ОБЛАСНА ДЕРЖАВНА БІБЛІОТЕКА ДЛЯ ДІТЕЙ
ВОЛОДИМИР ПЛОТКІН
Біобібліографічний покажчик
Херсон l 2001
б і б л і о г р а ф і я
Про Володимира Плоткіна читайте
Анатолій Крат
б і б л і о г р а ф і я
Видання творів Володимира Плоткіна
Владимир Плоткин
Будем знакомы! Сценарий автопрезентации
д о д а т о к
Новий біобібліографічний покажчик з популярної серії “Херсонські письменники – дітям” цього разу присвячений творчості відомого на Херсонщині і за її межами поета і перекладача Володимира Семеновича Плоткіна.
Цей посібник найбільш вичерпно відтворює на своїх сторінках дитячу творчість письменника, хоча в літературних колах він і досі більш знаний як поет “дорослої тематики”. Мета покажчика – зламати цей стереотип і представити одного з кращих авторів дитячої тематики широкому загалу читачів, педагогів, бібліотекарів, дослідників у галузі літературознавства тощо.
До біобібліографічного видання включені всі окремі (і навіть спільні з іншими авторами) книги поета, а також публікації в збірках, часописах, виявлені в результаті вивчення фондів, каталогів, картотек, бібліографічних джерел обласної книгозбірні для дітей, обласної наукової бібліотеки імені Олеся Гончара, літературного відділу Херсонського обласного краєзнавчого музею, матеріалів особистого архіву В.С. Плоткіна, котрий зберігається у письменника на руках.
Відкриває покажчик невеличка біографія поета, у якій використані окремі елементи його спогадів.
“Чарівником дитячої поезії” у літературознавчому огляді називає Володимира Плоткіна його колега по перу, член Національної Спілки письменників України і Асоціації українських письменників, керівник літературно-мистецького гурту “Малючок Степовичок”, укладач даного покажчика Анатолій Крат. Адже саме він був видавцем і редактором дитячих творів письменника як в окремих збірках, так і в періодиці.
Публікації творів В.С. Плоткіна представлені за останні десять років (починаючи з 1991 року), бо саме з цього часу поета починають активно друкувати літературно-художні видання обласного, всеукраїнського та міжнародного (у межах СНД) масштабу. Практично всі ці твори є доступними у фондах масових бібліотек.
Наприкінці випуску вас чекає сценарій автопрезентації для дітей середнього та старшого шкільного віку під назвою “Будьмо знайомі!”, написаний самим автором, а також нові твори поета і навіть пісня, котрі до цього часу ніде не друкувалися.
Маємо надію, що цей випуск покажчика, як і попередні видання, припаде до душі всім шанувальникам красного письменства Херсонщини, особливо під час вивчення курсу “Література рідного краю”, і буде служити справі популяризації творчості Володимира Плоткіна в бібліотеках, у школах і в родинах.
Плоткін Володимир Семенович народився в місті Херсоні 7 листопада 1931 року. Проте як зазначає сам автор, “у мене дві дати народження: в метриці записано, що я народився 7 листопада, а при отриманні паспорта якийсь радянський чиновник вирішив, що не личить якомусь там Володимиру Плоткіну мати спільний з Великим Жовтнем день народження, тому в паспорті і з’явилася цифра 13”. “Людина я не забобонна, - зауважує з гумором автор, - але іноді 13-е число все ж таки дається взнаки…”
Батько майбутнього письменника працював бухгалтером, мати – педагог, учитель російської мови та літератури, викладала в старших класах.
В період з 1939 по 1941 роки закінчив два класи Херсонської середньої школи № 15. Потім почалася війна, і з серпня 1941-го Володимир разом з родиною мешкав в евакуації – спочатку в станиці Лабинській Краснодарського краю, пізніше – в Узбекистані, в Бухарській області. І ось так довчився до 6-го класу.
У 1945 році повернувся з батьками в Херсон, де й продовжив навчання. Саме в цей час починає серйозно ставитися до віршування. 1951 року закінчив середню школу № 20.
