Початок

Королівство Мірагранд, 1982 рік за загально прийнятим календарем – це мирна країна з населенням 20 мільйонів. В якій магія та самі маги відіграють важливу роль в житті суспільства. Магія тут лише товар, вона є невід’ємною  частиною звичайного життя. 

Магів тут шанують та цінують, саме вони ефективніше всього допомагають з дослідженням «Безодні» – головна унікальність цієї країни. І саме вони найбільше всього допомагають досліджувати її. Фанатики безодні зроблять усе заради того щоб дізнатися її таємниці навіть на аморальність. 

Не далеко від столиці королівства під назвою Блістон знаходиться містечко Блісмор – дивовижне містечко, в якому вже як більше 50 років існує гігантська діра, 15 кілометрів за діаметром. Її називають «Безоднею» за свою глибину та фантастичну внутрішню екосистему. До цього чуда світу приїжджають різні люди з усіх куточків світу, щоб побачити це неймовірне видовисько – невидані раніше істоти, природа, яку неможливо ні з чим порівняти, поняття магії, які існують тільки тут. На скільки відомо, ще ніхто не зміг опуститися до самісінького дна безодні або хоча б приблизно уявити, що там внизу. Нема ні одної людини, яка б знала або могла переказати, що там коїться. Когось не стає із-за хижих істот, яких там повнісінько, когось не змогли знайти, після того як він пішов в експедицію, а хтось не захотів більше контактувати з людьми і залишився там назавжди. Всі ці ситуації так і не отримали точної аргументації, бо ніхто так і не дізнався, що там відбувається в деталях. Дослідники та члени різних гільдій, досі не знають точно чому так стається, але окрім людей є істоти, які народилися в безодні і можливо саме вони знають таємницю цього світу.

Якось теплим вечором Міо вирішила трішки пограти на задньому дворику свого дитячого дому.

По правилам дому, не можна було ходити туди без нагляду, але з недавнього часу вона почала відчувати щось дивне в своєму тілі. Вона нерідко відчувала дивне тяжіння в середині груднини від сторони в сторону, її груди все частіше і частіше починали спустошуватися, а після наповнюватися відчуттям тепла, яке розливалося по судинам. Кожен раз, коли вона їла, поверталося це відчуття. Вона інколи задумувалася, наскільки це нормально, але потім забувала і продовжувала займатися своїми справами. І коли зʼявився момент, вона одразу, з дитячими веселощами в очах, побігла ховатися на задньому дворику. І от вона тримає в своїх маленьких ручка листочок, який тільки що зірвала з маленького кустику ожини, і починає його вертіти в різні боки, уявляючи його літачком, і трішки піднімаючи його над кінчиками своїх пальців, використовуючи зовсім трішки магії. 

Так вона програлась десь хвилин 15 після чого почала відчувати сильний біль і середнє наповнення в грудях. Її руки почали поколювати, серце битися ще швидше, обличчя почало потрішки стягуватися, а по всьому тілу було відчуття палаючої та ріжачої болі. Такого ніколи з нею не ставалося. Впавши на землю, вона почала скиглити і обдивлятися все навкруги, після чого побачила викинуту раму вікна з розбитим склом неподалеку від себе. Хоч воно дуже погано віддзеркалювало, бо було брудним та мутним, але розгледіти в ньому силует свого обличчя було можливо. Вона привстала та почала повільно та обережно йти до скла, після чого почала намагатися себе розгледіти. Вона побачила лише кольоровий силует, але навіть так вона помітила яскраві зелені плями на своєму обличчі, а подивившись на свої руки, вона побачила цілу дюжину яскраво зелених ниточок вздовж основних вен і подеколи проглядалися гострі зелені кінчики, які прорізалися через її плоть . 

 – ЩО ЦЕ??- прокричала дівчинка з відчуттям жаху та розпачу, після чого вона почала, як могла, розтирати скло, щоб краще розгледіти себе. 

