Фрагмент з роману

— Моя черга, — Герд взяв до рук скляний келих, з якого парувала світло-блакитна рідина. — Пахне весною. — Він примружився від насолоди, вдихаючи пряний аромат напою.

Хлопець провів рукою над самими вінцями чаші — легка димка під його пальцями затріпотіла. Граючись з парою, вхопив її за кінчик та відтягнув в бік — димчастий стовпчик застиг перед ним в повітрі.

— Ви що, плетете мереживо?!

Герд здригнувся від хлопчачого вереску, рідина з келиху трохи розплескалася.

— Що ти тут забув, Ріде? Тобі не пора спати? — Він з роздратуванням глянув на молодшого брата, який топтався на порозі їхнього лігва.

Кімнатка, яку знайшов Герд в східному крилі палацу, була в два рази меншою, ніж його спальня в пансіоні, але на більше вони з друзями і не розраховували. Відшукати затишний закуток в розпал святкування Балу Бузку і так було досить важко.

Друг Герда Тір, який важно розвалився на диванчику в кутку кімнати, хмикнув. Дві дівчини на високих стільцях поруч з Гердом перезирнулися між собою. Рід відвів очі, присоромлено прикусивши губу.

— І що, що вже пізно? Сьогодні ж свято, а я хочу подивитися, як ви створюєте візерунки, — хлопчик благально глянув не на свого брата, а на Тіра, сподіваючись, що молодий княжич дозволить йому залишитися.

Княжич Теодамір за звичкою поправив темні шкіряні рукавички, які вкривали руки до ліктів. Піднявши очі, помітив, що Рід від хвилювання переминав краї своєї вишиванки.

— Та хай сидить, — Тір відкинувся на спинку дивану.

Ніхто ніколи йому не суперечив, навіть Герд. Багато хто вважав княжича гордовитим і самозакоханим. Насправді ж, Тір був усього лише шістнадцятирічним підлітком, який страждав від завищених вимог до самого себе, злості на оточуючих і зламаного через біль, з нотками цинізму, сприйняття навколишнього світу. Але молодшому брату друга він завжди щиро співчував. Можливо тому, що бачив в його самотніх очах відображення себе.

Рід радісно посміхнувся та вмостився на подушках на підлозі, схрестивши ноги по-турецьки. Герд, міцно стиснувши зуби, повернувся до свого заняття. Напівпрозора нитка пари, а, точніше, аромату, все ще змійкою висіла в повітрі. Хлопець підняв рукав вишитої срібними нитками сорочки і доторкнувся до шкіряної нитки браслету, на якій поблискували напівпрозорі намистини. В кожній краплі ховався аромат. Він вхопив одну з них та круговими рухами витягнув з намистини таку ж нитку, що і з напою. Зв’язав кінчики двох запахів та перекрутив в джгут, який засвітився блакитним.

Одна з дівчат повільно підійшла до Герда і клацнула пальцями поруч з його плетінням — тепер таких джгутів стало багато, і всі вони з’єдналися в одній точці, утворивши фігуру схожу на сніжинку.

— А тепер, кульмінація. Зорянко, ти ж не будеш проти? — Герд звернувся до другої дівчини.

Зоряна мовчки зняла з голови ошатний вінок, витягнула з нього гілочку бузку, і протягнула Герду. Хлопець торкнувся гілкою чудернацької сніжинки, яка відразу проріділа світло-фіолетовими стрічками по всій площині. Від мережива повіяло прохолодою та свіжістю.

— Яке ж красиве вийшло! — Зоряна підскочила до оберегу, щоб краще його роздивитися. — Кажуть, що Бузкове мереживо виконує бажання.

— Ага, а болотяники пахнуть конваліями, — приснув Герд.

Раптом двері в кімнату відчинили різким рухом.

— Що за прохідний двір в нас сьогодні? — Тір невдоволено вперся очима в високого хлопця, який ввійшов в кімнату. Той так само вороже подивився на нього. — Чого тобі, Заяре? Скучив?

Заяр був худорлявим хлопцем з темно-мідним волоссям та проколотим лівим вухом. Він увійшов, демонстративно не спитавши дозволу, і опустився на сидіння навпроти княжича, неприємно усміхнувшись.

— Я не до вас, ваша милосте, а до Варни. Ми не договорили. Пішли вийдемо, — він перевів погляд на струнку русоволосу дівчину, голову якої прикрашав вінок зі світло-рожевих півоній.

Дівчина не зрушила з місця, лиш повільно перекинула ногу на ногу, показуючи, що не збиралася нікуди йти. Тір задоволено вишкірився.

— Ти обіцяла мені танець, — терпляче нагадав Заяр.

Дівчина продовжила мовчати.

— Варна залишиться тут, а от з тобою ми всі радо попрощаємося, — княжич ліниво вказав на двері.

— Варно, ти ведеш себе як дитина, — Заяр закотив очі. — Ми маємо поговорити.

