Мегін перегорнула сторінку фотоальбому. З фотографії на неї дивилась усміхнена мама.

Мама померла, коли Мегін було 7 років. Спогади про маму були туманними. Після смерті мами батько став дуже сумним, а нерідко — злим. Але у Мегін була Мей. Мей — її старша сестра. Для Мегін вона була як матір, хоча, звісно, не могла її замінити. Мей любить Мегін. А тато — ні. Мей і тато сварились щовечора, бо Мей бачила, як він п’є.

Мегін сумувала за мамою.

Раптом почувся дивний звук. Серце з силою гупнуло в грудях. Мегін затримала дихання. Вдома вона була сама.

Звук повторився.

Мегін навшпиньки підійшла до дверей. Повільно їх відчинила.

— Тато? Мей? — крикнула Мегін.

Ніхто не відповів.

Звук долинав звідкілясь згори. Мегін тихо піднялася сходами та опинилась перед великими дверима. За ними — горище. Ще ніколи Мегін не була там. Було страшно, але цікавість перемогла. Мегін штовхнула двері. Виявилось, що вони незачинені. Дівчина увімкнула ліхтарик на телефоні. Побачене змусило серце дівчини калатати ще швидше. По закутках виднілась павутина із маленькими павучками, на підлозі було багато всього: коробки, старі речі Мегін та її сестри, старі іграшки, інструменти та інше. Посередині кімнати стояла величезна шафа, з якої й чулися звуки.

Її серце стукотіло так сильно, що могло вистрибнути з грудей.  Вона навшпиньки з тремтячими руками підійшла до дверей шафи. Мегін обережно відчинила двері та побачила синьо-чорний портал. Її затягло всередину. В голові закрутилось. Мегін відчула, як відключається.

Мегін прокинулась і побачила, що довкола чорно. Було дуже страшно.

Перед нею стояв гном. Від нього дуже смерділо. Він був у коричневому светрі та зелених штанах. На голові — червоний ковпак. На вигляд гном мав сантиметрів 100.

— Куди я потрапила? — спитала Мегін.

— Ти в чорній країні, —  грубим голосом відповів гном.

— Але як я тут опинилася?

— Через портал, звісно ж.

— Невже цей портал завжди був у моєму домі?

Гном якось дивно подивився на Мегін, але відповів лише:

— Ти ж Мегін?

— Ну так. А що?

— Пішли зі мною.

— Куди?

— Побачиш!

Вони пішли через чорний-чорний ліс та пошкоджені будівлі. Мегін було дуже страшно.

— Все. Ми прийшли.

— Що це за місце?

— Це трон твоєї мами.

Мегін і гном стояли посеред розваленої будівлі. Посередині неї стояло велике кам’яне крісло.

— Що? Моя мама була королевою?

— Так. Але коли прийшли темні сили, королева не могла впоратись з ними. Ми думали, що вона загинула. Але знаки кажуть… Прийде принцеса…  Зажди. Тобі… Скільки тобі років?

— Десять.

— Ти не впораєшся!

Раптом почулись дзвони.

— Що це? — спитала Мегін.

— О ні, це… ТЕМНІ СИЛИ!!! ШВИДШЕ ЗА МНОЮ!

— Хто?

— ТЕМНІ СИЛИ!

Вони побігли до підвалу, про який знав тільки Кевін (так звали гнома). Потім Кевін сказав Мегін:

— Так, принцеско, сиди тут.

— Що? Ти не офігів?

— Ні! Сиди тихо!        

— Ні! Я йду з тобою, і це не обговорюється!

Не встигла Мегін і договорити, як гнома вже не було. Мегін була шокована. Дівчина прислухалася до стіни, та нічого не почула. Вона сиділа на холодному камінчику. Думала, куди побіг Кевін. Тоді Мегін набридло чекати. Дівчина навшпиньках вийшла на вулицю. Кевіна не було.

Мегін пішла до того місця, де вони зустрілися. Там стояв великий чорно-синій портал. Мегін зайшла в той портал і телепортувалася додому.