 – ЩО ЦЕ? ЩО ЦЕ? ЩО ЦЕ? ЩО ЦЕ?- ще дужче викрикувала дівчинка, її обличчя скривилося від жаху, який плескався в її груднині та животі, настільки що робив її боляче. 

Вона почала росчесувати свою шкіру на руках та обличчі, намагаючись зірвати з себе ці зеленуваті плями і зрозуміти що це взагалі таке. 

Вона дьорнула рукою одну з ниточок на шиї, яка виглядувала із під шкіри, і після відчула сильну колючу біль, як від відривання невеличкої пасми волосся на руці. Міо ще більше злякалася, їй здавалося, що вона от от помер. Її шия боліла не більше 3 секунд, але паніка була вже занадто сильною. 

Міо побігла назад до дитячого дому, зовсім забувши про той листочок ожини. Вона підбігла до виховательки, з сльозами на очах і трясущимися кінцівками. Жінка злякалася та викрикнула

– О БОЖЕ, ЩО СТАЛОСЯ????- з сильним жахом в очах викрикувала жінка. 

Вихователька швидко провела її до медпункту, а після визвала швидку допомогу, намагаючись розповісти суть проблеми. 

Вже в медпункті дівчинка побачила себе в дзеркалі і почала розглядувати себе. В стані страху та не розуміння що відбувається, вона зняла майже весь свій одяг. Худощаве дитяче тіло було вкрито чимось зеленим. Її обличчя, груди, руки, тулуб та ноги виглядали жахливо. Вдовж всіх основних вен проходили зелені ниті, а подекуди виглядували тонкі гострі кінчики схожі на листочки, також в деяких містах її тіло було деформоване та мало не звичний, як для шкіри, колір. Вона без проблем себе впізнавала, але виглядала вона огидно. Здалеку всі ці ниточки, бугорочки та листочки виглядали, як якась небудь екзема. Зеленуваті кінчики, мали рожевий відтінок та в місцях де не протянули шкіру натягували шкіру та створювали вродливі бугорки, а ниточки були як другі вени, інколи вони навіть обволакували їх , але більш видний і він створював рельєф на шкірі, бугорки мали фіолетово-червоний колір і виглядали як роздуті синці з дуже не рівномірним рельєфом, розміром вони були десь як велика монетка. 

Дівчина ще більш уважно роздивлялася своє тіло. Поки її сльози текли по її щокам вона продовжувала доторкатися до кожного нового вигину свого тіла.

Досліджувала його та намагалася вийти зі стану страху, болі, розпачу, відчайдушності та огиди до свого тіла. 

Не вздовж швидка приїхала. Вони повільно наблизилися до дівчинки і один з лікарів спитав:

 – Ми можемо тебе оглянути? – заспокійливим голосом вимовив чоловік, намагаючись як можна обережніше говорити до дівчинки. 

Міо кивнула. 

– Добре. Зараз ми тебе оглянемо і відвеземо в лікарню, добре?- трішки наклонившись вимовим чоловік. 

 – Присядь на ліжко, будь ласка, – наближаючись з іншими лікарями, вимовив чоловік. 

Вони підійшли до дівчинки і почали її оглядати. Це виглядало ні як допомога, а як дослідження чогось нового. Подеколи вони натискали на якусь точку на тілі і питали чи болить, коли вони так роблять або просили по рухати кінцівку і після задавали питання щодо того. Вони перевіряли зрачки, ротову порожнину, пульс, серцебиття, рефлекси і так далі. Коли вони закінчили зовнішній огляд декілька лікарів записували в свої блокноти замітки з результатами огляду. Одна жінка фотографувала деякі частини кінцівок, які виглядали найбільш постраждалими, та одразу переводила фото в фізичний формат і надавала записуючим. 

У них був зосереджений та схвильований вираз обличчя. Трішки відійшовши вони почали перешіптувалися між собою інколи подивляючись на Міо. По ним було видно, що вони щось знають про її проблему і це їх дуже схвилювало, щось знають і не можуть вирішити як поступить. 