Потому недовго вчився в Херсонському сільськогосподар-ському інституті. Відчув, що студентська лава для майбутнього письменника може дати менше, ніж нелегка школа життя. А відтак починає трудову біографію звичайнісіньким робітником-трубозбирачем на знаменитому суднозаводі імені Комінтерна. Втім, студентська лава все ж таки його покликала до себе, і з 1953 по 1955 роки Володимир Плоткін вчився в Херсонському фінансовому технікумі, очевидно, продовжуючи славні традиції власного батька-бухгалтера. Отримав диплом з
відзнакою і певний час працював інспектором держприбутків у Братському районному фінансовому відділі сусідньої Миколаївської області.
З 1960 року розпочав нову трудову біографію з посади старшого лаборанта Херсонського проектно-конструкторського технологічного
інституту і пропрацював на одному місці аж 34 роки!
З 1993 року перебуває на творчій роботі. 1994 рік – переломний у творчості поета. Знайомство з Херсонським літературно-мистецьким гуртом “Малючок Степовичок” дає поштовх до активної літературної творчості для дітей, особливо дошкільного і молодшого шкільного віку. Одна за одною виходять поетичні збірки для найменших – “Чарівна абетка” і “Есть у каждого родня”, з’являються численні публікаціїї в дитячих журналах і газетах України та Білорусі.
З 1997-го Володимир Плоткін член Національної Спілки письменників України. Активно друкується з віршами для дорослих і дітей російською та українською мовами, перекладає твори побратимів по перу зі слов’янських мов та з єврейської. Укладач і редактор кількох колективних збірок і літературно-художніх видань. З недавнього часу очолює відомий в Херсоні літературний клуб “Еллінг”, котрий з його приходом став справжньою школою літературної майстерності херсонців.
Про Володимира Плоткіна читайте:
АЗ есмь. Владимир Плоткин // Шолэм. – 1992. - № 8. – С. 3.
КРАТ А.А. Звездный час Владимира Плоткина // Херсонская неделя. – 1997. - № 33. – 16 авг. – С. 5.
ПРО щастя і біль любові // Ваше время (Приложение к газете “Трибуна”). – 1991. - № 1. – С. 3.
ФЕДОРОВСЬКА Л.К. Живу на світі у чеканні дива // Наддніпрян. правда. – 1995. – 12 серп. – С. 2.
ФЕДОРОВСЬКА Л.К. Ніжні, мов усмішка, рядки…: Книги наших земляків // Наддніпрян. правда. – 1991. – 31 жовт. – С. 4.
Володимир Плоткін запізно прийшов у літературу, хоча писати почав дуже давно, ще зі шкільної лави. Ще пізнішим відбувся його дебют як дитячого письменника. Та й у творчому доробку поета (що стосується його діяльності в царині літературної творчості для дітей) нібито не так уже й багато книжок – дише дві: “Чарівна абетка” (1996) і “Есть у каждого родня” (1997). Але у тому-то й річ, що в літературі, всупереч відомому філософському законові, не завжди кількість переростає у якість. Плоткінські вірші для дітей, що надруковані у двох збірках і розкидані в різних літературно-художніх виданнях України і навіть Білорусі, - це справжня поезія. Поезія, котра торкається чутливих струн дитячої психології, аби видобути з серця маленького читача мелодію радості відкриття світу вперше.
Поява збірочки “Чарівна абетка” викликала в літературних колах Херсонщини відчутний резонанс. По-перше, це була перша поетична збірка для дітей уже на той час визнаного поета “дорослої тематики”. По-друге, це була перша (і поки що єдина) книжка Володимира Плоткіна українською мовою. Для єврейського поета, який пише виключно російською, факт сам по собі досить промовистий. По-третє, саме ця збірочка, незважаючи на її тоненький обсяг (лише 16 сторінок), має нестандартне художнє вирішення херсонського художника Олександра Журби, яке дивовижним чином, навіть попри графічність, гармонує з оригінальними поетичними знахідками. Чи варто говорити про те, що сам жанр абетки і складний, і водночас привабливий для письменників, бо він завжди викликає інтерс як у дітей, котрі йдуть до школи, так і в їх батьків.
