У темному Скайловому лісі, де тіні гравіюють містичні танці, прокинувся скайл Елдор. Його збудив старий дідусь, який дізнався про зникнення сина, батька Елдора.

– Я занадто старий, щоб виправляти помилки світу, а конфлікт між світами людей і фей триває. Тобі доведеться знайти ключ до врегулювання цього вічного протистояння. 

Глибокі очі Елдора-молодшого випромінювали світло – він був здатен оживляти магію стародавніх часів. Тому карта, яку дав йому дідусь, була немов живою. Вона показувала, куди йти.

Захоплений важливістю місії, молодий скайл вирушив у подорож. Першим, куди вела його карта, був світлий Фельський ліс. 

Елдор намагався пройти обережно, адже у цьому лісі все було маленьким і тендітним. Він навіть підняв свого товстого й довгого хвоста, щоб нічого не зачепити.

– Ти взагалі під ноги не дивишся? – почувся тоненький сердитий голос.

Елдор зупинився і нахилився:

– Хто тут?

– Ти мою хатинку стоптав, та іще видаєш, що мене не бачиш?!

Молодий фель Таїр став лізти на дерево. Нарешті скайл його побачив.

– Чого ти припхався сюди? Твоє місто – у темному Скайловому лісі!

– Вибач, – сказав Елдор.

– Ти ще й гарчиш на мене! – Таїр ледве втримався на гілці й затулив вуха.

– Вибач мені, – вже пошепки повторив скайл. – У мене є місія – і я мушу йти саме тут!

Елдор рушив далі, але Таїр став  поперед нього:

– Гадаєш, я тебе самого відпущу?! Ти ж усе нам тут переламаєш! Йди за мною.

Вони вийшли з Фельського лісу, але Таїр не відставав і не припиняв бубоніти. Елдор майже не чув його, долітали лише окремі слова: “в мене теж місія”, “передбачення”, “це далеко”, “врятувати”.

Через деякий час Таїр знов спромігся забігти поперед Елдора і крикнув:

 – Куди йдемо далі?

– Що кажеш? – зупинився Елдор. – Я тебе майже не чую!

– Куди далі? – кричав щосили фель.

– Карта каже, що треба пройти крізь Звіропіль. До речі, купимо там гучномовець – якщо ти хочеш йти зі мною, я повинен тебе чути.

Таїр заспокоївся і казав сам собі:

– Це добре, що ми йдемо через це місто – нам потрібно декого там розшукати.

Місто здивувало мандрівників: унікальність полягала у тому, що вулицями слугували алеї, а будинки такі, наче виросли поряд з деревами з землі. Одноповерхові нагадували полусфери, а багатоповерхові мали гілки з листям. Мешканці – медоїди, грибоїди та горіхоїди – жили у цілковитій гармонії в обіймах природи.

Елдор придбав на місцевому ринку гучномовець і нарешті дізнався, що цей фель знав про Елдора та його місію. Чекав на нього доволі довго. А тепер їм потрібно позвати із собою медоїдку Сільверію. Згідно з передбаченням Таїра, вони повинні діяти разом.

Довго шукати медоїдку не довелося – вона торгувала ліками на ринку. Фель одразу почав тягнути її, кажучи: 

– Ти йдеш з нами. Бери свої торби.

Сільверія не опиралася, адже подумала, що комусь стало зле.

– Кому потрібна моя допомога? – питала знахарка.

– Зараз нікому, – пояснював Таїр, – Але дуже скоро точно потрібне буде когось лікувати.

Країна, де народжувались і мешкали феї, знаходилась у полонині між двома гірськими хребтами. Гори починалися вже на околиці Звірополя.

 – Гора не дуже й висока, – втішався Елдор. – Ми швидко дістанемось її верхівки, а там вже близько.

Але за першою горою стояла вища.

– І що тепер робити? – спитала Сільверія.

– Треба лізти, – зітхнув Елдор. – Карта веде туди.

– Елдоре, може, ти вже полетиш, а ми сядемо тобі на спину? Взагалі – чому ти не літаєш? – сердито крикнув Таїр у гучномовець.

– Батько обіцяв мене навчити, коли повернеться, – сумно відповів Елдор. – Але він не повернувся..

– Доведеться повзти, – зітхнув Таїр, дивлячись на скелю.

– Сідай мені на плече, – запропонувала Сільверія. – Ти майже нічого не важиш.

– Серед фелів я найсильніший! – казав Таїр і ліз на плече медоїдки.

Повзти довелося доволі довго. Нарешті верхівка – треба перепочити перед тим, як крокувати донизу, в долину.

– Злазь вже, – сказала Сільверія фелю.

Вона опустила плече – і тут трапилось несподіване: Таїр поїхав по хутру медоїдки, волаючи:

– Обережніше! Не можна так сонного трясти!

Він летів зі скелі у провалля, махаючи руками і ногами.

Елдор не роздумував – він стрибнув за другом, щоб врятувати від неминучої загибелі. Він полетів! Підхопивши Таїра, Елдор повернувся на верхівку гори, де сиділа розгублена медоїдка.

– Я ж тобі казав, що ти вмієш літати! – кричав Таїр щосили, бо гучномовець впав у провалля.

Елдор посміхався, а Таїр продовжив тихіше:

– Довго ти не наважувався, через те ми гучномовець загубили.

– Я хочу впевнитися, що добре літаю, – сказав Елдор. – І вже тоді полетимо униз.

– Добре, – сказала Сільверія – Будь обережнішим!

– Чого тобі ще впевнюватись! Нормально ти літаєш… – буркотів Таїр.

Елдор розправив свої величезні крила і піднявся в небо. Покружлявши над місцевістю, скайл став спускатися до друзів. Раптом він почув:

– Рятуйте, якщо чуєте мене!

