Був п’ятий день канікул. Після сніданку Тім визирнув у вікно і зрадів безхмарному небу: він сьогодні зможе взяти човен і навеслуватися до обіду!

Ось уже друге літо його батьки винаймали будиночок на березі річки із власним причалом.  

Хлопець притьмом пробіг по траві, відв’язав човен і застрибнув у нього – цілий ранок плив по річці, милуючись плавнями, качками біля берегів і білими лілеями у плесі. І раптом… З першого погляду він не повірив, а коли і з другого разу побачив у воді відображення нічного неба з зірками, то дуже здивувався, навіть кліпнув кілька разів, але зірки – залишилися! Поглянув у небо над головою – чисте, блакитне. Затамувавши подих, Тім перехилився через бортик: його долонь зачерпнула звичайнісіньку воду, а зірки і шмат чорного неба щезли, немов їх і не було ще хвилину тому.

Тім швидко закрутив веслами і повернувся додому, намагаючись забути те, що побачив.

***

Цієї ночі Тім довго не міг заснути. Крутився у ліжку і заснув десь о півночі. Йому снилося, що темна фігура стоїть посеред його кімнати і кличе:

– Тіме, ти мені дуже потрібен, ходімо зі мною!

І ще до того, як заспівав сусідський півень, хлопець відчув, що хтось і справді стоїть над ним і зазирає в його обличчя.

Він боязко розплющив очі.

– Тіме, ти мені дуже потрібен, ходімо зі мною!

Біля його ліжка височів худорлявий чоловік у чорній теплій куртці.

Тім щільніше загорнувся у ковдру і відсунувся на протилежний бік ліжка.

– Що… вам… п…потрібно від мене?

Чоловік мовчки підняв долоню, зняв із середнього пальця срібну старовинну обручку і кинув у Тіма.

Не встиг хлопчак кліпнути, як обручка була вже на ньому. Хлопець з усіх сил потягнув, але так і не зміг зняти чарівну річ.

– То ти ідеш зі мною? – спитав незнайомець.

– Так, – Тім безтямно відкинув ковдру і став поруч.

Чоловік вийняв з кишені олівець і простягнув Тімові. Вони схопилися за предмет з обох боків – і їх закрутило… Вони опинилися у суцільній темряві, де єдине, що він бачив, – очі незнайомця. Тім відчув, як з нього зірвало піжаму і замість неї накинувся новий одяг – чорний і теплий, як у супутника. У хлопця закрутило в животі…

***

… Він отямився на блискучій підлозі незнайомої кухні. За вікном була ніч, а кімнату освітлювала одна тьмяна лампа, яка стояла на чорній стільниці. Над ним нависала чоловіча фігура.

Незнайомець клацнув пальцями – з Тіма миттєво злетіла обручка і повернулася на палець незнайомця.

– Хто ви? Де ми? Що вам потрібно?

– Я – Саммон. Ми зараз у кухні моєї квартири. Я тебе покликав для одного завдання. Як тільки допоможеш мені – відпущу додому.

– Що треба робити? Чим я можу вам допомогти? Мені тільки дванадцять років!

– Ми зараз у магічному техно-світі, і в тебе є особливий для цього світу талант.

– Який талант? – Тім нарешті піднявся з підлоги, ще відчуваючи слабкість в ногах.

– Яблуневий сік? – спитав Саммон.

Тім кивнув, погоджуючись.

Незнайомець доторкнувся олівцем до чашки – і в ніздрі хлопця вдарив знайомий смачний запах.

– Ви не сказали, який у мене талант, – нагадав Тім.

– Ти вмієш читати думки.

Тім здивувався і відкрив рота.

– Я не помічав у себе такої сили! – Тім допив сік і відставив чашку.

– Ти можеш чути думки людей тільки у магічному світі, не хвилюйся, я навчу тебе користуватися твоїм даром.

– А чому ви самі це не зробите?

– Тому що… колись і я умів читати думки людей і магів, але вже занадто старий для цього. Вже десять років як старий.

Тім уважно придивися до співрозмовника – сріблясте волосся і коротка борідка, зморшки навколо очей свідчили, що його викрадачу більше шістдесяти років.

– Чиї думки я маю прочитати і навіщо вам це потрібно?