Як і кожна дитяча книжка “Чарівна абетка” насамперед несе велику пізнавальну інформацію для дитини. Авторові у своїх поетичних мініатюрах вдалося заримувати істини, здавалось би, непоетичні, як-от: “Ефа – весела змійка, - в Азії прожива”; або “Зебра в Африці зроста”; чи “Фламінго – то рожевий птах, який гніздиться в комишах на африканській річці Ніл” і т.п. Це, так би мовити, точна інформація, яку має засвоїти дитина без перекручень. Однак це не говорить про те, що автор нехтує світом дитячої фантазії. Звичайнісінький собі цап в одну мить стає “смішним дідком”, котрий “у руки взяв ціпок”, щоб “капусту доглядати”. А могутній грізний тигр – це лишень “велика киця, що нічого не боїться”. Єноти, котрі дуже полюбляють воду, виявляється, люблять ще й прати білизну, і можуть допомогти з цією справою кожному, хто “наллє у таз води” і, звісно ж, приведе до себе єнота.
Спостережливість автора дозволяє проводити цікаві поетичні (і не тільки поетичні) асоціації. З одного боку, грак стає агрономом, бо “оглядає грак лани – чи засіяні вони”. З іншого, гава – це не тільки пташка; поет нагадує про усталену в народі мудрість: “Хто цікаве прозівав – кажуть: “Він рахує гав”. Сердитий і бундючний індик, виявляється, не такий вже й страшний, бо схожий своїм червоним шликом на голові… на козака! Саме такі цікавинки подають маленькому читачеві приклад, як слід помічати у звичному незвичайне, а оригінальне в буденному. Бо саме цим дитячий світ і відрізняється від світу дорослих.
“Чарівна абетка” має ще й виховний потенціал. Але автор знаходить у кожному окремому вірші власний тон, власний підхід до дитини, аби застерегти її від небезпеки. Можна тисячі разів казати малюку про те, що без дозволу ходити купатися в море не бажано. А можна через образ хижої акули, в якої “щелепи страшні”, застерегти: “Коли акула плава в морі, не лізь у море – буде горе”. При цьому дитина прекрасно усвідомлює, що акула не живе на березі і не літає, а отже завжди перебуває у морі, і треба бути повсякчас обережним. Через образ жирафи, котра не змиває свої плями, бо “мабуть, не полюбляє мила”, поет ненав’язливо закликає дитину слідкувати за чистотою. Зображуючи кенгуру, який “боксує дуже вправно”, автор, між іншим, додає: “Не цурайся спорту, друже, щоб здоровим бути й дужим”. Розповідаючи про осла, який “поради доброї не слуха”, оскільки “упертий дуже”, поетові так не хочеться, щоб неслухняні діти уподібнювалися цій тваринці. Щоб не виходити без дозволу батьків на вулицю, поет застерігає: “Не ходи за поріг, бо зустрінешся за рогом з величезним носорогом”.
Проте і без гумору в збірці не обійшлося. У кота, виявляється, хвіст з’їли на обід миші, а ягня даремно злякалося і тікало від песика: щеня побігло в інший бік. І навіть літери, з яких не починається жодне слово в українській мові, Володимир Плоткін перетворює у дотепні рядки (наприклад, “Знак м’який” і “Буква “И”).
Друга поетична збірка для малечі вийшла за рік і до того ж російською мовою – “Есть у каждого родня”. Ця книжка за стилістикою зовсім відрізняється від попередньої, проте єднає обидві збірки одне – талановитість автора. Володимир Плоткін на сторінках нової книжки більше звертається до тих дітей, котрі вже опанували абетку і можуть самі прочитати плоткінські рядки.
На зміну лапідарності думки прийшла багатослівність, проте жодний рядок, жодна строфа, жодне слово тут не зайві. Просто певний образ, схоплений автором, поданий дитині-читачеві у розвитку. Якщо "Чарівна абетка” – це поетична фотографія, то “Есть у каждого родня” – поетичний фільм. І у цьому “фільмі” є певний сюжет, дійові особи і яскраві події. Виразним прикладом цього може бути вірш “Лесной мяч”. На початку вірша мове йде про м’яч, котрий залишився без господарки на галявині. І ось він зрушив з місця (мабуть, вітер на нього дмухнув, дофантазовує дитина), покотився, пострибав і врешті-решт потрапив у лісовий ручай. Проте і струмок лісовий м’ячик подолав успішно, втративши хазяйку назавжди. А це означає, що він може пропасти ні за гріш або потрапити в лапи вовкові! І ось з’являється посеред лісу якась незнайома дівчинка і хоче врятувати загублений кимось м’ячик. Але що це?
