы.- Херсон.- 2000.- № 12.- С.13.

Моторний О. Журналіст, поет, громадянин //Наддніпрян. правда.- 1965.- 18 берез.

Плахтін І.Таврійський легінь:[Спогади про поета] //Наддніпрян. правда.- 1973.- 9 груд.

Кацнельсон А. Пам’яті друга поета-бійця А.Копштейна: Вірш //Наддніпрян. правда.- 1941.- 5 берез.

Шамша П. “…Я розгорну листочки білі”: Вірш //Наддніпрян. правда.- 1941.- 2 лют.

Листи Олександри Савчук до брата А.Копштейна про відправку на фронт і поранення поета (8 січ., 14 берез. 1940 р.).- Фотокопії.- 4 л.

Лист українського поета С.Крижанівського сестрі поета про збирання й видання творів А.Копштейна (24 лют. 1955 р.).- Фотокопія.- 2 л.

В науці існує своя мода так само, як і в музиці, політиці, кіномистецтві, як вона існує і в побутових смаках людей. В українському літературознавстві традиційно досліджують тих, кого з соціально-ситуативного боку зручно, вигідно досліджувати. Свобода в літературознавстві нерідко витісняється логікою чергової кон’юнктури. Під цим кутом зору особливий інтерес викликають постаті, що зараз усунуті з центральної арени літературного руху. До них належить й Арон Копштейн.

Поетична діяльність А.Копштейна пройшла в тридцяті роки ХХ століття. Ще недавно цей період легендарно оспівувався в радянському суспільстві, зараз же він легендарно знищується.

Поет прожив двадцять п’ять років. За життя написав і випустив п’ять поетичних книг. По смерті побачило світ ще чотири збірки поета. Назви його книг точно передають специфіку поетового ставлення до життя і до свого місця в ньому.

Перша збірка “Хочемо, прагнемо, можемо” (1933) позначена юнацькою захопленістю усіма проявами оточуючого життя. В ній немає сумнівів, коливань, будь-яких вагань. Вона пройнята романтичною поезією побуту, виробничих дій, духовних поривань. Ці якості зберігаються і в наступних книжках Копштейна – “Розмова” (1934), “Вулиця Щорса” (1936), “Джерело” (1937), “Держава сонця” (1938).

У першій книзі закладено основні мотиви, що пройшли крізь усю творчість поета. Далі з’являлися нові мотиви, образи, але провідна тональність поезії зберігалася незмінною.

У поезії “Як і завжди, цвітіння врочисто…” ліричний герой А.Копштейна однозначно говорить:

Він вірить у правильність того світу, суспільства, в якому живе. І ця правильність для нього є непохитною, ознакою гармонії, символом істини. Йому подобаються ті духовні інституції, канони, в яких живе він і ще багато таких, як він. Для нього є щастям жити в зрозумілому, ясному, чіткому світі:

з гордістю відзначає ліричний герой у поезії “Біографія осені”.

Ліричний персонаж А.Копштейна вірить, що людина – це вершина природи і творець щастя, своєї долі. Він не має сумнівів у тому, що людина є всесильною. Це ліричний герой пов’язує виключно зі свідомістю. Він переконаний, що всесильна свідомість веде до всесильної волі.

Поезії А.Копштейна притаманна вольова енергія. Настрої, поривання, думки пройняті неабияким енергетизмом. В ньому бажання, пристрасть, переконаність.

Ліричний герой Копштейна хоче всього – бути щасливим в особистому житті, корисним друзям, приятелям, потрібним на виробництві, військовій службі. Він прагне жити для того, щоб віддавати себе іншим, суспільству. Він може все, чого хоче і прагне.

Життя для ліричного героя поезії Арона Копштейна – це розмова зі своєю добою, він сповідується їй у коханні, відданості, незмінності етичних симпатій і переконань. Його духовним ідеалом є “вулиця Щорса”, якою він намагається незмінно йти. Ліричний герой вірить у святість ідей революції та громадянської війни. Він прихильник переустрою світу, при цьому він не замислюється над тим, чи є в цьому потреба для всього світу. Йому подобається революційний пафос, він поділяє революційні гасла. Його душа живе перманентною революцією, і в тридцяті роки для ліричного героя революційний процес, розпочавшись майже два десятиліття тому, не припиняється. Для нього джерело цього процесу – жовтень 1917-го року.

Свідомість ліричного героя постійно осяяна непохитністю ставлення до навколишнього світу. Він переконаний, що в оточуючій реальності темні фарби можуть іти лише від темних сил, які ще зустрічаються в житті, але вони не спроможні змінити хід історії.