– У моєму світі є орден Хранителів Еліксиру, які тримають у таємниці його формулу, бо він має особливо чарівну силу. Моя мама смертельно хвора і цим еліксиром я можу її врятувати.

– А чому ці Хранителі вам просто не дадуть потрібні ліки?

– Я вже приходив до них, але вони сказали, що така вже її доля і вони не можуть їй противитись, а сам я уже застарий, щоб прочитати їхні думки.

Саммон підкинув олівець – і став швидко-прешвидко малювати. За кілька секунд Тім побачив у повітрі портрет красивої сивої пані, який на очах почав марніти і врешті жінка стала виглядати дуже хворою.

– Дивись, яка вона була до хвороби і після.

– Добре, я допоможу вам і вашій матері. А як мої мама і тато? Якщо я не повернусь до ранку, вони будуть хвилюватися за мене.

– У моєму світі мине три дні, а твоєму – три години. А зараз ходімо спати  – нам треба виспатись перед дорогою.

***

Вранці Саммон розбудив Тіма.

– Їж хутчіш бутерброд і будемо вирушати.

Поки Тім доїдав хлібці з сиром і ковбасою, Саммон за допомогою олівця збирав заплічну торбу. Тім як заворожений дивився, як Саммон водить олівцем і до наплічника самі залітають пляшки з водою, два сувої прозорої тканини, пластиковий предмет, за формою схожий на яйце та багато інших речей.

Саммон, не випускаючи олівця, провів коло над своєю головою – і…

Тім кліпнув від несподіванки: перед ним стояв світловолосий чоловік не старше тридцяти.

– Ви хто? І де Саммон?

– Тіме, це я, Саммон. Я перевтілився, бо Хранителі знають, як я виглядаю, і не пропустять нас до свого будинку в Обланії. Більше не називай мене Саммон, під час подорожі моє ім’я – Микита.

Тім здивувався, але не став сперечатися.

– А що таке Обланія? – спитав він.

– Це місто в нашій країні.

Тім мовчки кивнув, “молодий” Саммон накинув на спину заплічну торбу і простягнув хлопцю тупий край олівця.

У другий перехід Тім почувався набагато краще.

***

Тім побачив старовинні на вигляд будинки.

– Ми зараз на старій вулиці міста Обланія, нам потрібно подолати перехід, який виведе нас до потрібного будинку. А зараз я тебе навчу читати думки. Коли побачиш людину, зосередься подумки на ній, поглянь їй у очі і зроби подумки “запит” – що саме конкретне ти хочеш дізнатися. Зрозумів?

Тім кивнув.

– Ми зараз зустрінемо перехожих – і ти потренуйся читати у них думки.

За весь час переходу Тім зустрів лише двох людей.

Від хлопчика, який вигулював на ланцюжку велетенського павука розміром із собаку, він дізнався його найбільше бажання: “І чому це мені батьки дозволили лише одного павука, а у мого друга – цілих п’ять м’яких струнких красунчиків?!”.

Наступною була жінку у дивному одязі: якщо футболка під величезною курткою нагадала йому рідний світ, то широкі штани під спідницею було бачити дуже незвично. “Чи вона собі така подобається?” – подумав Тім, і жінка не забарилася подумки йому відповісти: “Яка я гарна! Я, мабуть, подобаюсь цьому гарному чоловіку”

Тім не стримався і розсміявся, а жінка гмикнула і завернула у провулок.

– Чи вдалось тобі прочитати думки? – спитав Саммон.

– Так, хлопчик хоче собі ще одного павука, а жінка подумала, що вона вам подобається.

– Ні, дякую, – сказав Саммон і посміхнувся. – Тіме, якщо тебе спитають про маму, то її звуть Марго і вона живе у Летиляндії – це чарівне місце в моїй країні.

Нарешті вони опинилися перед старим і дуже маленьким будиночком. Біля входу стояли два охоронці.

– Скажіть пароль – і ми вас пропустимо, – одночасно вимовили вони.

Саммон злегка штовхнув Тіма у спину, давши знати хлопчику, що йому потрібно прочитати думки.

Тім поглянув в обличчя охоронців, але ті встигли заплющити очі.

– Я знаю пароль, – впевнено мовив Саммон і подав Тімові знак.

Охоронці розплющили очі – і в цей момент Тім прочитав їхні думки.