- Эй, девчонка, руки прячь! –
Говорит колючий мяч.
Посреди лесных дорожек
Был не мяч, а серый ежик!
Ось так раптово, майже детективно, але щасливо закінчується цей інтригуючий дитячу уяву твір.
Друга характерна риса нової збірки – тісне поєднання реалістичної ситуації з фантастичними персонажами, образами, ситуаціями. Так, наприклад, у вірші “Волшебная тарелка” на дні тарілки допитливий юний читач знаходить… снігурів (справжніх? намальованих? вигаданих?), котрі допомагають йому їсти. Всього чотири рядки, але й тут присутня загадка, певна інтрига, яку дитина має розв’язати самостійно. До того ж цілком реалітична картинка доповнена фантастичним розвитком подій: намальовані на дні тарілки пташки, певно, також клюють зерно, допомагаючи їсти малюкові.
Вірш “Храбрец” починається цілком реалістично: рано-вранці герой залишає власний дім і мчить до лісу на коні. Проте повернення героя з лісу виглядає не тільки фантастично, але й комічно, бо повертався назад він швидше коня через те, що його хотів з’їсти… заєць!.. Подібні метаморфози спостерігаємо в “Считалочках”, “Говорилках”, “Стороже”, “Читателе”.
Окремі побутові ситуації, з якими діти зустрічаються мало не щодня, під пером Володимира Плоткіна перетворюються на дивовижні відкриття і події. Вивчення абетки може перетворитися на цікавий і казковий процес, якщо додати хоч трішечки фантазії. От, приміром, літера “Б” дуже полюбляє грати на барабані, бо у цьому слові також чимало цих букв, а літера “Р”, відповідно, віддає перевагу трубі. Але на чому грають м’який і твердий знаки? Аби відповісти на це питання, дитині слід довго поміркувати. І певно, що при хорошій фантазії кожен з читачів знайде власний варіант відповіді. Саме на це і розраховує автор.
Не оминає поет і дитячих вад, особливо такої, як жадібність. Та на відміну від того, як інші письменники розкривали цю актуальну для дітей тему, Володимир Плоткін підходить до неї у вірші “Страдалец” з іншого боку, видаючи недолік за …перевагу! Нечуване зухвальство, проте як здорово спрацьовує на дитячій психології, бо саме ось таким “героєм” маленькому читачеві щонайменше хочеться бути насправді.
Кілька віршів (на подобу байці) мають відвертий алегоричний смисл, коли під тією чи іншою твариною автор має на увазі своїх читачів (“Упрямый теленок”, “Колыбельная” и др.). Присутній тут один вірш яскраво вираженого описового (пейзажного) характеру (“Вышла осень на поля”), проте він не показовий і не типовий для творчості поета.
Завершується друга (і поки що остання дитяча) книжка Володимира Плоткіна перекладами з білоруської мови віршів Данути Бічель-Загнетової. У цих перекладах (“Наш хуторок”, “Бычок”, “Мой братик”, “Звезды и месяц”, “Лакомка”, “Грусть”) автор легко і вправно балансує на межі, з одного боку, точного відтворення думки оригіналу, а з другого - переспіву. До того ж за тематичним спектром ці вірші ніяким чином не випадають із загальної картини книжки в цілому.
Кожен дитячий поет, особливо коли він справжній за визнанням не тільки літературної критики, але й самих дітей, є казковим чарівником. Бо тільки йому під силу перетворити лісовий м’ячик в звичайного їжачка і навпаки, теля і мишеня в неуважних учнів, а кішок у найкращих приятелів тигренят. Так, як це робить Володимир Плоткін, справжній володар дитячих сердець.
Анатолій КРАТ,
Член Національної Спілки письменників України і Асоціації українських письменників,
керівник літературно-мистецького гурту
“Малючок Степовичок”.
Володимира Плоткіна
АЗ есмь…: Стихотворения. – К.: Изд-во журнала “Радуга” – “Золотые ворота”, 1991. – 100 с.: ил.
ЗЕМЛЯ обетованная: Стихотворения. – Херсон, 1992. – 80 с.
НА реках Вавилонских: Стихотворения. – Херсон, 1994. – 16 с.
ГАЛОПОМ по Европам: Непутевые заметки, эйфоризмы, лирика. – Херсон, 1995. – 28 с.
