Казка

Там, де гори торкаються неба, де буяє прадавній ліс, жило собі плем’я вільних людей. Край цей пишно розквітав під ясним сонцем. Щоліта тут рожево квітувала червона рута – символ  племені. Не знали люди горя та біди. Вдень трудилися всією громадою: чоловіки землю орали, житом, пшеницею засівали, а жінки їх вірні господарство вели та дітей виховували. Вечорами збиралися біля багаття, співали веселих пісень, танцювали, відпочивал̶и. Мир та спокій панували серед них. Це був щирий, працелюбний, чесний та мирний народ. Він мав неоціненний скарб – книгу пророцтв, хранителем якої був старійшина роду Благомир, людина, наділена мудрістю та знаннями.

Одного разу воїни-мисливці повернулися з полювання дуже занепокоєні, бо побачили в лісі озброєних чужинців. Стало зрозуміло – лихі люди прийшли на їх ̶̶рідну землю. На чолі прибульців стояв цар Нелюд, який вже кував рабські кайдани для вільного народу. Довго терпіли люди знущання, а потім повстало плем’я, і піднялися сміливо мужі його, взяли в руки крицеві мечі та списи. Та страшну силу мав лихий володар, заливаючи землю кров’ю. І гаснули спалахи непокори серед людей, і безнадія сповила їх душі. Почали люди забувати слово «Свобода». Тоді старійшина зібрав на раду все плем’я та промовив: «Народе мій, не здолати нам страшного ворога. Я читав книгу пророцтв, яка підказала, що потрібна допомога щедрого та сильного помічника». У людей в очах зажевріла надія, вони були готові шукати того визволителя. І їх пошуки увінчалися успіхом. Далеко в горах жив юнак на імення Правдосвіт, готовий простягнути руку допомоги мирному народові. Сумною була розповідь посланців про страждання і муки людські. Задумався Правдосвіт, довго мовчав, а тоді відповів: «Давним-давно старий мольфар подарував мені клубочок бажання і сказав, що можна виконати лиш одне моє бажання в житті. Я хочу подарувати вам це єдине моє бажання і створю винахід, який захистить ваш народ від Нелюда та його орди». Стало так тихо, як, мабуть,  на початку світу.

На очах людей створювалася магія̶ – щит-захист. На його поверхні були викарбувані слова, які могли прочитати лише найхоробріші та чисті помислами воїни. Ті слова – то могутнє прокляття для ворога, вони – вирок  для нього. Це слова: «Свобода, воля, незалежність». Ці слова відлякували ворогів, бо вони не знали ціни їм. І зрозумів тоді Нелюд, що народ, який прагне волі, не скориться.

І знову з неба засяяло сонце, посилаючи цілющі промені на землю, на поля, луки, гори священні, які віднині належали вільним людям. І настав довгоочікуваний мир.