Прокинулася Софійка виснаженою, не готовою до нового дня. Більшу частину ночі тривала повітряна тривога, холодними пальцями шкребли під серцем віддалені вибухи. Розбуджена моторошними протиприродними звуками війни, дівчинка довго не могла заснути. Вона чи то марила, чи то мріяла. Намагалася не впускати в серце страх та морок, що боліли найгірше. Тієї безсонної ночі вона бачила дивовижне – живий ліс під тихим зоряним небом, що навіює казкові сни. І в тому лісі їй зовсім нічого боятися, можна просто жити, просто спати…   

Звичайний понеділок втомить будь-кого. Особливо, коли ти живеш в прифронтовому місті, де тиха ніч – маленьке щастя. Ледь розплющив очі, Софійка потягнулася до телефону. О ні! Вона спізнюється до школи! Звісно, бігти нікуди не треба, через війну діти в її місті навчаються вдома. Хіба що до ванної кімнати! Дівчинка хутко натягнула улюблений червоний светр прямо на піжаму.

– Доцю! Ти вже прокинулася? – Заспана мати зайшла до кімнати, тримаючи в руках горнятко чаю з молоком. – Я на роботу поспішаю, вимий посуд, будь ласка, та сходи в магазин після занять. Список продуктів на холодильнику. Бережи себе, сонечко!

Сонечко усміхнулося до мами та увімкнуло ноутбук. Сьогодні на перший урок спізнилося півкласу. Софія вчилася у восьмому, і більша частина предметів здавалася їй нудною.

У Лісі Мавок ніяких нудних занять не було. Саме зараз у ранковому лісі відбувалися цікаві події. Пташки, які завжди прокидалися першими, співали. Мавки розчісували своє довге волосся, вплітали до нього польові квіти, готуючись до нового дня. Руда Мавка підхопила кошик та пішла у свій ранковий хід лісом, мала зібрати трохи маслюків та ягід для святкових матусиних пиріжків. До школи вона не поспішала. Ранок – не кращий час для метушні. Звісно, мавки теж ходили до школи, вивчали там різні магії – зілляваріння, зореплетіння, мови рослин та вітрів. Проте Руда більш за все любила «догляд за особливими магічними створіннями». У її лісі мешкали коти – пугачі, однороги, дуже інтелігентні вовкулаки та милі деревні дракони.

Після уроку Софія замріяно їла свої мюслі на кухні, а грайливі лісові білченята пригощалися горішками з її долонь. Своїх друзів – оленів Руда Мавка щоранку пригощала солодким пряним сіном. Вони так ніжно лоскотіли їй пальці своїми м’якими довірливими губами! До кінця шкільних занять Софійки Руда встигла допомогти матусі з пиріжками, на «відмінно» зварити зілля родючості та обговорити з подругами план дій з підготовки до сьогоднішнього свята Доброго Понеділка. За миттям посуду Софія вирушила в похід до Русалчиного озера, де традиційно розгорталися всі спільні лісові святкування. 

Мавки вже почали прикрашати берег до свята, на яке зберуться усі магічні істоти – лісовики та перелесники, вовкулаки та хухи, а ще лісові босоркані, як без них? В Лісі Мавок було три завзяті відьми, які нерідко конкурували між собою, але задля спільного свята завжди мирилися. Звісно, диво-свято не відбудеться й без русалок, які живуть в зачарованому озері. Вони чуйні, веселі та мають надзвичайно співучі голоси. Руда дружить з русалками. Вони переповідають їй останні новини, засмагаючи на ніжному березневому сонці. А мавка слухає їх мелодійні оповідки та плете обрядові вінки з жовтими й блакитними квітами.

Софійка не любить мити посуд, тому події на Русалчиному озері захоплюють її цілком…

Вечоріє, натомлене Сонце повільно хилиться до дерев. Маленька, але містка святкова галявина, нарешті, готова. Прикрасили її неймовірно: на деревах обабіч мерехтять тисячі світляків та чарівних вогників. Муркотять хухи, від чого дужчають та зеленіють магічні трави, а дикі лісові квіти випромінюють особливий святковий аромат. Коти – пугачі диригують оркестром веселих комах та коників. На зручних каміннях вмощуються численні гості, смакують щедрі святкові страви, запивають солодким узваром.

Тріо русалок співає пісню подяки до сонця. До них доєдналися повітрулі, які дуже вдало копіюють голоси сопілок. Гості починають підскакувати, пританцьовувати та підспівувати, дехто, навіть, стрибає у воду – ближче до сцени.

Починаються танці: сестри – мавки з довгим забарвленим квітами волоссям натхненно витанцьовують з дуже майстерними в танці перелесниками. Здається ніби цієї магічної пори зустрілися та поєдналися самі стихії: легкі, повітряні мавки з рудими, вогняними перелесниками. Співучі, як жива вода, русалоньки з  зеленими дідами – духами священної землі.

Софія слухає свою улюблену русалчину пісню та поспішає до супермаркету. Подумки вона танцює з сестрами – мавками, світ довкола сяє та мерехтить, ніби вони злітають у самісіньке зоряне небо. Усміхнений та дуже симпатичний перелесник веде її за руку чарівною доріжкою зоряного сяйва і міцно тримає за талію… Як раз у ту саму мить, коли раптом повз неї пролітає щось темне і неввічливе – шалений хлопець на гіроскутері. Софія стирає того лихача гумкою своєї уяви, і, ось, вже на святкову галявину виходить величний Одноріг – страж та охоронець Диво-лісу. Від останніх променів сонця вогняні перелесники запалюють священне золоте багаття. І промовляє Одноріг сильним голосом:

«Доброго Понеділка вам, друзі! Всім, хто має відкриті та щирі серця, доброго і світлого бажаємо життя! Нехай люди більше не вірять в дива, в світі стає забагато зла, але поки вогонь палає – світло в серцях не згасає! Маємо сили єднати та добро на землі тримати!»

Після тих натхненних слів магічна сім’я обіймається міцно-міцно й перетворюється на єдине неосяжне сяйво, від якого в усіх світах одразу світлішає.

Софія, нарешті, повертається у реальність, збирає у візок необхідні продукти, купує улюблене матусине печиво, а ще маленький гостинець для хух та повітруль, який на ніч залишить на підвіконні. Бо якщо ви не знали – є такий магічний час в один з весняних понеділків, коли реальний та чарівний світи зустрічаються, переплітаються, – і тоді може статися будь-яке диво. Софійка повертається додому, сповнена новою променистою надією. Вона вірить в дива! Хай там що, вірить! Весна сильніша за будь-яку війну! Життя сильніше за смерть! У місті, обпаленому війною, так відчайдушно пахне весняним лісом і магією.

А потім з роботи повертається її мати. Повертається з зовсім іншого, суворого світу. Мати Софії працює у міському військовому шпиталі. Дівчинка з ніжністю обіймає сумну та виснажену жінку: «Я заварю тобі чаю, мамо, відсвяткуємо цей день, майбутнє завжди починається в понеділок…»