ЧАРІВНА абетка: Вірші для дітей дошк. і мол. шк. віку / Худож. О. Журба. – Херсон: Пілотні школи, 1996. – 16 с. : іл.
ЕСТЬ у каждого родня: Стихотворения и переводы для детей дошк. и мл. шк. возраста / Худож. О. Кривошей. – Херсон: Пилотные школы, 1997. – 24 с.: ил.
Видання творів В. Плоткіна
спільно з Аллою Жур
ГРИБНЫЕ дожди: Поэма-боль. – Херсон: Айлант, 2000.- Буклет.
НЕДЕТСКИЕ картинки: Поэма-быль. – Херсон: Айлант, 2000.
Володимир Плоткін
як упорядник і редактор
ГОЛОС надежды: Поэтический сборник. – Херсон: Айлант, 1998. – 128 с.
ЖУР Алла. Иду к тебе. Струны сердца: Стихотворения. – Херсон: Айлант, 2000.
СЕВЕР Вера. Всепрощение: Стихотворения / Худож. В. Годова. – Симферополь, 2001. – 112 с.
Власні вірші та переклади В.Плоткіна
на сторінках періодичних видань
СТОРОЖ. Страдалец // Кважды ква. – 1994. - № 3. – С. 18.
СЧИТАЛКИ // Кважды ква. – 1994. - № 5. – С. 17.
ОСЕНЬ. Упрямец. Читатель // Кважды ква. – 1994. - № 9. – С. 10 – 11.
БИЧЕЛЬ-ЗАГНЕТОВА Д. Наш хуторок. За окнами уже темно. Забодал бычок ворота / Пер. с белорус. В. Плоткин // Кважды ква. – 1995. - № 5-6. – С. 3.
ГОВОРИЛКА // Карапуз. – 1995. – № 2.
СТОРОЖ. Страждалець. Лічилка // Малючок Степовичок. – 1995. - № 1. – С. 1.
ГРАК. Рибка. Цап. Шпак // Літературна Україна. – 1997. – 15 трав.
ЕСТЬ у каждого родня. Волшебная тарелка. Буквы. Тренировка. У меня братишка свой // Херсонская неделя. – 1997. - № 33. – 16 авг.
ЧИТАТЕЛЬ // Джерела. – 1997. - № 36. – Жовт. – С. 4.
Вірші поета, покладені на музику
НЕЗВИЧАЙНА абетка // Джміль. – 1998. - № 1. – С. 18.
ГУБИ мої, губоньки: Пісня / Муз. В.Стеренка // Стеренок В. Моя пісня до тебе летить: Пісенник.- Херсон, 2000. - С. 38.
Владимир ПЛОТКИН
Сценарий автопрезентации
- Добрый день, дорогие старшеклассники! Дорогие потому, что каждый читатель для писателя – это воистину дар Божий. А старшеклассники потому, что мои ровесники по детству помнят, что в 10–12 лет мы уже были взрослыми. Итак, я вас хочу сегодня познакомить с херсонскими поэтами. И это знакомство я, естественно, решил начать с себя. И мне приятно, и вам, я думаю, интересно будет узнать, с кем имеете дело.
Родился я в одну из годовщин.
Я не ровесник. Просто современник.
И у меня довольно скромный чин.
Как следствие из этих двух причин –
Свобода есть, но нет свободных денег.
Точней? Рожден седьмого ноября
И думаю, что я живу не зря.
- Вся моя сознательная жизнь (а я всегда был очень сознательным членом общества!) связана с Херсоном. Как сказал поэт: “Очарован я Херсоном. Аза юр аф майне сонем!”. Зная идиш, вы без труда бы вспомнили это очаровательное еврейское выражение: “Такой бы год моим врагам!”. Но хватит шутить. Пора и думу думать. Кстати, о Думе что вы думаете? Вообще не думаете? И правильно делаете! Нам о Верховной Раде думать надобно! А то что-то они сами, без нас, слабо думают о нас с вами…
А теперь о главном. После сорока лет энергичного умалчивания о моем скромном творчестве я выпустил в свет шесть книжек стихотворений. Тираж первой книжки “Аз есмь…” я получил на руки в день теперь уже всем известного путча – 19 августа 1991 года. Благодаря чему выше названный путч получил шанс попасть в историю. Или влипнуть в нее.