Вона побачила свою сестру Мей.

— МЕГІН. О ГОСПОДИ, Я ТАК ХВИЛЮВАЛАСЯ. Я шукала тебе! Де ти була? Що це за портал?

Мей почала гірко плакати.

— Сестро, чому ти плачеш?

— Це портал до світу гномів та великих снів. Там наша матір була королевою, але потім вона загинула…

— Ні, наша мати не загинула.

— Звідки ти знаєш?

— Мені Кевін розповів.

— Кевін…

— Ну так, а що?

— Т-та нічого…

Проте Мегін зрозуміла, що щось не так.

— Мей, ти знаєш Кевіна?

— Ну так…

— А звідки?

— Коли ти була мала, то наша мати керувала світлою країною. Мама дуже любила мене. В цій країні були гноми, люди, тварини та рослини. Іноді мама їздила на відпочинок та залишала тата за головного. Але коли наша мама… померла… Хоча ти кажеш, що ні… Ми переїхали сюди. Тато… Тато почав пити багато алкоголю. І тато, здається, почав забувати про все. Про те, хто наша мати та як її звати. І тоді я стала тобі замість матері. Тато зачинив ту шафу тут. Він хотів виїхати звідси в інший будинок, але… Грошей нема. Але ти відкрила портал! І Кевін живий! Тепер мені значно краще.

— Але чому ?

— Бо Кевін вміє здійснювати мрії, але не свої. Йому завжди хотілося здійснити свою мрію —  оживити свою маму, яка померла багато років тому…

— Бідний…

— Одного разу він через це ледь себе не вбив. Його хотіли забрати до лікарні. Але він сховався і не виходив. А потім сталося так, що наша мати… померла… або ні.

— Ого…

— Угу… Мегін, ти, мабуть, зголодніла. Іди поїж.

— Ну добре…

Мегін пішла сходами вниз на кухню. Її живіт буркотів тупим болем. Дівчина відчинила двері й злякано верескнула. У кухні була Мей. Проте сестра залишилась на горищі! Мегін кинулась нагору. Мей розмовляла із кимось телефоном. У Мегін затремтіли руки. Невже у її сестри є копія? Але хто тоді розмовляв із нею на горищі: копія чи справжня Мей? І Мегін вирішила зробити тест. Вона привела обох сестер та сказала:

— Отож. Зараз я проведу тест між вами й дізнаюся, хто з вас моя справжня сестра.

Мегін почала ставити питання, але дівчата відповідали правильно. Тоді Мегін сказала:

— Так. Останнє питання. Хто мені Мей?

Одна дівчина відповіла: «Я для тебе сестра», а друга сказала: «Я для тебе, як мати». І тут Мегін стало все зрозуміло…

— Ти, ти моя справжня сестра!

Мегін підбігла до справжньої Мей. А її копія почала перетворюватись на велику-велику чорну тварину без обличчя. Ця тварина заричала на дівчат. Сестри злякались. Серце Мегін шалено стукотіло. Дівчата почали втікати. Проте вони були дуже повільні… Істота майже наздогнала їх.

А тоді дівчата забігли на горище і кинулись до шафи. У чорно-синій портал.

І знову темна країна.

Мегін і Мей наштовхнулись просто на Кевіна. Мегін почала захекано все йому розповідати. Мей мовчала. Мегін здавалося, що сестра хоче почати розмову із Кевіном, але ніяк не може отямитися.

— П-привіт. Як у тебе справи? — врешті запитала Мей.

— Та добре…

— Я так сильно за тобою сумувала…

— Я теж…

— Чому ти не відкривав портал? Я постійно перевіряла шафу.

— Я не міг відкрити його. Це було надто небезпечно.

— Але ж відкрив. Чому? Чи це не ти?

— Йдемо до укриття. Там розповім.

Вони вирушили в дорогу. Дівчата ставили багато запитань, але Кевін постійно мовчав. Дорога вела через горби. Під ногами траплялось каміння. Чорні дерева росли з усіх боків.