Він переконаний, що мешкає у великій сонячній країні, як переконаний і в тому, що сонцедайність – основний гуманістичний здобуток суспільства, яке він та чимало таких, як він, будують. У 1938 році ліричний герой А.Копштейна навколо себе, навколо таких, як він, бачить переможну державу сонця, і зовсім не замислюється над тим, а чи є ця держава насправді, чи вона – романтичний фантом його наснажених уявлень. Невипадково в останній прижиттєвій збірці Копштейна уславлюється образ Сталіна і його значення для “держави сонця”. Ліричний персонаж захоплюється масштабністю дій, організованістю й упорядкованістю суспільства.

(“Як і завжди, цвітіння врочисто…”)

Ліричний герой – юна за віком і духом особистість. Звідси її невимушений максималізм, простота висновків, органічна експресивність. Ліричний герой – емоційний фотограф побуденності. Він кожну дрібницю, кожен штрих своєї доби прагне опоетизувати, представити в романтичному світлі власних безпосередніх вражень. Він неначе ходить з фотоапаратом і фотографує дійсність.

Молодість – це рушійна сила його натури. Вона надихає його на весняні почуття. Ліричний герой А.Копштейна проживає кожну секунду, як першу і останню. Він живе сьогоденною миттю і миттю майбутнього. Він переповнений радісними емоціями, почуттями, що надає персонажеві певної екзальтованості. У збірці “Джерело”, випущеній пам’ятного 37-го року, знаходимо такі характерні рядки:

(“Весна” /з М.Талалаєвського/”)

Риси вічного мистецтва притаманні тим віршам Арона Копштейна, де поет і його ліричний герой перебувають на відстані від ейфорічного соціуму, де він віддається трепетним порухам серця, ніжним спогадам, відчуттю єдності кохання з природою.

Кохання для ліричного героя пов’язане з мінорними інтонаціями. Ностальгійність почуттів до коханої, її уявного образу, тих місць, з якими переплетені спогади, виразно звучать у поезії “Лист”. У ньому відбито найсильніші якості Копштейнової музи – органічна задушевність, елегійна сповідальність, тремтлива мелодійність, ніжна збентеженість, поетична легкість рядка.

У поезіях “Лист”, “В середині місяця квітня”, “Винограду сині грона…” ліричний герой А.Копштейна живе не зовнішнім, не соціумним життям, а внутрішнім, одвічним, де переплелися хвилювання серця, природа, спомини. В них виражено красу інтимних стосунків – красу неголосну, якщо не тиху, то притишену, лагідну й не гучну. Ці поезії входять до класичної спадщини української інтимної лірики. Тому, перефразуючи вислів-характеристику С.Крижанівського щодо Арона Копштейна як “поета-лірика”, доречно підкреслити: він був майстром поезії інтимних почуттів.

А.Копштейн був мандрівним поетом у повному розумінні цього слова. Він багато подорожував Україною, іншими республіками та краями тодішньої держави. Він не міг писати, поетично думати без мандрів. Вони будили його натуру, підказували йому поетичні теми, мотиви. Мандрівний пафос відбито у багатьох віршах А.Копштейна.

Це відчутно навіть у назвах – “Місто Коростень”, “Спогади про дощ у районі Садового кільця”, “Вірш про Миколаїв і Херсон”. Поет любив насичувати свої твори географічною конкретикою, яка була для нього джерелом натхнення й художності.

Творчість була для нього невід’ємною від місцевих і регіональних назв – селищ, річок, містечок. Він гранично конкретизовував місця поетичної дії, “прив’язував” до них почуття ліричного персонажа. При цьому поетична реальність не ставала обезвоженішою, не набувала рис сухої документалізованості, не переростала у неяскраву заземленість. Арон Копштейн опоетизовував Україну, Грузію, Далекий Схід.

Копштейн писав захоплено, пристрастно. Він і не помітив, як його поетичний світ став емоційною альтернативою реальності 30-х років. Свою Музу він бачив поетичною тезою оточуючої дійсності, художнім продовженням цієї дійсності, а вона стала несподівано і несвідомо для митця поетичною та світлою антитезою тридцятих років.

Створений Ароном Копштейном світ є певною мірою утопічним, фантастичним. Він все своє стрімке життя шукав ідеальне місце життя для свого героя. І знайшов у своїй романтичній поезії.

А.Копштейн був поетом легкого слова. “В нього було величезне природне чуття ритму, поезії,– писав про нього С.Крижанівський. – Вірші поетові давалися легко – він думав віршами”. Ось це “думання віршами” миттєво відчувається в усьому, що він написав, – у побутових фотознімках “з натури”, пейзажних ескізах, патетичних закликах, романтичних гаслах, елегійній ритміці, невимушеній зміні ритмостилю. Кожна поетична форма була для нього органічною. Він легко переходив від традиційної елегійної тональності до аритмічної “драбинки” в стилі Маяковського.