Кстати, об истории. В моей четвертой книжке “Галопом по Европам” есть такое стихотворение:
Говорил Господь Моисею:
Не ходите вы в Расею.
Там за каждым за углом
Ожидает вас погром.
Не послушались евреи.
Долго мучались в Расее.
И пошли в большевики.
Вот какие дураки!
Что было, то было… Как вы поняли, я тоже из них… Нет, не из большевиков, а из евреев. Из тех, кто остался в меньшинстве. Между прочим, есть у меня стишок, который называется “Веселенькая песенка”. Вот в нем-то я и вспоминаю и свое происхождение, и те самые времена, когда я, как говорится, “не был”, “не участвовал”, “не замешан”.
Когда еще не знали телевизор,
Когда и свет, простите, не горел,
Мой дедушка в Одессе был провизор
И он хоть что-то с этого имел.
Но Ленин был живой не слава богу –
Тот человек, который взял ружье.
А мы – так потеряли синагогу
И потеряли кладбище свое.
И наркомздрав забрал себе аптеку,
И весь народ лечился в Губчека,
И жареный петух закукарекал,
И дед мой эмигрировал слегка.
Мне говорит жена моя Маруся:
“Давай с тобой отвалим, дорогой”.
Не то, что я кого-нибудь боюся,
Но я в капитализмы ни ногой.
Я в паспорте давно уже агой.
Ой-йой!
- Много в моих стихах незнакомых вам слов. Ну, скажем, что такое телевизор, вы знаете. А вот кто такой провизор – для вас уже загадка. Впрочем, все очень просто – это почти сегодняшний бухгалтер. Слово “агой” в переводе с идиш – это не еврей. Парадокс, да и только: для русских я еврей, а для евреев – русский!
Но мы договорились о главном. О второй и третьей моей книжке я расскажу позже. Называются они “Земля обетованная” и “На реках Вавилонских”. А у меня еще есть две книжки для детей: “Чарівна абетка” и “Есть у каждого родня”. Но все это – после.
Читал я недавно газету Всеукраинского Еврейского Конгресса – сокращенно “ВЕК”. Узнал новое о жизни разрушенных войной и советской властью еврейских местечек, о попытках возрождения языка идиш. И грусть объяла душу, и обидно стало, что не знаю языка моих предков. Точно так же, как некоторые украинцы не знают украинского. И родилось из этой грусти стихотворение:
Живут стихи на идише
В моей душе, в моей душе,
Но я не знаю идиша –
Скорбит моя душа.
Я оторвался от корней,
Я стал одним из тех парней,
Которым дедушка Корней
На свете всех родней.
Я русский выучил за то,
Что мой отец ходил в пальто.
Моя судьба сложилась так.
Пальто – не лапсердак.
Но я не стану тем ослом,
Что всю страну пустил на слом,
Я не покину отчий дом,
Я жить останусь в нем.
Живут стихи на идише
В своей душе, в моей душе…
К ВОПРОСАМ ЯЗЫКОЗНАНИЯ
(публикуется впервые)
Язык я русский не покину,
Хоть сталинистов не люблю.
Я не пытаюсь Украину
Пришить к московскому Кремлю.
А руховец глядит сурово
На мой русскоязычный грех.
Ему украинская мова
Превыше всех, превыше всех…
Я спорить с руховцем не стану:
Ведь в запорожском далеке
Письмо турецкому султану –
На украинском языке.
Народ – Отечества основа.
А перед Богом все равны:
Родной язык и рідна мова.
И только б не было войны.
- Помните, я обещал вас познакомить с херсонскими писателями. А до сих пор говорю все о себе и о себе. Ну ничего, доскажу о себе и перейдем к другим. Может быть…
Оглянулся я на пройденный путь и понял, что “я с младенческих времен не целовал ни чьих знамен!” Ну, пионером я не стал – война помешала. В комсомол и заявления подавал, и рекомендации были. Но когда приближалось очередное собрание – настроение мое сразу же портилось. Учебники из рук валились, в результате я получал двойку и мой прием отодвигали до лучших времен. Которые так и не наступили. Таким образом, слава Богу, никуда не вступил. Хотя искренне разделял идеи свободы, равенства, братства, провозглашенные еще Великой Французской революцией. Вожди ее постепенно съели друг друга, подав пример нашей Советской державе. Вот так мы дожили до перестройки, которая дала нам главное – свободу слова.