Це був знайомий голос! Елдор полетів на голос – почав обережно спускатися до ущелини й нарешті побачив свого батька Ембора. Він, як з’ясувалось, не втримався на верхівці через поранене крило. І застряг між двома скелями.

– Тату, я покличу на допомогу друзів, – сказав Елдор після кількох невдалих спроб самотужки витягнути батька.

Стрімголов Елдор кинувся до верхівки гори, де Таїр і Сільверія вже почали хвилюватися.

– Хутчіш сідайте мені на спину, треба рятувати мого батька! – без зайвих пояснень наказав Елдор.

Вони спустилися в ущелину втрьох, і їм вдалося витягнути Ембора. Сільверія виправила крило старшого скайла, дістала з торби якусь рідку суміш… Елдор тільки  дивувався і радів, що все так швидко загоїлось.

Коли Ембору полегшало, він підвівся і сказав:

– Моя місія – а тепер, я гадаю, це буде наша з вами спільна задача, – щоб люди не порушили чарівну Полонину Фей. Справа в тому, що в давнину феї зробили так, що люди їх не бачать. Тому зараз, коли люди хочуть побудувати у цій полонині між горами свій завод, феї не можуть показати їм, що тут знаходиться їхнє головне місто.

Таїр спитав:

– А чому феї не знімуть чари та не поговорять з людьми?

Ембор зітхнув у відповідь:

– На жаль, це неможливо – закляття предків втрачені назавжди…

– Ми повинні довести людям, що феї існують і що не можна знищувати їхні домівки! – скрикнув Елдор

– Але як це зробити?! – захвилювалася Сільверія.

Ембор сказав:

– Можемо діяти за моїм планом – налякати тих людей. Наприклад, я вже намагався кидати на їхні голови каміння.

Але молодий скайл впевнено заперечив:

– В мене є краща ідея! Ми зробимо так, щоб люди повірили в існування фей.

– Щось я сумніваюсь, що люди здатні на це… Може, пристанемо на план твого батька? Взагалі-то я підтримую задум Ембора. Треба цих істот саме лякати! – Таїр був налаштований рішуче.

Сільверія мовила:

– Люди не бездушні, більшість з них вірить у дива. Тому підтримую пропозицію Елдора.

Старший скайл повернувся до сина:

– Добре, Елдоре, спробуємо здійснити твій план. Що пропонуєш?

– Потрібно продемонструвати людям справжню магію фей.

– Ну і як ми це зробимо? –  спитав Таїр, що вочевидь  був розчарований вибором більшості.

– Феї можуть за кілька хвилин заквітчати усю полонину. І це відбудеться на очах у тих людей, що прийшли сюди зі своїми намірами.

– Хіба цього буде достатньо? – знов засумнівався фель.

Елдор поміркував і додав:

– А потім, за мить, квіти змінять колір, а потім перетворяться на метеликів…

– Так! – у захопленні медоїдка заплескала лапами. – Феї все це можуть зробити!

І ось рятівники вже у полонині.

– Навіщо ви прийшли? Хочете побачити нашу загибель? – спитали сумні феї.

– Ми хочемо допомогти, – відповів Елдор, чемно привітавши мешканок міжгір’я.

Він став розповідати план порятунку, сподіваючись, що його слова дійдуть до сердець фей.

Спочатку вони слухали його з недовірою – їм було не до вподоби, що доведеться продемонструвати справжню магію  перед людьми.

Ембор додав, коли його син замовк:

– Чи ви хочете, щоб ми спробували знов закидати людей камінням?

– Тільки не це! – заявили феї. – Поглянь – ти вже порушив частину наших квіткових плантацій. А будівники тільки трохи здивувались і не могли зрозуміти, звідки падає це каміння!

Потім деякий час вони обговорювали щось між собою. Нарешті Феєрія, королева фей, підійшла до тих, хто пропонував допомогу, й висловила згоду:

 – Ми спробуємо, хоча далеко не всі люди готові бачити прекрасне.

Елдор відчув хвилювання від успіху свого звернення до фей. Тепер всі вони сподівалися, що маленькі тендітні створіння зможуть зупинити руйнівні дії людей у Полонині Фей і зберегти свій чарівний світ.

Всі чекали, коли з’являться люди.

– Їдуть! – крикнув Елдор, що кружляв над горами.

Феєрія повела своїх підлеглих у середину Полонини Фей. І диво сталося – усе зелене міжгір’я вмить розквітло  яскравими кольорами. Квіти віддавали повітрю свої магічні аромати, легкий вітерець розносив їх, заповнюючи кожен куточок Полонини Фей. Чарівна мелодія звучала, заворожуючи серця тих, хто її чув. Перед очима людей, що стояли у середині Полонини з будівельними машинами, почала відбуватися чудова трансформація. Галявина стала живою: дерева шелестіли, струмки розгойдувалися, трави шепотіли свої магічні пісні. Феєрія змахнула крильцями – і всі мешканки Полонини Фей злетіли, наче різнобарвні метелики, й стали кружляти навколо людей та їхніх машин.

Люди були зачаровані цією красою, вони зупинили свої машини й дивувалися дійством, що розгорталося перед ними. Серця людей сповнювалися величчю природи. Вони згадували про власні дитячі мрії, про місця, що бувають лише у казках. Люди не могли не зрозуміти, що цей чарівний світ не можна руйнувати. Так, вони зупинилися, їм стало зрозуміло, що це місце потрібно берегти.

– Дякуємо вам! – шепотіли феї Елдору, Ембору, Тайру та Сільверії. – Ви врятували нашу батьківщину!

З того дня Полонина Фей залишається недоторканою,  її чарівний світ живе серед людей у легендах і казках.