– Хочу дві плитки шоколаду, – мовив хлопець.

– Ее… – пробелькотів крізь щільно стулені губи Саммон.

Але охоронці розступилися і пропустили мандрівників.

Двері прочинилися – і Тім із Саммоном опинилися у обставленій по-сучасному розкішній кімнаті, а їм назустріч вийшла жінка у білій довгій сукні. Її волосся було зібрано у пучок, а груди прикрашало намисто із живими листочками.

– Як вас звуть? Що вам потрібно від Хранительки?

– Я – Микита, а це мій син Тім. Ми прийшли за цілющим інгредієнтом для еліксиру, який вилікує нашу маму.

– Як звуть твою маму, хлопчику?

– Марго.

– Назви мій улюблений фрукт – і я дам тобі ліки для твоєї мами, – сказала Хранителька.

Тім подивився на Хранительку, але вона заплющила очі, тоді Тім вирішив зробити вигляд, ніби йому стало погано: він впав на підлогу, Хранителька наклонилася над ним, щоб допомогти, а хлопець в цей момент прочитав її думки. Тім підвівся.

– Чи все добре? – стурбовано спитала жінка.

– Так, мені вже краще, трошки запаморочилося в голові, – відповів Тім.

– То який мій улюблений фрукт? – запитала Хранителька.

– Ваш улюблений фрукт – персик, – відповів хлопчик.

– Добре, простягни руку, – сказала Хранителька.

Тім послухався, і на його долоні опинилися гладкий камінь квадратної форми, пригорща бузкових ягід і кілька жовто-золотих листочків.

– Це потрібні інгредієнти.

– Дякую, – вклонився Тім. – Ви нам дуже допомогли.

– Коли в вас будуть всі вісім інгредієнтів, то  покладіть їх у посудину і налийте склянку води – через кілька хвилин еліксир буде готовий. Після того дайте випити його хворій матусі.

Коли Тім із Саммоном виходили з будинку, вони побачили стареньку, яка розмовляла за стражниками.

– Хочу дві плитки шоколаду, – тихенько прошепотів Тім бабусі.

– Дякую, хлопчику, пароль вже змінився, – я його прочитала он у того вусатого охоронця.

– Хіба старші люди можуть читати думки? – здивувався Тім.

– Звісно! – всміхнулася старенька і пройшла у двері до зали з Хранителькою.

– Саммоне, чому ти вже не можеше читати думки, а ця старенька пані змогла? – спитав Тім дорогою.

– Бувають винятки, хлопче, – мовив Саммон нервово.

Певний час вони мовчки йшли до наступного порталу.

– У тебе є друзі? – спитав Саммон на місці.

– Так.

– Якщо хочеш, я зроблю тобі подарунок – ти з ними скоро побачишся…

***

Зранку Мері, Лон і Ана – найкращі друзі Тіма – прийшли до будинку Тіма  і стали кликати його погуляти з ними. Але друг не виходив на їхні заклики.

– Мабуть, його нема вдома, – сказала Мері.

І тут  його батьки визирнули у вікно на першому поверсі:

– Ми його з ранку не бачили: мабуть десь катається на човні, – припустила Тімова мама.

Друзі знали, що хлопець частенько йшов кататися по річці, якщо рано прокидався. Вони подякували батькам і пішли до берега.

– Дивіться, он його човен стоїть на причалі! – зрадів Лон.

– Де ж Тім? – здивувалася Ана.

Діти побігли на причал і раптом у воді побачили червоне коло як віддзеркалення чогось.

– Це місяць? – запитав друзів Лон. – Чи що?

– Ні, небо сьогодні  безхмарне, та й вдень місяця ніколи немає, – відповіла Мері

– Тоді що це таке? – спитала Ана.

Друзі нахилилися над “місяцем”, щоб роздивитися його детально – і в цей момент червоне коло замиготіло, завібрувало – в обличчя дітей вдарив мокрий вітер – і не встигли вони відступити, як їх майже миттєво затягнуло у вируючу діру.

***

– Тримай олівець. Наступна зупинка – Рожеві Печери,  – сказав Саммон.

Тім зітхнув і виконав прохання…

…Через мить вони опинилися біля будинку, вирубаного у скелі – у ньому були прорубані кам’яні сходи та візерунчасті віконця, біля входу горіли ліхтарі, бо вже сутеніло.