Не запрещается отныне
Глас вопиющего в пустыне.
- Мы с вами живем в Европе – в той ее части, что расположена восточней Восточной Европы. Рассматривая географическую карту в историческом разрезе, открываем главную ипостась народо-населения:
Восточней Восточной Европы
Холопы,
холопы,
холопы…
- Так и живем…
Тяжелая клубится тишина.
Пустеют обнаженные жилища.
Богатая беспамятством страна,
В которой рубят даже корневища.
А после возвращают паспорта
Тому, кто выжил и обрел известность.
И любят вновь распятого Христа,
Но пуще всех – Муму – за бессловесность.
Не для меня высокая печать
И типографский лист добротно-белый.
И все-таки я не могу молчать
И не могу уехать за пределы…
- Поэтому я и остаюсь вашим земляком, хотя всегда помню еврейскую мечту-желание: “В будущем году – в Иерусалиме!”
Третья моя книжка – “На реках Вавилонских”, а в ней:
Делает последние шаги
Год моей “Земли обетованной”.
Господи! Спаси и помоги
Перейти пустыню каравану.
Помоги прожить без мятежа,
Чтобы жертва не была напрасной,
Даже если, внутренне дрожа,
Я иду по лезвию ножа
Между черной сотнею и красной.
- В четвертой своей книжке “Галопом по Европам” я продолжил эту тему двустишьем:
Всю жизнь идем на красный цвет –
Вот почему нам счастья нет.
- Чем я становлюсь взрослее, тем чаще вспоминаю детство и думаю о пережитом. Вот какие строчки были навеяны беседами с раввином Авраамом Вольфом:
До семнадцатого года
Дед успел построить дом.
Долгожданная свобода
Притаилась за углом.
Нет Советского Союза
Достижений и потерь,
Но по-прежнему Мезуза
Охраняет эту дверь.
Мы с тобой тихонько курим
У загадочных дверей.
Вспоминаю праздник Пурим,
Руки бабушки своей.
Заглянуло наше детство
В это старое трюмо.
Треугольник гументаша,
Как солдатское письмо.
- Вы, конечно, знаете, что “мезуза” – это футляр с текстами из Священного Писания, который прибивается к дверным косякам. А “гументаши” (Уши Амана) – традиционные пуримские пирожки с маком, знаменующие победу над персидским царедворцем Аманом, который пытался впервые осуществить геноцид еврейского народа. Аманы ХХ века тоже пытались уничтожить мой народ. Не забывайте об этом.
Плывут осенние туманы
Над Брестом и Варшавским гетто.
Не все повешены Аманы.
Еврей, не забывай об этом.
Ты чуждым кажешься и странным
За то, что следуешь Заветам.
Не все повешены Аманы.
Народ, не забывай об этом.
Уму завидуют болваны –
Здесь нет особого секрета.
Не все повешены Аманы.
Еврей, не забывай об этом.
На свете есть иные страны,
Воспетые другим поэтом.
Не все повешены Аманы.
Народ, не забывай об этом.
- Мои читатели говорят, что больше всего им нравится моя лирика. Я завидую тем, кто не читал моих книжек. Не потому завидую, что не читали, а потому, что вам еще предстоит их прочесть и, надеюсь, получить море удовольствия. По крайней мере, мне бы этого хотелось.
Вот мы и познакомились. Всего вам доброго. Искренне ваш – Владимир Семенович Плоткин, член Национального Союза писателей Украины, поэт и переводчик. Коренной херсонец.
Додаток
САМОРЕКЛАМА
(шутка)
От Европы до Канады
Этим книжкам дети рады.
И для внуков, и для дочки
Светит солнце в каждой строчке.
Если любишь ты сынишку,
Подари сынишке книжку –
Дети вырастут людьми.
…Покупай же, черт возьми!
ОЗОРНОЙ ДЕЛЬФИН
На волне зеленой
Прямо из Афин
Приплывал к Алене
Озорной дельфин.
Солнцем просмоленный
Маленький матрос
Девочке Алене
Апельсин принес.