Через декілька хвилин розмови зупинилися. 

– Можливо, ми знаємо що з тобою, але нам потрібно поїхати в лікарню- вимовив ти й самий чоловік з заспокійливим голосом, але на цей раз відчувався сором в інтонації. 

Вихователька, яка тихенько стояла в куточку всього процесу, нервово перебираючи пальці, спитала. 

 – Я можу з нею поїхати або хтось зі старших, щоб допомогти Міочці та проглянути за нею?- підійшовши до групи лікарів, тихим та дрожачим голосом вимовила жінка. 

 – Ні, – суворим тоном відповів один з лікарів, який до цього записував щось в блокнот. 

 – Чому?? – підвищивши голос майже викрикнула жінка. 

 – Бо нам потрібно уважно дослідити проблему дівчинки і повірте мені, ми зможемо за нею добре приглянути. Зайві люди в лікарні нам не потрібні, – грубо відповів чоловік. 

Вихователька була не з тих, хто почне суперечити, тому вона тихенько кивнула і стала назад до того місця де і стояла. 

Міо змогла трішки заспокоїтися, поки це все проходило. Шкіра з бугорками перестала боліти, а деформація перестала так ляка, сльози висохли. Вона залізла з ліжка і підійшла до зеркала, поки всі присутні в кімнаті не зводили з нею погляду. Її тіло вже не так лякало, але відчуття огиди не сходило. І нарешті вона підійшла до чоловіка з заспокійливим голосом і спитала. 

– Що зі мною? Це лікується? Коли я повернуся назад?- голос був тихим та стомленим, немов ниючим від болю. 

Чоловік не зміним свого виразу обличчя, але виглядав він засмучено. 

– Поки я не можу сказати, але думаю скоро ти повернешся вже здоровою та щасливою- голос був тихішим і трішки хрипучим, але все одно заспокійливим та приємним. 

Міо оглянула всіх присутніх та кивнула чоловікові. 

– Поїхали, – вимовив чоловік. 

Вони одразу зібрали приладдя та пішли до фургону, навіть не забравши речі дівчинки. Це було не обовʼязково вони говорили, що в лікарні їй все нададуть і їй не потрібно ні про що хвилюватися. Дівчинка слухняно пройшла за ними і згадувала лише про тий безлад, який вона забула прибрати біля свого ліжка. Їй прикрили руки, натягнувши на них мягенький перчатки та дали рожевий пледик, який Міо уклала на своїх руках. 

Після того як вони сіли в фургон, застягнули ремені та закрили двері, вони як можна швидше поїхали. Паралельно з тим дівчина, яка робила фото, комусь дзвонила та переказувала все що вони знайшли. 

Поїздка тривала десь дві з половиною години. Після чого вони приїхали до великого сірої будівлі, десь етапів за 10 з великою огорожою. Їх уважно обшукали та перевірили і тільки після того пропустили на територію закладу. Міо ніколи не була в лікарні, бо ніколи не хворіла чимось серйознішим за застуду, але така перевірка та вигляд будівлі був занадто дивним.

Також вона помітила, що навкруги нема нічого окрім поля та рідкого лісочку навкруги. 

– Хіба так зазвичай виглядає лікарні?- подумала про себе дівчинка. 

Вони зупинилися на стоянці де їх вже чекала група людей. Четверо з них були у білих халатах і ще двоє в уніформі спецназу. 

Дівчинка збагнула що це не та лікарня про яку їй говорили, навіть ніколи не бачучи її, вона зрозуміло, що зараз знаходиться в небезпеці. Вона почала пробігати очами зі сторони в сторону шукаючи якогось виходу або допомоги, на сам перед вона і сама не розуміло що їй може допомогти. Вона вже бачила рівень охорони і думки про це почали її лякати. Серце почало гудіти, на шкірі з’явилася сильна жагуча біль, її руки стали дрижати, ноги вже немов бігли кудись далеко, але вона і далі стояла, а в грудях з’явилося відчуття тепла та наповнення, яке вже з’являлося, коли вона тільки починала деформуватися. 