– Це готель, ми зараз смачно повечеряємо і переночуємо, – повідомив Саммон.

Опинившись на порозі чудернацького готелю, Тім почув звуки падіння і зойки:

– Ой, як боляче!

– Де це ми?

– Чому так темно?

Тім озирнувся на знайомі голоси і побіг обіймати друзів.

– Ось тобі подарунок, – сказав за спиною Саммон. – Ти мені допомагаєш і я вдячний тобі за це.

– Раді тебе бачити! – сказав Лон.

– Де це ми? – повторила Ана.

– Не хвилюйтеся, це мій друг Саммон, він про вас подбає, – сказав Тім. – Саммон, це Мері, це Лон, а це – Ана – мої найкращі друзі.

– Радий вас бачити, – сказав Саммон. – Ми всі втомилися з дороги, підемо в готель відпочити – і Тім вам все розповість…

***

Зранку вони поснідали смачними пластівцями із солодким молоком і вирушили до будинку другого Хранителя.

– Якщо вас спитають, то ви мої брати і сестри,  – попередив друзів Тім. – Нашу хвору маму звуть Марго і вона мешкає у Летиландії.

– А нам теж читати думки? – спитала Ана.

– Ця здібність є тільки в Тіма, – сказав Саммон.

– А що ми маємо робити? – поцікавився Лон.

– Просто будьте з нами, якщо нам буде потрібна ваша допомога, ми вам скажемо.

Цього разу Тім швидко прочитав думки охоронців і вони пройшли до найбільшої печери міста, де мешкав Хранитель Рожевих Печер. Ліхтарі ще більше підкреслювали рожевий колір мармурової печери, із глибини якої до них вийшов чоловік у рожевому костюмі, напівпрозора маска ховала його очі і щільно прилягала до його посріблених скронь

– Доброго дня, Хранителю, ми прийшли за інгредієнтами для еліксиру сили і здоров’я, – вклонився Саммон.

– Ви знаєте, що робити, – Хранитель склав руки на грудях.

– Саммоне, – прошепотів Тім, – я не можу прочитати думки, бо у Хранителя на очах маска.

– Я знаю про це, тому наклав закляття невидимості на твоїх друзів, – відповів самими губами Саммон. – Продовжуй “читати” думки.

Хранитель підняв долоню – і Тім побачив на його зап’ястку браслет, який почав вібрувати, а потім різко обернувся. Тім прослідкував за його поглядом і помітив друзів із інгредієнтами в руках.

Хранитель рвучко висмикнув із рукава олівець і… Але Саммон вже кинув у його бік закляття кінчиком свого олівця – чоловік у рожевому завмер.

Тім і його друзі зраділи зарано, бо до Рожевої Печери вже вбігали охоронці. Саммон однією рукою махнув олівцем – Тімові друзі стали знов невидимими, а іншою він кинув йому тонку паличку:

– Тримай і повторюй за мною.

Тім уперше в житті сам скористався магічним олівцем…

Все відбувалося швидко і наче у сні: охоронці рухались дуже-дуже повільно, а Саммон з Тімом стали дуже швидкими. Поки охоронці зробили кілька кроків, то вся п’ятірка швидко вилетіла з печери. Зупинилися вони тільки на майданчику біля свого готелю й одразу ж скористалися наступним порталом…

***

На світанку вони прокинулись в отелі міста Златонія й одразу ж почали збиратися в дорогу.

– Третій і останній Хранитель є власником маленької крамнички. Я певен, що Другий Хранитель повідомив Третього про наш візит учора, тож ми маємо перевтілитися, щоб нас ні в чому не запідозрили. Тому до крамнички за інгредієнтами підуть Тім та Ана як брат і сестра, а Мері та Лон залишаться у готелі. У цей час я почну наодинці працювати над еліксиром, щоб пришвидшити процес.

– Ти не загубив олівець? – уточнив Саммон.

– Ні, – Тім поклав долоню на кишеню.

– Ось адреса крамнички, ось гроші на трамвай. Не лякайтеся Хранителя, коли побачите. І скоріше вертайтеся. Успіхів!

Крамничка на вигляд була старою і давно потребувала ремонту. Друзі взялися за руки та увійшли. Перед ними була зовсім нова крамничка, сповнена всіляких дивних і привабливих речей.

