Де кожна людина народжувалася з особливим даром,
жив молодий хлопець на ім’я Айрік

У світі переповненому казковими історіями і магією, де люди мали різні дари, що надавали їм унікальні можливості, був народжений Айрік. Доля не обійшла його стороною та відзначила хлопця своїм особливим даром. Його здатність полягала в тому, що він все робив двічі. Двічі чистив зуби, двічі тиснув руку, двічі кліпав очима. Ця можливість надавала йому надзвичайну силу, але з цим створювала труднощі та виклики в його житті.

Все життя Айрік шукав способи використовувати свій дар для добрих справ. Та не дивлячись на те, що він був хлопцем з великим, добрим серцем та безмежним бажанням допомагати іншим, йому завжди доводилося бути обережним, адже кожен його крок міг мати подвійні наслідки.

***

Хлопчик сидів у своїх кімнаті, оточений маленькими яскравими предметами з різних куточків світу. Це були всілякі мініатюрні кришталеві кульки, фотографії найпопулярніших чарівниць цього століття, фарфорові ляльки та інші дрібнички. Яскраві кольори та глянцеві поверхні перемішувались між собою дразнячи око, втім надаючи кімнаті магічну атмосферу.

Серед цієї неосяжності дивовижних форм, Айрік відчував смуток. Його погляд загублено бродив в думках, оживали спогади про минулі події. Він згадував, як його дар не раз приводив до халеп та конфліктів. Він вже не міг згадати коли в останнє їв непересолену їжу. Особливо прикро було через останню несподівану суперечку з приятелем. Айрік невлучно пожартував і образливий коментар подвоїв наслідки. Прийнявши слова серйозніше, друг відчув себе подвійно ображеним.

Погляд Айріка зупинився на фотографії однієї з чарівниць, яка висіла біля ліжка. Її яскраве вбрання, пишна спідниця в складку з хусткою на голові та весела енергія, яку вона випромінювала здавалися контрастом до неясних думок, що метушилися в його голові. Він глибоко вдихнув, випростався та вирішив для себе:  “Я повинен навчитися керувати своїм даром та використовувати його для користі.”

***

Отож наступного ясного ранку Айрік відчув жаготу до пригод. Хлопець вирішив вирушити у подорож, щоб знайти когось, хто допоможе йому освоїти його дар. Прихопивши два пиріжка, з сумкою на плечі, Айрік покинув свій дім.

Обравши стежку, хлопець рушив до лісу з високими соснами. Шлях вивів його до гористої місцевості, з глибокими каньйонами, де вітер намагався розбудити землю. Він то грався з русявим волоссям хлопця, то залітав під просторий одяг, залишаючи сироти. Айрік йшов по вузькій стежинці мружачись від пилу та жував свій обід. Проте його мрійливий настрій раптово змінився коли з-за скелі з’явився темний силует. До нього звернувся чоловік, одягнений у чорний шкіряний плащ, який на відміну від одягу мандрівника навіть не колихнувся від вітру.

– Молодий мандрівнику, ти ступив на шлях де часи переплітаються. Проте не лякайся, я відчуваю потенціал у тобі, – чоловік говорив глибоким голосом. Все навколо почало стихати не в змозі подолати невловиму силу загадкового незнайомця.

Айрік лише трохи нахилив голову та почав обходити чоловіка, розглядаючи його з безсоромною цікавістю.

– Справді, а чим ви, Пане, будете мені цікаві? – зухвало запитав він двічі.

– Я – той, кого ти шукав. Це буде складний шлях, тому я спитаю тебе чи ти готовий прийняти виклик?

Айрік завагався відчуваючи небезпеку. По хребту пробігли мурашки, але в цей раз вже не від холоду, а від потужної аури цього чоловіка. Він не встиг обдумати, як одразу ж пролунала відповідь:

– Я готовий, – раптово хлопець завалився на траву склавши ноги, – але наразі маю доїсти свій другий пиріжок.