Один з лікарів взяв її за руку та почав волоксти за собою в будівлю. Всередині Міо все кипіло від жаху та того приливу адреналіну в грудях. За секунду через її руку потоком жгучої болі з плечу і до локтьового суставу який нагадував ентенсивне виривання крові, але це було що інше. Лише за якусь мить лікар лишився руки, тим потоком, який пройшов через руку дівчинки, він прийняв форму серпу, продовжуючи виглядати з її локтьовогу суставу. 

 – АААААААААААААА, – заорав чоловік, після чого впав на землю з рукою від якої масивним потоком витікала кров. 

– ХВАТАЙТЕ ЇЇ, ВОНА НЕБЕЗПЕЧНА ДЛЯ ЛЮДЕЙ!! ТРИМАЙТЕ ЦЬОГО МОНСТРА, – викрикував один з чоловіків в білому халаті. 

На Міо напросилися всі хто там був, але це було дарма. Вони не змогли нічого зробити. Сама Міо впала у ступор, але з неї знов і знов виривалися потоки червоно-зеленого кольору, які одразу починали шматувати все навкруги. За декілька хвилин з обох її рук та зі спини, почали виглядати три серпи з яких стікала так би мовити червона рідина. Вже за якихось декілька хвилин всі хто був поряд були або мертвими, або покаліченими. В її сторону вибігла гігантська група солдатів та найнятих магів, які намагалися її схопити. Міо вже не могла повернутися до здорового стану, вона перебувала в стані ступору і просто дивилася в одну точку, паралельно ридаючи з широ розкритими очами. В середині неї все кипіло, голова розривалася та переповнювался абсолютно рандомною інформацією, яку не можливо було відфільтрувати, груднина боліла та палала, а кров наче протікала навіть в волосі, все навколо було не чутно а перед очами були лише покалічені люди. Один з них схопив Міо за ноги та відволік ті серпи і за цей час Міо схопили. Її помістили в сферу, яка була настільки товста та важка, що її могла утримати тільки маги спеціалізуються на цьому. 

Сефра була заповнена газом, від якого серпи одразу здавалися та влетіли одразу в тіло, давши сильного товчку по органам дівчинки, завдавши болю, після цього вони розтягалися до минулих розмірів та наче розпливалися по тілу. Після чого Міо відключилася. 

Як виявилося, Міо було частиною безодні, а та в свою чергу мала дуже щільний звʼязок зі своїми жителями, настільки що вся безодня могла контролювати один організм і надавати йому своїх здібностей при потребі. І точком до її злиття з безодню став тим самий листочок, з яким вона гралася. Це була дрібничка, але коли вона використала магію на листочку, той дав краплинку свого життя Міо і саме це послугувала толчку, який раніше зарактерувався тільки теплом в грудях. Чому саме вона була частиною безодні так і не змогли до кінця виявити, єдина причина, яку могли розглядати так це те що її народили в безодні. Батьки були поряд, але ті вже були не живі. Можливо на них хтось напав одразу після того як Мати Міо народила дівчинку, а потім втік. Але було не зрозуміло, чому мати також пішла в безодню з дитиною під серцем, яка от-от народиться. Це все було настільки мутно, що група людей, яка їх знайшла і забрала дитину, просто сказали, що їм цю дитину підбросли і так віддали в дитячий будинок, поки це діло намагалися розʼяснити.

Тому за дівчинкою час від часу спостерігали, і коли в лікарні почали говорити про якісь відростки на тілі і так далі до цього одразу виділили групу людей з експериментального закладу, в якому досліджували все що стосується безодні. І коли її тіло почало себе поводити, як створіння безодні на очах у дослідників, це став кінцем для щасливо життя дівчинки, якій на момент історії було 11 років. Після того як її помістили в кулю, її життя починає існувати лише заради дослідження безодні. 

Що ж з нею станеться?

Кінець початку.