Я можу напевно сказати, що та клята книжка
сама хотіла потрапити у мої руки…

Надворі було спекотно, хоч і прийшов вересень місяць. Я приїхала до старої бабиної дачі. Це була невелика хатина, а в ній купа мотлоху.

Я повільно переступаю поріг будинку й потрапляю у коридор, який веде у дві кімнати. Я пішла в ту, де зазвичай любила відпочивати моя покійна бабуся. Саме там було найбільше всілякого непотребу.

Роздивившись майже кожен куток кімнати, я почала прибирати.

– Що ж.. Роботи тут чимало.. – сказала я, дивлячись на стару велику шафу.

Щоправда, ця шафа не належала самій моїй бабці, а була спадком від її матері, моєї прабабусі.  Казали, що вона, тобто, прабабуся, була відьмою, але я в це не вірила, допоки не зазирнула в ту стару-престару шафу…

Боже! На майже чорній деревині були вирізані чорти: їхні страшні морди з іклами, крила схожі на кажанячі, гості пазурі. Моя найкраща подруга-художниця сказала б, що це витвір мистецтва!  Але від того мені не легше! Страх пробрав мене аж до кісток… Що буде, якщо відкрити?.. Щось станеться?  

Але не можу я залишити тут цей пилозбірник! Зібравши всю сміливість в кулак, який тремтів завжди й без того, я повільно відчинила скрипучі дверцята шафи. Поки я це робила, сто разів встигла уявити, як, наприклад, на мене вискакує якийсь страшко-чортик і одним помахом свого гострого кігтя перерізає мені горло. Або взагалі, поки я зацікавлюсь якоюсь знахідкою, якась нечисть спланує напасти на мене ззаду. Але ні, цього всього, не сталося, дякувати Богу.

У цій старезній шафі було зборище відьомських  штучок: різноманітні книжки із закляттями й ритуалами. Ці артефакти, якщо чесно, не хотілося і до рук брати. Ще там було чимало якихось настоянок і якоїсь сумнівної рідини. Оскільки усе те я чіпати й не збиралася, бо страх заволодів мною знов, я пішла до іншої шафи з документами моєї баби.  Але дверцята тієї, як потім з’ясувалось, проклятої шафи, я залишила відчиненими. Зненацька я почула тихе шурхотіння, і за мить щось з гуркотом впало позаду мене на підлогу. Певно, книжка… Але я заклякла на місці, відчуваючи, як до моєї ноги притулилося щось тепле, м’яке та волохате. Я з полегшенням зітхнула, зрозумівши,  що це був всього лише кіт…

Кіт? Але якого дідька він тут робить?! До мене знову завітав жах. Я старалася зберігати спокій і примусити себе залишитися тут, а не бігти з криками на вулицю. Я стривожено поглянула на відчинені двері й полегшено зітхнула. Ось моє пояснення: кіт зайшов в цей дім через вхідні двері, які я, дурбецало, забула зачинити. Я перевела свій погляд на чорнявого котика, який муркотів, тулячись до моїх ніг, а потім – на ту книжку, що валялася на підлозі. Її скинув з запиленої полиці шафи цей кіт? Чи вона чомусь впала сама?

– “Магія: ритуали та закляття”, – читаю я вголос назву книжки.

У цю мить кіт болісно вчепився своїми пазурами в моє коліно. Від несподіванки я впустила книгу – вона знову гучно впала на підлогу та відкрилася на доволі цікавій сторінці. Початкова назва ритуалу була заклеєна папірцем з написом “Ритуал для багатства, щастя та добра”. А далі були умови для проведення цього ритуалу та саме закляття латиною. Я знову тягнуся за тим непотребом, підіймаю й швидко пробігаю очима по рядках тексту.

– Цікаво та дивно! – я поклала книжку на невеличкий столик біля бабусиного дивану.