Після згоди Айріка вони вирушили до печери чарівника. Чим ближче вони наближалися тим важчий ставав шлях. Кущі ставали густішими, з’являлись ліани, які обвивали дерева – живих сторожів цього забутого місця. З кожним кроком хлопець почувався все більш невпевнено, але це аж ніяк не було причиною приборкати свою цікавість. Він розпитував чарівника про все, що спадало на думку. І поки у Айріка вдвічі росла цікавість, у чаклуна вдвічі росла дратівливість.

Підійшовши до печери Айрік запитав:
– Якщо ви справжній чарівник, то чому живете у печері та не можете начарувати собі гарний дім чи щось таке?

На запитання хлопця чарівник лиш з докором на нього подивився. Всередині панувала моторошна тиша, а на стінах висіли найрідкісніші артефакти. Хлопчина від здивування аж присвиснув.

На дворі почало сутеніти та чарівник вирішив, що спочатку треба відпочити перед тим як заглибитися у вивчення дару свого нового учня. Айрік відчуваючи втому після далекої подорожі, з прихильністю привітав ідею нічного відпочинку.  Доки вони сиділи біля вогнища, чарівник повернувся до Айріка, його очі таємниче зблиснули.

– Айріку, насправді я спостерігав за твоїм унікальним даром, – він зробив невелику паузу перемішуючи щепки у вогнищі, – та я вважаю, що він має великий потенціал для нас двох.

Весь час, що залишився, Айрік уважно слухав, як чарівник пояснював свої плани стосовно його здібностей, і лише перед тим як піти спати, згадав одну важливу дрібницю.

– Пане чарівнику, а яке ваше ім’я?

– Морґан, – відповів чоловік.

Після спокійної ночі, день почався для Айріка і Морґана з натхненням для подальшого дослідження. Весь день вони відпрацьовували магічні навички. Під керівництвом Моргана  Айрік вдосконалював свої вміння, відтворюючи закляття Морґана з подвійною силою, що вражало навіть самого чаклуна. Морган, з похмурим виглядом, що віддзеркалював його темну сутність, впевнено керував своїм учнем. Темне волосся обрамляло його обличчя.

Наставник віддавався навчанню Айріка з великою вимогливістю, тренуючи його день за днем та вбачаючи в ньому потенціал для великих досягнень у магії.

Під кінець одного дня обидва чоловіка виснажені інтенсивними тренуваннями без зайвих слів впали на свої ліжка. Морґан швидко заснув, його дихання стало рівним та спокійним, поглинаючи тіло в обійми сну. Але для Айріка в цей вечір сон був чимось далеким і нездійсненним. Переповнений враженнями від насиченого дня, розум відмовлявся відпочивати.

Спустивши ноги на холодну підлогу, він побрів обдивлятися печеру.  Повільно блукаючи по сирим коридорам, юнак намагався заспокоїти думки, але спокій так і не знайшов його.

Айрік повернув за черговий ріг і враз застиг на місці від здивування. Його серце перехопило від несподіваності, коли він побачив молоду жінку, що сиділа в скромній ніші.

Він стояв перед дівчиною, його погляд плавно переходив від здивування до підозри.

– Що ти тут робиш? – серце вибивалося з грудей від несподіванки. – Хто ти?

Дівчина затремтіла, коли з-поміж темряви перед нею з’явився Айрік. Вона мовчки спостерігала за незнайомцем поки він знову не гукнув її.

Вона завагалася перш ніж відповісти.

– Мене звати Тісса, – після недовгого мовчання вона запитала, – а ти хто?

Айрік представився та наважився підійти ближче.

– Тісса… чому ти тут?

Несподівано Тісса звеліла хлопцю говорити тихіше.

– Де він?

Айрік запитливо  на неї подивився.

– Де зараз Морґан?

– Морґан спить, – відповів він обережно. – То що тут відбувається? Чому ти тут?

Тісса визирнула за плече Айріка, щоб переконатися, що їх ніхто не слухає.

– Хто ти для Морґана?

Айрік почав розповідати про події минулих днів: як він зустрів Моргана і як той обіцяв навчити його контролювати свій дар. Після цього дівчина заговорила:

– Мені потрібна твоя допомога, Айріку. Я теж зустріла Морґана не так давно, він запропонував навчити мене магії, проте я відмовилася. У мене були свої плани на життя, і він… просто викрав мене. Захопив мене як інструмент для своїх власних цілей.