— Друже, тобі допомогти знайти вихід? — Герд встав зі свого місця, але його зупинила рукою Варна. Вона сповзла з високого стільця, на якому сиділа, і підійшла до Заяра.

— Те корченя мала впіймати я! — Варна ображено тупнула ногою. — Ти все зіпсував.

В кімнаті запанувала тиша.

— Зіпсував?! — Заяр вскочив на ноги, і Варні довелося закинути голову, щоб і далі дивитися йому в очі. — Та як би не я, те корченя б прогризло б твою ногу до кістки.

— У мене все було під контролем!

Заяр якийсь час мовчки розглядав її обличчя, потім перевів погляд на мереживо, яке відкидало на обличчя Герда химерні візерунки, і засміявся.

— Ну то і лови тепер свого корченя, якщо така смілива, — кинув він і розвернувся.

— Що ти маєш на увазі? — По шкірі Варни пробіг холодок.

Раптом майстерно плетене мереживо потьмяніло. Воно вже не було схоже на туманний серпанок, а стало твердим, як скло. По ньому побігла тріщина.

— Я не розумію, ми робили все за схемою, всі компоненти були в правильних пропорціях, — Герд позадкував.

— Що було в тому келиху?! — Тір вскочив з дивану.

— Сік першоцвітів і трохи аромагії, як і має бути, — його друг почухав потилицю. — Що ти туди підсипав?! — Прокричав, звертаючись до Заяра.

— Хочете пораду? — Заяр зловісно посміхнувся. — Тікайте! — І вийшов з кімнати, саме тоді, коли мереживо розлетілося на друзки, як розбите дзеркало, а з нього вискочила якась істота і кинулася прямо на Герда.

Той, схопивши з підлоги вазу, замахнувся нею на тварюку, яка ухилилася від удару, застрибнувши на торшер. Цієї секунди було достатньо, щоб впевнитися, що це дійсно було корченя — монстр розміром з бобра з чотирма іклами, які стирчали з пащеки.

— Клята Фроня… Ріде, швидко з кімнати! — Крикнув Герд, попутно кинувши в монстра яскраво зелений снаряд, який вилетів з його долоні.

Варна, діставши зі свого шкіряного браслету три нитки ароматів, зжала їх в клубок, і запустила ним в істоту. Отримавши опік, корченя зашипіло і розізлилось ще сильніше. Воно стрибнуло на спину Ріда, поваливши хлопчика на підлогу, і вчепилося кігтями йому в плече. Рід, корчачись від болю, розпластався на животі і був не в змозі навіть дотягнутися до свого аромагічного браслету.

Герд, Варна та Зоряна одночасно кинули в істоту загострені джгути, дивом випадково не поціливши в Ріда. Всі три джгути корченя зловило пащекою та проковтнуло, мов зефір. Воно знову стрибнуло, на цей раз на Тіра. Княжич, впавши на підлогу, схопив уламок розбитого мережива та впевненим рухом заколов монстра. Хлопець скинув з себе нерухоме тіло тварюки, гидливо обтрусивши одяг.

Герд підбіг до молодшого брата. Витягнувши з браслета аромат евкаліпту та м’яти, переплів їх разом та поклав джгут на спину Ріда, чим полегшив йому біль.

— Це що за чортівня! — Герд почухав потилицю.

— Мовчи краще, хто ж нечисть зайвий раз поминає, — Зоряна прикусила губу. Її трусило. — Я відведу Ріда до тітки Соломії.

— Я в порядку, — промимрив хлопчик, але сперечатися не став.

Коли Зоряна з Рідом вийшли, Тір повернувся до Варни:

— Може, поясниш, що це взагалі було?!

Дівчина відвела очі, перекинувши розпущене волосся на одне плече.

— Ви ж знаєте, що наші з Заяром сім’ї дружать, ну і на вихідних ми разом полювали. Натрапили на корченя, і…

— Зачекай, ви що?! — Тір стиснув щелепи. — І як часто ви так разом… полюєте?

Княжич схрестив руки на грудях.

— А вас, ваша милосте, це не обходить, — обурилася дівчина.

— Ти зараз серйозно? Через твої оці полювання на монстрів, чи як ти там це називаєш, постраждав мій брат! — Герд підвищив голос.

 — Заяр — гнила людина, він мстивий і злий! І діло тут не в нашій з ним ворожнечі, особисто тебе це ніяк не стосується. Він підсипав в Келих першоцвітів болотяну гниль. І зробив це, щоб довести ще раз, що без нього ти не здатна перемогти тварюку, — Тір підняв один з уламків мережива та провів по ньому пальцем, залишаючи розводи як на брудному склі.

Варна відвернулася від княжича.

— І допоки ти будеш і далі з ним… хм… спілкуватися, до нас можеш навіть не підходити, — тихо проговорив княжич.

Варна зблідла.

— Тепер не лише у тебе, Тіре, з Заяром особисті рахунки, — Герд вибіг з кімнати.