(“Я на землі осяяній лечу…”)

А.Копштейн неодноразово звертався до культурної минувшини. Життя митців і мистецтва ставало часткою його художнього життя. Так, він змалював портрет Пушкінових останніх років (поезія “Пушкін”), створив свій парафраз на один з мотивів знаменитого “Слова про похід Ігорів” (поезія “Плач Ярославни”). Він прагнув установити свій мистецький зв’язок з етапними подіями мистецтва минулого. Як сумлінний творець, він бачив у ньому еталонність і намагався до неї піднестися.

Зараз, крізь призму ідей самоцінності особистості, мистецької неповторності, на рубежі ХХ-ХХІ століть непросто зрозуміти, чому Арон Копштейн та інші студенти-письменники елітарного столичного Літературного інституту добровільно вирушили на радянсько-фінську війну в складі лижного батальйону. Чи була в цьому необхідність? Для А.Копштейна, мабуть, була. Це було для нього продовження мандрів і романтики – необхідних умов та якостей його поетичної творчості.

Чверть століття прожив поет Арон Копштейн. Проте й через шістдесят років після смерті ми його згадуємо і досліджуємо. А цей факт вже сам по собі багато чого вартий.

“Вічний творчий неспокій ніколи не покидав Копштейна”, - згадував С.Крижанівський. Це напрочуд влучна характеристика всієї постаті поета. Він належав до тієї мистецької генерації, яка могла бути запальною і некритичною, могла помилятися, приймати радикальні й несподівані рішення, служити фантомам і фантомним гаслам, але вона не вміла бути спокійною і жити у спокої.

А творчість – це і є неспокій. Бескінечний неспокій серця і душі.

Дніпро: Вірш //Чолом тобі, Славутичу.- Дніпропетровськ, 1972.- С. 94-95.

Є для чого жити: Вірш // Прапор.- 1965.- № 3.- С. 86-87.

Вірш про Миколаїв і Херсон; Ніч на станції; Біробіджан;

Моряки; Вождь: (Уривок); З циклу “Усурійські вечори”; Вірменія; Щастя; Тот январь; Перемена: Вірші //Наддніпрян. правда.- 1941.- 2 лют.

Елегія: Вірш //Улюблений вірш.- К., 1975.- С. 67.

Елегія; Дніпро; Батьківщина; Серьожа: Вірші //Антологія української поезії: В 6-ти т. – К., 1985.- Т. 5.- С. 15-18.

Елегія; Дніпро; Потомкові; Дорога через Карданахі; Батьківщина; Тюлеген Токомбеков: Вірші //Українська радянська поезія.- К., 1951.- С. 417-424.

Заспів переможців: Вірші //Наддніпрян. правда.- 1933.- 1 трав.

Пісня про пісню: Уривок //Наддніпрян. правда.- 1935.- 1 трав.

Привіт!: Вірші //Наддніпрян. правда.- 1933.- 19 трав.

Элегия; Днепр; Тюлеген Токомбеков; “Строки моего письма прочти…”; Отчизна //Антология украинской поэзии: В 2-х т. - М., 1958.- Т.2.- С. 335-339.

* * *

Купала Я.Спросоння: Вірші /Пер. з білорус. А.Копштейна //Купала Я. Поезії.- К., 1962.- С. 9-11.

Купала Я. Тобі, проводир; Спросоння; І вітер, і сокіл, і я… /Пер. з білорус. А.Копштейна //Купала Я. Вибрані твори.- К., 1953.- С. 9-14, 25, 107.

Купала Я. “Хоч ти, серце, лусни-трісни…” /Пер. з білорус. А.Копштейна //Купала Я. Вибрані твори.- К., 1970.- С. 87.

Леонидзе Г. Тушинка на празднике: Стихи /Пер. с груз. А.Копштейна //Леонидзе Г. Избранное.- М., 1979.- С.62-63.

Поезії / Авториз. пер. з євр. А.Копштейна.- К.-Х.: Держлітвидав УРСР, 1936.- 121 с.

Пентелюк М.І. та ін. Штрихи до оцінки художньої творчості А.Копштейна //Заселення Півдня України: проблеми національного та культурного розвитку: Наук. доп. Міжнар. наук.-метод. конф. 21-24 травня. Ч.ІІ.- Херсон, 1997.- С. 110-113.