Я закінчила прибирати в тій кімнаті й з полегшенням вирішила: зараз додому, завтра продовжу розпочате. Але я зупинилася, адже знов побачила того чорного кота. Він так жалісно дивився на мене, що у мене всередині все стислося. Ну не можу я його покинути! Живе він, скоріш за все, на вулиці, харчується бо зна чим. Тож вирішила я забрати тварину з собою. Ну а що? Взимку, яка не за горами, ноги мені гріти буде!

Пройшло приблизно три тижні. Я нарешті закінчила свою роботу на тій дачі. Але думки мої поверталися до таємничої книги та її заклять. Бачте, книжку я забрала із собою. Бо, по-перше, вона мене зацікавила, а по-друге, можна продати за чималі гроші як антикваріат.

Вдома я прилаштувала це загадкове видання на дальній полиці шафи. Але чорний кіт, як на зло, всім своїм виглядом і діями нагадував мені про той відьомський пилозбірник. Нарешті я не витримала, і одного дня сказала сама собі: “Все! Я більше не можу! Той ритуал нікому не завадить. Та й від грошей я б не відмовилася!”

Пройшов ще тиждень, і нарешті всі потрібні речі для ритуалу я тримала при собі. Знайшла місцину для його проведення: галявина за містом,  якомога далі від церкви.  На траві у невелике коло поклала деревину: гілки, дрова, частинки старих меблів тощо. В центр кола поклала чорний глечик. А в глечику була настоянка, яку я взяла в місцевої ворожки. Потім розклала по дерев’яному колу різних камінців та маленькі кісточки чорних цапів (навіть не питайте, де я їх віднайшла!). А кота з собою не взяла, вдома залишила.

Все було готово! Я почала читати закляття на незрозумілій для мене мові. Спочатку стало більш вітряно, потім небо зненацька зблиснуло й почало затягуватися хмарами. Я подумала, що так і повинно бути, тож продовжила. Але незабаром небо почало червоніти, вітер став таким сильним, що, здавалося, невдовзі я полечу  звідси геть.

Коли я закінчила промовляти останні слова закляття, з глечика почали вилітали незрозумілі створіння. Чорні, з крилами, як у кажанів, гості пазурі та ікла. Білі очі палають. Виглядали як ті, що були вирізані на шафі моєї прабаби.

Я заклякла і майже припинила дихати. Мене охопив жах. Що це за створіння? Чорти?.. Раптово вітер зірвав той наклеєний папірець зі сторінки книжки, який закривав початкову назву закляття. І моє серце покотилося кудись в п’яти… Початкова назва була написана українською: “Диявол прокидається. Його піддані повертаються”. Я почала хитати головою: чи то намагалася прокинутися від цього кошмару, чи то просто не могла повірити у свою помилку. Але я не знала! Але.. але.. Господи! Яка ж я дурна!

Раптом я почула нявкіт поруч з собою і, повернувши голову в напрямку звуку, я  забула,  як дихати. Переді мною сидів “мій” чорний кіт. Той, який скинув цю кляту книжку на підлогу з полиці старої шафи, привертаючи мою увагу до неї. Той, який вкусив мене за ногу, щоб книжка впала й відкрилася саме на цій зловісній сторінці. Той, який нагадував мені півмісяця про цей ритуал. Він зараз з’явився біля мене так само магічно, як і в нашу першу зустріч,  на дачі. Але зараз його очі горять так само, як у тих бісів, потік яких не вщухав: вони все ще вилітали з глечика й постійно огидно реготали. І тут я зрозуміла: це бісів кіт! Він у всьому винний!

Я вже хотіла  кинути в нього дідькову важку книжку, але не встигла… Один з чортів налетів на мене, мов блискавка. Я й не поворухнулася, як він перерізав мені горло своїми гострими, як лезо, пазурами.

Останнє, що пам’ятаю: я падаю на землю, ще трохи жива, відчуваючи свою теплу кров на своїй же шиї. Я бачу цього кота. В його очах стрибають веселі вогники. Потім цей посланець диявола відвертається від мене та біжить за чортами, які вже розлітаються по всьому містечку. По всій країні. По всьому світу.