– Який же у тебе дар, що так знадобився Морґану? – все ще обережно говорив він.

– Я можу розуміти тварин. Морґан хоче забезпечити собі абсолютну владу і контроль над магічними ресурсами та тваринами. Мабуть ти не впізнав його через якесь чергове закляття. Його амбіції безмежні, а використання моїх здібностей лише мізерна частина його плану. Недалеко в лісі водиться сова, яка може передбачати майбутнє і Морґан хоче, щоб я говорила з нею.

Айрік здивовано дивися на Тіссу. Під час розмови, обидва відчули, як довіра одне до одного поступово наростала.

 “Не дивлячись на моторошну ауру, що оточувала Морґана, він здавався набагато кращим” – подумав Айрік.

– Я витягну тебе звідси, і ми зупинимо його, перш ніж його плани стануть реальністю. Обіцяю.

Отож Тісса та Айрік повсідалися на землю, щоб обговорити свій план. Слабке світло розсіювалося по кам’яним стінам, а в повітрі ледь відчувався запах вологої землі. Вони вирішили діяти раптово та рішуче. Айрік запропонував використати свою силу, щоб подвоїти закляття Морґана проти нього самого, поки Тісса буде його відволікати.

Завершивши обговорення Айрік міцно стиснув руку дівчини, щоб підбадьорення та вже збирався вертатися, коли Тісса зупинила його:

– Чекай! Цю кімнату він зачарував, ти мабуть потрапив сюди випадково. Я не зможу знайти вихід самостійно.

Не довго думаючи Айрік підібрав з підлоги декілька камінчики, кількість яких перетворилися на жменю камінців у його руці.

– Я розкидаю їх за собою. Йди за ними коли прийде час.

Ранок народжувався повільно, плавно освітлюючи простори лісу. Айрік прокинувся від короткого відпочинку на твердій постелі. Він потягнувся відчуваючи як болять м’язи його тіла.

Тісса також прокинулася. Вона піднялася зі свого місця та обтрусила одяг, готуючись до важливого дня, що чекав на них.

Піднявшись з ліжок, чоловіки вдихнули на повні груди ранкове свіже повітря. Після короткого мовчання Айрік піднявся та привітався, намагаючись  розвіяти залишки втоми. Морґан відповів.

– Доброго ранку, Айріку. Ти готовий до ще одного тренування?

– О так, ніщо не розбуджує амбіції краще ніж вранішня свіжість, – скептично сказав хлопець.

Під час їхнього тренування Морґан не підозрював, що в голові Айріка лунав бунт проти нього. Він був повністю заглиблений у відпрацюванні техніки, а думки були десь далеко. Проте Айрік вже почав готувати себе до майбутніх подій.

Під час виконання вправ і заклять, учень здалеку почав свою розмову.

– Морґане, – почав він, спостерігаючи, як піт стікав з обличчя наставника. – Чому ти вирішив навчати мене магії?

– Я вже казав, ти маєш потенціал, – відповів він не відволікаючись від тренування.

– Але чому саме я? Це міг бути хто завгодно, світ насичений талановитими чарівниками, – Айрік набрався сил та подвоїв чергову атаку.

Морґан глянув скоса на нього.

– Мабуть, ти випадково потрапив мені у руки. Небагато талановитих чарівників блукають по незнайомим та непролазним лісам.

Кожна дія Морґана викликала у хлопця нетерпіння.

– Можливо тепер мені відомо більше ніж ти думаєш.

– Що ти маєш на увазі? – Морґан зупинився важко дихаючи.

– Те що ти вчив мене, може стати помилкою для тебе, – раптово голос Айріка неначе подорослішав.

Кімната заповнилася мовчанням, поки вони чекали на дії одне одного. Не дивлячись на те, що чаклун ще не зміг до кінця оцінити ситуацію, його учень вже був впевнений, що це буде вирішальний момент у житті свого майстра у боротьбі за владу. Крім того він відчував відповідальність, за свободу своєї нової подруги.

