Оповідання

Розділ І

Тікайте всі!

Федько, Юрко й Ромка вже давно товаришують. Як і всі хлопці, разом гуляють, рибалять, будують халабуди. Завжди на позитиві, постійно чимось захоплюються.

Якось одного дня давні друзі пішли в кіно на фільм «Кінг-Конг». Давно хотіли подивитися на великому екрані.

– Ого, який велетень! – вигукнув Ромка

Федір, як завжди, щось їв.

– Як-к-к с-с-трашн-н-о! – тремтячим голосом заговорив боягуз Юрко.

– Тихіше! – промовив хтось на задньому сидінні.

Кіно це було настільки довгим, що хлопці вже не могли так просто його висидіти.

– Ой, смаколики закінчились! Ех-х….

– Так, Федю, тобі б вистачило на весь фільм, якби ти не почав запихатися попкорном ще на початку сеансу.

Після фільму всі троє, сповнені неймовірних вражень, пішли по домівках.

Настали осінні канікули. Красуня-осінь, ніби маляр, цілі алеї пофарбувала в жовтий колір. За вікном уже не чути галасу дітей, які граються водяними бомбочками. За пагорбом видніється ключ птахів, які із сумом відлітають у теплі краї. Про що вони думають? Як перезимують?

За традицією, на канікулах хлопці завжди проводили час разом. Із ними завжди траплялися якісь пригоди. Одного разу друзі домовилися зустрітися біля колодязя. Вони йшли вулицею, нічого не підозрюючи. Аж раптом:

– Стійте! Ви теж чуєте … – промовив злякано Ромка.

Хлопці не чули його слів і мчали з усіх ніг. Вони швидко звернули в провулок, який вів у густі чагарники. Там було брудно, негарно й відразу впадали в очі пусті пляшки, але в них не було вибору.

– Ех, люди… Ех-Ех-Ех… Фух! – хором віддихувалися приятелі.

Друзі почули страшне ревіння й зрозуміли, що це Кінг-Конг!

– Як він потрапив сюди? – швидко вимовив Юрко.

– Я не знаю, – пробурмотів Ромка.

– Ти-хо-о! – шепотом сповістив Федько.

Хлопці почули важкі глухі звуки. Усе тріщало й гуділо, ламалось і виверталося. Було враження, ніби щось велетенське пройшло в лісі. Коли кроки стихли, хлопці почали сперечатись:

– Чому я? – питав Юрко.

– Бо тебе не жаль, ти найсильніший, – сказав протяжно Федько.

– Давайте я, давайте я! – вигукував Ромка.

– Добре, давай! – погодився Федько.

Ромка виглянув у прохід і промовив:

– Здається, уже осіло.

– Ми повинні дізнатись, хто це був насправді, – сказав Ромка.

– Ти ж-ж-ж-арт-т-т-уєш-ш-ш? – злякано прошепотів Юрко.

– Звісно, ні! – запевнив Ромка.

Друзі вийшли зі своєї схованки й попрямували до будинку Юрка. Дім був із гіпсових блоків, тож він доволі добре пропускав звуки. Можна було підслухати геть усе, чим Юрко неодноразово користувався. Хлопці хотіли забрати найнеобхідніше: зброю, мінімальний запас їжі, сумку-холодильник із продуктами, медикаменти. Останнє можна викреслити зі списку, потім зрозумієте чому.

Нарешті добралися до двору Юрка.

Розділ ІІ

Уперед і вгору!

– Що там? – хором запитали Федько й Ромка.

– Двері зачинені. Тихіше, не шуміть. Я згадав! У нас є потайний хід, – промовив збентежено Юрко.

– Де він знаходиться? – запитав Ромка.

– Зараз покажу, – сказав Юрко.

Напарники пройшли до якоїсь коморки, що була зі сторони підвалу в будинку. Вона з’явилася, мабуть, зовсім недавно. Двері залізні, із замком. Юрко ввів пароль – і вони відчинилися.

– Ми поліземо туди? – запитали Федько та Ромка.

– Так, і тільки так, – сказав упевнено Юрко.

– Добре, – погодилися хлопці.

Коли вони влізли в цей погріб, їх гостинно зустріли мамині закваски, компоти та ящики з яблуками.

– Допоможіть дістати ось цей ящик, – попросив Ромка.

У коробці під назвою «Морква» зберігався ключ.

– Нащо це тобі? – запитав здивовано Федько.

Ромка відсунув коробки з-під техніки, і перед хлопцями несподівано відчинилися двері. Трійця зайшла всередину. Юрко сходив по рюкзаки й видав кожному іграшковий бластер NERF.

– Вода, яблука, кока-кола, бутерброди. Здається, усе взяли, – промовив Юрко.

Нарешті хлопці зібралися в коридорі. Ромка відчинив двері й сказав:

– Можемо рухатися.

«Уперед і вгору!» – придумали свій девіз хлопці.

Розділ ІІІ

Ось вона гірка правда!

Друзі висунулись у ліс на невелику ділянку, там у них був лісовий кемп. Вони знову почули ревіння Кінг-Конга, і, як справжні рембо, залягли на землю. Ромка жестами показав товаришам, щоб вони повзком дісталися в рів, який оберігав ліс від пожежі.

До табору був дуже великий шлях. Вони побачили свого однокласника Тимофія, що збирав сухі гілки. Той оглянувся й почав повільно рухатися в їхню сторону.

– Юро, контролюй його! – вигукнув Ромка, командир їхньої операції «Кобра».

Раптом його хтось покликав. Хлопець повернувся в ту сторону, із якої лунав звук, і швидко побіг туди.

– Спостерігайте за ним, він може привести нас до цілі, – сказав Федько.

– Так точно! – погодився Юрко.

Вони йшли за втікачем доти, доки він не зупинився й не побіг у їхню сторону.

– Відкрити вогонь по цілі! – закричав Ромка.

На Тимофія посипався дощ із іграшкових куль.

– Припиніть, хлопці! – раптом закричав хтось за пагорбом.

Із кущів вийшла мама Ромки.

– М-мам, що ти тут робиш? – пробурмотів здивовано хлопець.

– Потім поясню, ходімо швидше! – промовила мати.

Виявилося, що Кінг-Конга насправді не було! Ревіння видавав вітродуй, яким прибирали листя батьки юних шукачів пригод. А так званий тупіт ніг Конга – лісопилка, яка була недалеко від поля.

Насправді Тимофій збирав хмиз для багаття в лісовому таборі. Навіщо, спитаєте ви? Для сюрпризу! А тут потрапив у халепу…

Батьки школярів підготували свято для своїх випускників! Вони побудували наметове містечко. Там був стіл, ігрова зона й навіть багаття. Зібрався весь клас, діти дружно відпочивали на природі. Дівчата й деякі хлопці почали ховатися один від одного. Майже всі хлопчаки, окрім Юрка, ганяли по всьому майданчику. Федько, Юрко й Ромка розказали присутнім, які пригоди вони пережили.

Увечері всьому класу сповістили, що залишаються на ніч! Друзі зібралися в одній палатці. Вони довго розмовляли, згадували, що з ними трапилося! Хлопці реготали аж до самої ночі. Перед сном мандрівники переглянулися й посміхнулися, бо знали, що це їхня не остання пригода!…