– Чому пташки не співають, – стривожено піднялася з трав’яного килима Селеніта, поводячи гострими вушками.

– Всі вони зараз слухають твій голос, – відповів Алендіельд, гладячи її місячно-біле волосся.

– Не смішно! Тут ніколи не було так тихо…

– Та вони ховаються перед грозою. Диви, яка хмара суне зі сходу.

Селеніта поглянула на небо.

– Ніколи раніше не бачила червоних хмар. Дивно це якось, – захвилювалась вона.

– Це небо так вітає нас з річницею весілля. Червоний колір кохання… –  прошепотів Алендіельд, обіймаючи дружину. Почав накрапати дощ. Декілька краплин потрапили на Селеніту, і вона з веселим сміхом схопилася з галявини і закружляла, оглядаючи себе. І тут сміх захлинувся в наростаючому крику. Кров крапля за краплею стікала з плаття Селеніти. Кривава злива лила як з відра, і там, куди потрапляла кров, в’яли квіти і трава. Селеніта кинулася під дерева, рятуючись від смертельної зливи і заклякла в розпачі. Навколо лежали мертві звірі і птахи.

– Селеніто, де ти?! – закричав Алендіельд.

І тут з-під коріння дерев почулось якесь сичання.

Алендіельд підбіг до коханої, яка завмерла, дивлячись собі під ноги. Алендіельд опустив погляд. По землі, мов вода, тік зелений туман, що виходив з-під землі, пронизуючи мертву тишу зловісним сичанням, що лиш іноді переривав грозовий грім небес.

Ліфт плавно підіймався меристемою біобудівлі. Ельфійські науковці давно довели, що вирощувати будівлі швидше, ніж споруджувати, до того ж жива деревина погано горить та добре зберігає тепло. Взагалі біовежі були не тільки зручними, але й красивими спорудами. Були… Коли ліфт спинився на дев’яностому рівні і Алендіельд опинився на відкритій терасі, його суму не було меж. Всі яскраві квіти, що прикрашали фасади і тераси – зав’яли, і над випаленими садами тепер стояли голі стовбури біовеж, що губились в грізних червоних хмарах.

– Пане Алендіельд, ви там довго? – спитав Верховний старійшина.

– Вся наша країна… – почав Алендіельд, але Верховний перервав його.

– У нас вже є пояснення цих подій.

Тут підвелася кандидат магічних наук, доцент кафедри Дивобіології та Чаротехнології пані Беллентелле.

– На нашу думку – це вплив паралельного всесвіту, – сказала вона.

– Що? – стрепенулися всі присутні.

– У сусідньому всесвіті сталася війна. Тисячі військових і цивільних гинуть під обстрілами. Це порушило гармонію мультивсесвіту та вивело з ладу магічну ауру нашого світу.

– І що ж нам робити? – спитав один зі старійшин.

– Між нашими світами є два портали з певною часовою різницею, – почала Беллентелле. – В сенсі, що якщо одночасно два ельфи увійдуть в ці портали, то вийдуть в інший світ в різний час. Там пару років різниці. Один з порталів вийшов з ладу і транслює тільки негативну енергію. А інший – працює і веде в довоєнний час.

– І як ви зупините війну?

– Потрібно вбити цього чоловіка, – відповіла вчена, дістаючи з кишені маленький чорно-білий малюнок.

– Миршавий якийсь. Навряд меча підняти може. І як же він один міг вбити тисячі людей? – здивувався Алендіельд, дивлячись на людину з фото.

– Він розпочав кровопролитну війну, – відповіла Беллентелле, – з його вини прямо зараз з лиця землі зникають цілі міста.

– Тож я вирішив відправити нашого найкращого лучника, – підсумував Верховний, – Алендіельде, готуй свій лук.

– Ви що, хочете, що б я вбив людину? – відсахнувся Алендіельд.

– Ти ж умієш стріляти з лука, – сказав Верховний.

– Але ж я вбивав тільки гоблінів. І те тільки коли вони нападали на нас чи на людей.

Йому пригадалися люди. Їх приземкуваті будиночки в позбавлених зелені кам’яних містах. Так, це були смертні істоти, що часто любили випити, велику роль відводили золоту і сріблу… Але вони не були злими. Алендіельд завжди ставився до них, як до молодших братів. І тут таке – убити людину…

– Убий одного, або мільйони загинуть, – вигукнув Верховний.

– Ні! Ні! Ні! – позадкував Алендіельд, – я не вбиватиму! Не вбиватиму.

Він кинувся до ліфта. Поїхав униз. А з голови все ніяк не виходило обличчя тієї людини з фото. Зовсім ще хлопчик. Невже він розпочав війну…

Ліфт спинився на 37. Лікарняний рівень. До кабіни зайшли санітари з каталкою.

– А могла би жити вічно, – зітхнув один з них.

– А від чого, – спитав другий.

– Реанімувала якогось ельфа, що туманом надихався. І сама теж… Летальну дозу…

– Вона працювала в цьому шпиталі? – Алендіельд зірвав з покійної покривало. На каталці лежала Селеніта.

Навіть гобліну відомо, що лук не тримають в натягненому стані, а транспортують тятиву і плечі окремо, натягуючи її тільки перед боєм. Але Алендіельд не знав, чи буде в нього час привести лук в бойовий стан. Тож прямував до порталу з уже натягненою на плечі тятивою.

Портал знаходився в розщелині дуже високої скелі, тож підйом зайняв майже пів години. Його вже чекали.

– У тебе двадцять хвилин на постріл, – сказала немолода відьма, що сиділа на лавці біля входу в портал, лузаючи насіння.

– Ви хто? – здивувався ельф.

– Обелла Байрактарівна – міжсвітовий консьєрж.

Алендіельд увійшов до порталу.

Сидячи на даху, Ельф шукав поглядом свою жертву. Ось він – чорнявий з дурнуватими вусиками. Алендіельд потягнув тятиву на себе. Затримав дихання. Подивився в очі своїй жертві. В його зіницях не було ні злоби, ні ненависті, лише жага до боротьби за свій народ. За незалежність своєї країни. Він, молодий і натхненний, стоїть посеред параду, відганяючи лівою рукою комарів. Та тут ельф перевів погляд на його правицю і… Спустив тятиву.

– О Господи, у нього ж стріла в грудях!

– Не бійся, кохана!

– Вони точно стріляли в тебе! Той пройдисвіт дійсно пророк. Нас обох уб’ють.

– На приціл всі дахи! – закричав начальник охорони.

– Хто мене, лідера наймогутнішої держави, здатен вбити?

– Фердинандчику, я боюся…

– Вивести ерцгерцога в укриття, виставити щити!

Десятки охоронців з металевими щитами оточили машину правителя. Серби, австрійці й боснійці розбігалися геть з площі. Але все те було марним. Ніхто того дня більше не стріляв.

– Опізнали? – спитав начальник поліції старшого слідчого.

– Опізнали, – відповів той.

– І хто???

– Та ніхто. Принцип якийсь. Нічим не примітна людина. Не знаю кому було вигідно його вбивати. Та ще й так. Містика якась…

– Так. Дійсно, якийсь недобрий сьогодні день…