Напружене мовчання нарешті розривається, коли у кімнаті раптово з’являється Тісса. Її присутність викликає несподіваний трепіт у серці Айріка, але він зосереджується на миті.

Пролунав гуркіт. Тісса розбила камінням один з настінних артефактів і, не роздумуючи, кинула його Айріку. Той миттєво подвоїв його у розмірі, але артефакт одразу вилетів з його рук, щоб зібратися до купи. Важкий жовтий кристал розміром з їжака полетів прямо на Морґана. Проте за секунду до зіткнення Морган встиг відхилитися, уникаючи удару.

Морґан роздивився деформований артефакт, який лежав в кількох метрах від нього. Відчув, як його серце б’ється в грудях.

– Непогано, Айріку, – промовив Морґан вигинаючи брів.

Він обернувся до Тісси, яка стояла позаду нього.

– Я здивований, що ти зміг потрапити до Тісси. Це, – чаклун задумався підбираючи слова. – вражає.

Морґан прийняв виклик. Він підніс свою руку в гору збираючи енергію. Вони знову зіткнулися. Чарівник завдав ударів, а Айрік встигав лише ухилятися, рідко подвоюючи закляття. Печера потроху трусилася та руйнувалася.

Кожен удар чарівника ставав дедалі точнішим і смертельним. Закляття летіли. Тепер хлопець був перешкодою, а не засобом досягнення мети. Морган намагався  знищити Айріка.

Айрік в свою чергу намагався не тільки уникнути ударів, але й відвести їх якнайдалі від Тісси. Він відбивав атаки Морґана від неї, захищаючи її від небезпеки, яка загрожувала їм обом. Тісса спостерігала за битвою знаходячись на відстані. Кидаючи Айрікові усі можливі предмети, які хоч трохи здавалися магічними, вона сподівалася, що вони допоможуть йому. Хоча вона була обмежена в можливостях, вона прагнула зробити будь-що, щоб допомогти другу.

Морґан, зосереджений на боротьбі з Айріком, помітив, як той уважно стежить за дівчиною, захищаючи її від потенційної небезпеки. Під час коротких перерв в бою він почав кидати закляття в Тіссу, вважаючи, що це є найбільшим джерелом вразливості противника.

Коли Морґан зосередив свої удари на Тіссі, Айрік запримітив уламки артефакту в який назбиралася потужна магія Морґана. Він встиг підготуватися і нанести свій вражаючий удар.

З потужним вибухом магічної енергії, Айрік вразив Морґана у серце. Його тіло затряслося. Розгорнуте закляття вибило з нього всю магічну енергію. Темрява відступала.

Морґан, майстер темної магії, зазнав величезного удару. Його голова була перенасичена зловісними темними думками,  для яких він тільки що позбувся джерела енергії. Тому його тіло вже не могло наповниться іншою – чистою силою. Поступово він втратив контроль над м’язами. Чаклун впав на коліна перед своїми супротивниками, його обличчя видавало неймовірне розчарування і біль. Це був кінець для Морґана. Зловісного чарівника, чия тінь покривала міста вже багато років.

Після завданого удару Айрік теж впав. Він сидів на землі, опустивши голову та поклавши лікті собі на коліна. Серце билося так швидко,  що у вухах віддавався пульс.

– Ми зробили це, – сказав він, витерши піт з обличчя.

Тісса, переповнена різними емоціями, підійшла до Айріка та обняла його. Не вистачало сили для слів, але обійми говорили самі за себе. Айрік обійняв її тісніше, вони сиділи занурені в момент перемоги, забувши про час, віддавши миті свої емоції.

***

Отак завдяки своїй винахідливості та відвазі, Айрік нарешті опанував свій дар. Він зрозумів, що його сила – це засіб для захисту тих кого він любить. Після цієї пригоди Айрік не покинув свої вміння, навпаки, з кожним своїм кроком він  старанно вдосконалював свої сили.

Що ж чекає Айріка і Тіссу в майбутньому? Можливо, це лише початок їхнього шляху, на якому вони разом будуть відкривати нові горизонти. Можливо, вони зустрінуть ще багато друзів та ворогів. Але одне відомо точно – вони готові разом приймати будь-які випробування, які їм принесе доля.

Кінець