* * *

Моторний О. Співець землі Таврійської //Ленін. прапор.- 1967.- 16 квіт.

Наровчатов С. Мы входим в жизнь: Книга молодости.- М.: Сов. писатель, 1980.- 286 с.

//Копштейн А. Вибрані твори.- К., 1941.- С. 3-15.

Поруч з нами: Спогади про письменників, що загинули на фронтах Великої Вітчизняної війни.- Х.: Прапор, 1968.- 200 с.

Копштейн Арон Иосифович [5 (18).3.1915, Очаков, - 4.3.1940, Суоярви], укр. сов. поэт //БСЭ.- 3-е изд.- М., 1973.- Т.13.- С. 132.

Копштейн Арон Йосипович [5 (18).ІІІ.1915, м. Очаків, тепер Миколаїв. обл. - 4.ІІІ.1940] – укр. поет //УРЕ.- 2-е вид.- К., 1980.- Т.5.- С.394.

Копштейн Арон (1915 – 1940), укр. поет //Енциклопедія українознавства.- Перевид. В Україні.- Львів, 1994.- Т. 3.- С. 1131.

Копштейн Арон Иосифович (1915 – 1940) //Украинский советский энциклопедический словарь.- К., 1988.- Т.2.- С. 131.

Копштейн Арон Йосипович [5 (18).ІІІ.1915, м. Очаків, тепер Миколаїв. обл. - 4.ІІІ.1940] – укр. рад. поет //Українська літературна енциклопедія: В 5-ти т.- К., 1990.- Т.2.- С.563.

Копштейн, Арон Иосифович (18.ІІІ.1915, г. Очаков, - 4.ІІІ.1940) - укр. сов. поэт //Краткая литературная энциклопедия: В 8-ми т.- М., 1966.- Т.3.- С. 723.

[Арон Копштейн] //Антологія української поезії: В 6-ти т. – К., 1985.- Т.5.- С.15.

[Арон Копштейн] //Українська радянська поезія.- К., 1951.- С. 659.

Кутинський М. Некрополь України: Довідник про місця поховання або смерті історичних і культурнихдіячів України від давнини до сучасності //Дніпро,- 1995.- № 10-11.- С. 138-144.

А.И.Копштейн: Памятка читателю /ОУНБ им. А.М.Горького; Сост. А.П.Мокрицкая.- Херсон, 1984.- 2 с.

Копштейн Арон Йосифович. 1915-1940: [Коротка біогр. довідка, бібліографія творів та літератури про нього] //Українські письменники: Бібліогр. слов.: У 5-ти т.- К., 1965.- Т. 4.- С. 699-702.

[Арон Копштейн] //Письменники Радянської України: Біобібліогр. покажч.- К., 1970.- С.209.

Арон Йосипович Копштейн //Знаменні і пам’ятні дати Херсонщини на 1995 рік: Бібліогр. покажч.- Херсон, 1994.- С. 19-21.

“Веселка” – дітям: Бібліогр. покажч. дитячої літератури. 1934-1984.- К.: Веселка, 1985.- 631 с.

Видавництво “Радянський письменник”. 1933-1983: [Каталог книг] /Укл. П’янов В.Я.- К.: Рад. письменник, 1983.- 278 с.

Каталог Библиотеки всемирной литературы: Библиогра-фическое описание томов.- М.: Худож. лит., 1979.- 160 с.

Каталог книг издательства “Художественная литература”: 1946-1966.Т.1.- М.: Худож. лит., 1970.- 610 с.

Каталог книг издательства “Художественная литература”: 1946-1966.Т.2.- М.: Худож. лит., 1970.- 505 с.

Мацуев Н. Советская художественная литература и критика. 1958-1959: Библиография.- М.: Сов. писатель, 1962.- 672 с.

Прапор. 1956-1988: Покажч. змісту журналу /Харк. держ. наук. б-ка ім. В.Г.Короленка.- Х., 1989.- 301 с.

Художня література, видана на Україні за 40 років. 1917-1954: Бібліогр. покажч. Ч. 1. Українська художня література.- Х.: Вид. Кн. палати УРСР, 1958.- 438 с.

Шиперович Б. Издательство “Советский писатель”: Библиография. 1934-1974.- М.: Сов. писатель, 1982.- 551 с.

В литературном строю: Воспоминания о сов. писателях: Рек. библиогр. справочник.- М.: Книга, 1987.- 247 с.

Співдружність літератур: Бібліогр. покажч. (1917-1966).- Х.: Ред.- вид. відділ Кн. палати УРСР, 1969.- 560 с.

М.Т.Рильський: Бібліогр. покажч. 1907-1965.- К., 1970.- 518 с.