Нарешті вони зупинились.

— Що це за місце?

— Що це за місце?

Дівчата поставили питання водночас.

— Ха… Це місце, де ми ховалися, поки ваша мати Кіра захищала нашу країну.

— Аааа, зрозуміло!

— Аааа, зрозуміло!

Кевін розсміявся.

— Ой.

— Ой.

— Ха.. Ну ви точно сестри. 

— Є таке трохи.

— Ну так, — всміхнулась Мегін.

Дівчата зайшли в підвал. Вони побачили, що в кутку бігають миші, а зверху валяться шматочки стелі. Підлогою повзали павуки.

Дівчата злякались і взяли одна одну за руку. Кевін показав їм на великі камені. Сестри сіли.

— Я відкрив портал, — кивнув Кевін. — Декілька днів тому я йшов узліссям. Я побачив те, чого не було в нашій країні вже дуже давно. Промінь сонця! Він пробився крізь хмари й впав просто на портал. Тоді я зрозумів… Королева не померла! Вона десь переховується. Або вони її утримують. Але їй вдалось передати свої сили. Вона зуміла передати їх… комусь із вас. Вона зуміла передати їх тобі, Мегін.

У Мегін заболіла голова від почутого. Це не може бути вона. Це має бути її сестра. Вона ж як-не-як старша. Що, якщо це небезпечно? Що, якщо вона загине? У Мегін затремтіли руки. Захотілось морозива і заховатись від усього світу під ковдрою. В себе вдома. А не в темній незрозумілій країні. Цього не може бути. Це не має бути вона.

Думки Мегін перервала Мей. Сестра запропонувала поприбирати у підвалі. Дівчата взяли коробки та сміття і заходились виносити їх надвір. Вони здійняли стільки пилу, що довелось вийти провітритись. Мегін покинула підвал. Раптом поміж дерев вона побачила ту копію Мей, від якої вони втікали. Ця чорна свинюка (схожа на рОсІяНиНа) бігла кудись вперед. Дівчина принишкла. Вона злякалась, що істота знову нападе. Але копія лише зайшла у велике дерево.

Мегін було дуже страшно. Але також — цікаво. Цікавість перемогла. Дівчинка підійшла до дерева. Уважно оглянула його. Раптом помітила відбиток великої лапи із кігтями. Мегін приклала свою маленьку ручку, та на її очах відкрився фіолетовий портал. Трохи завагавшись, Мегін зробила крок.

Мегін довго летіла вниз у якійсь фіолетовій ямі. А тоді раптом впала. Біль пройшовся обличчям. То ж треба було руки не виставити? Раптом почувся якийсь звук позаду Мегін. Дівчина зойкнула.

Тим часом Мей та Кевін помітили, що Мегін зникла. Вони вийшли надвір і почали все оглядати. Кевін першим помітив сліди, які вели до дерева. Вони повільно підійшли вперед. Мей було дуже страшно. Вона боялась, що із сестрою щось сталося. А тоді вона побачила два сліди на корі дерева. Відбиток великої лапи. І… відбиток маленької руки. Рука Мегін! Мей торкнулась дерева.

Вона відчула, що падає у якусь фіолетову яму. Вона опинилась у незрозумілій крижаній клітці. Було дуже холодно. Мей помітила, що в куточку сидить якась дівчина в білосніжному платті. Воно було дуже гарним і нагадало Мей плаття її матері. Мей приглянулася. В клітці сиділа її матір! Мей швидко побігла до матері, яка спала. Почала її обіймати та гірко плакати. Матір прокинулась і здивовано запитала:

— Дівчинко, ти хто?

— Мамо, як ти можеш мене не памʼятати?

Мей підняла голову до матері.

— Мей?…

— Так, мамо, це я!

— Мей, донечко моя!

Мати обійняла свою доньку і теж почала гірко плакати.

— Мей?

— Що, мамо?

— А де твоя молодша сестра Мегін?

— Я не знаю…

— ЩО? ЯК ЦЕ ТИ НЕ ЗНАЄШ?