Постучал в оконце,
Поклонился ей:
- Съешь кусочек солнца
Родины моей.
На волне зеленой
Прямо из Афин
Приплывал к Алене
Озорной дельфин.
АСКАНІЯ-НОВА
Поведу сьогодні мову
Про Асканію, про Нову.
В тім краю живе на волі
Степових тварин доволі.
Там жирафи, зебри, лами.
Є в малечі тата й мами.
Нагодує кожна лама
Діточок, як ваша мама.
У гаю – пташине царство.
У пташок своє школярство:
Тут навчають їх літати
Всі пташині мами й тата.
Тут птахи з усього світу.
Є дорослі, є і діти,
Ще й пташині королі –
Вінценосні журавлі.
Страуси та павичі –
Спробуй всіх перелічи!
Навіть качка-мандаринка –
Кольорова, мов картинка –
Пригощає на ставку
Чаплю сіру і струнку,
Присягаючись в любові
На своїй пташиній мові.
Лине пісня вечорова,
Затиха південний край…
Ти в Асканію, у Нову
Неодмінно завітай!
БЛАГАННЯ
Лелеко, лелеко,
Чом живеш далеко?
Завітай у нашу хату,-
Принеси для мене тата…
СПАСИБО, АИСТ!
Ребенка аист нам принес.
В ребенке девочку признали.
И сам собою встал вопрос,
Что вырастет из нашей ляли.
Растет по дням и по часам.
Пеленки я стираю сам…
Дочурка выросла. Ура!
Жена довольна, мне приятно.
Вожу в детсад ее с утра
И привожу домой обратно.
Теперь другого хобби нет –
Для всей семьи варю обед…
Вот в школу доченька пошла,
Я никаких забот не знаю.
Сам убираю со стола,
Потом задачки ей решаю.
Я как в раю теперь живу,
А теща мне дает ЦэУ.
Уже и школа позади.
Совсем невестой дочка стала.
Кричат мне: “В институт сходи!
Ведь нынче конкурс там немалый!”
Дочурке нужен институт,
И я, конечно, тут как тут…
Уже в руках у нас диплом.
С распределеньем все в порядке:
Сидим за свадебным столом –
Дочь вышла замуж без оглядки.
Совсем веселые дела, -
Нам дочка внучку привела…
Теперь я дедушка. Ура!
В коляске внучка закричала.
За молоком бегу с утра.
Жизнь начинается сначала.
Опять я как в раю живу,
А мне жена дает ЦэУ…
* * *
Над костром струится дым.
Котелок кипящий.
Водяной орех чилим –
Ужин подходящий.
А вокруг того костра
Посреди Вселенной –
Дворовая детвора
Жизни довоенной…
Кто-то принял первый бой,
Кто-то – бой последний,
Кто-то спорит сам с собой,
Кто-то верит в бредни.
Смолкли шумные друзья.
Никого не слышу.
И акация моя
Прилегла на крышу.
ОЗОРНАЯ ПЕСНЯ ЭТА
ДЛЯ ДЕТЕЙ ЛЮБОГО ЦВЕТА
Стихи Владимира Плоткина Музыка Иосифа Лилевмана (г. Херсон)
(публикуется впервые)
1. На зеленой на планете
По прозванию Земля
Солнце ласковое светит
На леса и на поля.
Тра-ля-ля, тра-ля-ля,
Хороша моя Земля.
2. Хорошо гулять по лужам,
Если дождик во дворе.
Дождик этот очень нужен
Для растений и зверей.
Дождик лей, дождик лей,
Чтоб росли мы поскорей.
3. Эта песенка знакома
Детворе любой страны.
Не боимся тучи-грома,
Потому что мы дружны.
Мы сильны, мы дружны,
Тучи-громы не страшны.
4. Наша песенка упрямо
Облетает города.
Пойте, папы, пойте, мамы,
Пойте, ветер и вода.
Да-да-да, да-да-да,
Пойте, ветер и вода.
5. На далекие планеты,
На соседние миры
Мы захватим песню эту
Для веселой детворы.
Для игры, для игры.
Для веселой детворы.
6. Ходит солнышко по свету,
Дарит жаркие лучи.
Для детей любого цвета
Наша песенка звучи.
Не молчи, не молчи,
Наша песенка звучи!
Укладач Анатолій Крат