– Слухаю вас, – почули вони голос та обернулися…

З усіх сил вони зробили вигляд, що не здивувалися людині-слону. Продавець мав чотири ноги, вуха та хобот слона, а голову та руки людини.

– Д-добрий день, нам потрібні інгредієнти для еліксиру сили та здоров’я, привітався Тім.

-А навіщо вам еліксир? – примружився чоловік-слон. – Мені вчора повідомили, що якийсь чоловік та чотири підлітки пограбували Другого Хранителя. Часом не ви це були?

– Ні, ее… нам потрібно…

– Вилікувати нашого тата, – договорила за Тіма Ана.

– Ну добре, діточки, повірю вам, але у нас нова система безпеки, тож вам потрібно накласти олівцем закляття на предмети на полиці номер 3 і 7: якщо ви сказали правду, то з полиць до вас у руки перелетять інгредієнти.

– Вибачте, але ми не знаємо що саме потрібно казати, – проговорила Ана, не відриваючи погляду від великих вух Третього Хранителя.

– А так, вам потрібно промовити «бурдіно», – прогугнявив через хобот людина-слон.

Тім і Ана підійшли навшпиньках до полиці № 3.

– А що, як в нас не вийде, ми ж сказали неправду? – прошепотів до Ани Тім.

– Потрібно спробувати, – рішуче промовила Ана.

Тім підняв олівець і проказав «Бурдіно». Полиця затряслась і рухнула на них…. Але тут сталася несподіванка: полиця пройшла крізь них і… щезла, а  на підлогу прямо до дитячих ніг впав ширшавши камінь.

– Вийшло, вийшло! – з подивом і радістю сказала Ана.

Це ж саме вони зробили з полицею номер 7 і Ана отримала кристал на долоню.

– Здоров’я вашому татові, – мовив на прощання Третій Хранитель.

Коли радісні друзі підходили до готелю, до них підбігли Марі та Лон – на вигляд вони були шоковані та налякані.

– Ну що, здобули інгредієнти? – захекано спитав Лон.

– Так, а чого ви такі налякані? – здивувався Тім.

– Ми таке почули! Так… – Лон віддихався і продовжив розповідь. – Коли ви пішли, Саммон почав готувати еліксир, зачинившись на кухні. Нам було цікаво і ми шпигували за ним.

-І він коли варив, весь час проговорював чоловіче імʼя, а потім… – Мері скрикнула, – у повітрі виник портрет дивного чоловіка.

– Саммон вклонився і сказав: «Мій господарю, потерпіть ще трохи, майже все готово».

– А чоловік у повітрі сказав, щоб… – Мері закотила очі, – Саммон старався швидше, бо йому не терпиться покінчити з цим світом, – договорила за Лона Мері.

– І що нам робити, як його зупинити, ми ж не знаємо ніяких заклять?-злякалася Ана.

– У мене є ідея! – швидко промовив Тім та потягнув друзів до назад до крамниці.

У людини-слона друзі попросили рецепт обережного закляття і закляття правди і три олівця: для Ани, Мері, Лона.

По дорозі до готелю Лону прийшла в голову ідея підмінити магічний камінь на звичайний: неправильно зварений еліксир не спрацює.

– Саммоне, ось останні інгредієнти для еліксиру, – Тім намагався бути спокійним.

Саммон закинув інгредієнти – і еліксир вибухнув жовтою хмарою, через кілька хвилин на дні каструлі плескався готовий еліксир сили та здоров’я.

– Ну що ж, діточки, дякую вам велике за поміч, а зараз я вас відправлю додому, – весело промовив Саммон, ще не знаючи, що його еліксир не спрацює, світ залишиться у безпеці, а від свого господаря він отримає страшне покарання…

… Друзі винирнули з води всі разом біля причалу.

– Нарешті ми дома, – сказала Ана, першою ступивши на берег.

– Я радий, що ми врятували паралельний світ, – сказав Лон.

– Так, це було супер! – мрійливо мовила Мері. – Я би не відмовилася від ще однієї подорожі.

– А оце вже ні! – всі як один розсміялися.

А Тім обійняв їхні мокрі спини.

– Дякую вам, друзі, без вас я би не впорався.