Раптом почувся звук із куточка.

— Я тут, матусю.

— Мегін?

— Так, це я.

— Мегін, я така рада!

— Мегін, познайомся зі своєю мамою Кірою.

            — Мей, я і так знала, як звати мою маму.

            — Я просто дуже рада, що зустріла маму, тому і кажу, що в голову попало.

         Між ними почалась розмова. Говорили про те, що буде далі, що було колись, як їхня мама потрапила в клітку. Раптом прийшла темна істота, яка затягла Мегін сюди. Чудовисько несподівано заговорило:

— Стоп! Чому вас декілька? Але мені все одно. Зараз ви тихенько сидіть тут, а потім я вже вас зʼїм.

— Д-д-добре… — промовила Мегін.

— Добре… — повторила Мей за сестрою.

Їхня матір промовчала.

— Ну от і все! — зраділо чудовисько.

Страшне чудовисько пішло кудись геть. Дівчата та їхня матір почали думати, як втекти. Раптом Мей згадала, що в її волоссі є шпильки. Дівчина почала колупатись у замковій шпарині. З клацанням замок раптом відкрився. Вся компанія вибігла зі своєї клітки. Відчинили двері кімнати й опинились у коридорі. Вони були в якомусь приміщенні. Почали шукати вихід. На щастя, нікого не зустріли. Здається, тут не було охорони. Нарешті побачили великі двері.

— Вихід! — вигукнула Мегін.

Штовхнули двері й опинились у лісі. Позаду них виднівся великий замок. То ось де чудовисько утримувало їх.

— Здається, то дерево було ілюзією, — сказала Мей.

Компанія побігла до Кевіна. Вони знайшли його в лісі. Кевін дуже хвилювався, коли зникли дівчата. Проте коли він побачив королеву Кіру, то дуже зрадів.

— Ваша Величносте…

— Кевіне. Рада тебе бачити.

Вчотирьох вони почали придумувати план, як знищити темні сили. Але спершу треба було знищити монстра, який все ще був неподалік.

Мей встановила пастку, в яку монстр наступить, а сильний канат підхопить його. Пастку потрібно було тільки добре замаскувати.

Компанія пішла далі лісом, шукаючи замок королеви. Раптом вони почули позаду якийсь звук. Схоже, монстр потрапив у їхню пастку.

Компанія вийшла з лісу. Біля невеликого озера розташувався королівський замок. Це озеро колись зробили під час правління королеви Кіри. Замок був біло-червоного кольору.

В замку було багато темних сил. Їхня четвірка з мечами кинулись на головного. Але не все так просто.

У замку виявився гігантський чорно-червоний дракон. Усі почали кричати. Мегін зі страху кинула в дракона меч. Меч потрапив у самісіньке серце. Усі злякались та одночасно здивувались. Мегін була дуже злякана. Вона стояла, випроставши руки перед собою і заплющивши очі. Вона розплющила очі й побачила, що перемогла дракона. Мегін була в шоці. Правитель дракона роздратовано закричав.

Усі побігли далі. Раптом на них напало ще більше темних сил. Мегін побачила, як зв’язали Кевіна. Тоді — її матір і Мей. Врешті й саму Мегін. Мегін була дуже розлючена. В неї стали червоні очі. І тут — де не взявся — прокинувся дракон!

Та раптом дракон почав нападати на свого правителя. Рана в його серці загоїлась, наче її й не було. Всі були вражені. Дракон без жалю розправився зі своїм правителем. І з’їв його. Повсюди бризнула кров.

Коли Мегін це побачила, вона посміхнулась та подивилась на решту темних сил. І промовила:

— Ви теж хочете?

Темні сили злякались і побігли якомога далі.

Після цього малу принцесу визнали королевою. А старшу — Мей, визначили помічницею королеви. І всі вони жили довго та щасливо.

А їхня матір пішла на пенсію.

Натяк на другу частину: Мей не сподобалось, що вона стала помічницею своєї сестри, тому вона захотіла помститись їй.