Еліксир сили і здоров’я
Був п’ятий день канікул. Після сніданку Тім визирнув у вікно і зрадів безхмарному небу: він сьогодні зможе взяти човен і навеслуватися до обіду!
Ось уже друге літо його батьки винаймали будиночок на березі річки із власним причалом.
Хлопець притьмом пробіг по траві, відв’язав човен і застрибнув у нього – цілий ранок плив по річці, милуючись плавнями, качками біля берегів і білими лілеями у плесі. І раптом… З першого погляду він не повірив, а коли і з другого разу побачив у воді відображення нічного неба з зірками, то дуже здивувався, навіть кліпнув кілька разів, але зірки – залишилися! Поглянув у небо над головою – чисте, блакитне. Затамувавши подих, Тім перехилився через бортик: його долонь зачерпнула звичайнісіньку воду, а зірки і шмат чорного неба щезли, немов їх і не було ще хвилину тому.
Тім швидко закрутив веслами і повернувся додому, намагаючись забути те, що побачив.
***
Цієї ночі Тім довго не міг заснути. Крутився у ліжку і заснув десь о півночі. Йому снилося, що темна фігура стоїть посеред його кімнати і кличе:
– Тіме, ти мені дуже потрібен, ходімо зі мною!
І ще до того, як заспівав сусідський півень, хлопець відчув, що хтось і справді стоїть над ним і зазирає в його обличчя.
Він боязко розплющив очі.
– Тіме, ти мені дуже потрібен, ходімо зі мною!
Біля його ліжка височів худорлявий чоловік у чорній теплій куртці.
Тім щільніше загорнувся у ковдру і відсунувся на протилежний бік ліжка.
– Що… вам… п…потрібно від мене?
Чоловік мовчки підняв долоню, зняв із середнього пальця срібну старовинну обручку і кинув у Тіма.
Не встиг хлопчак кліпнути, як обручка була вже на ньому. Хлопець з усіх сил потягнув, але так і не зміг зняти чарівну річ.
– То ти ідеш зі мною? – спитав незнайомець.
– Так, – Тім безтямно відкинув ковдру і став поруч.
Чоловік вийняв з кишені олівець і простягнув Тімові. Вони схопилися за предмет з обох боків – і їх закрутило… Вони опинилися у суцільній темряві, де єдине, що він бачив, – очі незнайомця. Тім відчув, як з нього зірвало піжаму і замість неї накинувся новий одяг – чорний і теплий, як у супутника. У хлопця закрутило в животі…
***
… Він отямився на блискучій підлозі незнайомої кухні. За вікном була ніч, а кімнату освітлювала одна тьмяна лампа, яка стояла на чорній стільниці. Над ним нависала чоловіча фігура.
Незнайомець клацнув пальцями – з Тіма миттєво злетіла обручка і повернулася на палець незнайомця.
– Хто ви? Де ми? Що вам потрібно?
– Я – Саммон. Ми зараз у кухні моєї квартири. Я тебе покликав для одного завдання. Як тільки допоможеш мені – відпущу додому.
– Що треба робити? Чим я можу вам допомогти? Мені тільки дванадцять років!
– Ми зараз у магічному техно-світі, і в тебе є особливий для цього світу талант.
– Який талант? – Тім нарешті піднявся з підлоги, ще відчуваючи слабкість в ногах.
– Яблуневий сік? – спитав Саммон.
Тім кивнув, погоджуючись.
Незнайомець доторкнувся олівцем до чашки – і в ніздрі хлопця вдарив знайомий смачний запах.
– Ви не сказали, який у мене талант, – нагадав Тім.
– Ти вмієш читати думки.
Тім здивувався і відкрив рота.
– Я не помічав у себе такої сили! – Тім допив сік і відставив чашку.
– Ти можеш чути думки людей тільки у магічному світі, не хвилюйся, я навчу тебе користуватися твоїм даром.
– А чому ви самі це не зробите?
– Тому що… колись і я умів читати думки людей і магів, але вже занадто старий для цього. Вже десять років як старий.
Тім уважно придивися до співрозмовника – сріблясте волосся і коротка борідка, зморшки навколо очей свідчили, що його викрадачу більше шістдесяти років.
– Чиї думки я маю прочитати і навіщо вам це потрібно?
– У моєму світі є орден Хранителів Еліксиру, які тримають у таємниці його формулу, бо він має особливо чарівну силу. Моя мама смертельно хвора і цим еліксиром я можу її врятувати.
– А чому ці Хранителі вам просто не дадуть потрібні ліки?
– Я вже приходив до них, але вони сказали, що така вже її доля і вони не можуть їй противитись, а сам я уже застарий, щоб прочитати їхні думки.
Саммон підкинув олівець – і став швидко-прешвидко малювати. За кілька секунд Тім побачив у повітрі портрет красивої сивої пані, який на очах почав марніти і врешті жінка стала виглядати дуже хворою.
– Дивись, яка вона була до хвороби і після.
– Добре, я допоможу вам і вашій матері. А як мої мама і тато? Якщо я не повернусь до ранку, вони будуть хвилюватися за мене.
– У моєму світі мине три дні, а твоєму – три години. А зараз ходімо спати – нам треба виспатись перед дорогою.
***
Вранці Саммон розбудив Тіма.
– Їж хутчіш бутерброд і будемо вирушати.
Поки Тім доїдав хлібці з сиром і ковбасою, Саммон за допомогою олівця збирав заплічну торбу. Тім як заворожений дивився, як Саммон водить олівцем і до наплічника самі залітають пляшки з водою, два сувої прозорої тканини, пластиковий предмет, за формою схожий на яйце та багато інших речей.
Саммон, не випускаючи олівця, провів коло над своєю головою – і…
Тім кліпнув від несподіванки: перед ним стояв світловолосий чоловік не старше тридцяти.
– Ви хто? І де Саммон?
– Тіме, це я, Саммон. Я перевтілився, бо Хранителі знають, як я виглядаю, і не пропустять нас до свого будинку в Обланії. Більше не називай мене Саммон, під час подорожі моє ім’я – Микита.
Тім здивувався, але не став сперечатися.
– А що таке Обланія? – спитав він.
– Це місто в нашій країні.
Тім мовчки кивнув, “молодий” Саммон накинув на спину заплічну торбу і простягнув хлопцю тупий край олівця.
У другий перехід Тім почувався набагато краще.
***
Тім побачив старовинні на вигляд будинки.
– Ми зараз на старій вулиці міста Обланія, нам потрібно подолати перехід, який виведе нас до потрібного будинку. А зараз я тебе навчу читати думки. Коли побачиш людину, зосередься подумки на ній, поглянь їй у очі і зроби подумки “запит” – що саме конкретне ти хочеш дізнатися. Зрозумів?
Тім кивнув.
– Ми зараз зустрінемо перехожих – і ти потренуйся читати у них думки.
За весь час переходу Тім зустрів лише двох людей.
Від хлопчика, який вигулював на ланцюжку велетенського павука розміром із собаку, він дізнався його найбільше бажання: “І чому це мені батьки дозволили лише одного павука, а у мого друга – цілих п’ять м’яких струнких красунчиків?!”.
Наступною була жінку у дивному одязі: якщо футболка під величезною курткою нагадала йому рідний світ, то широкі штани під спідницею було бачити дуже незвично. “Чи вона собі така подобається?” – подумав Тім, і жінка не забарилася подумки йому відповісти: “Яка я гарна! Я, мабуть, подобаюсь цьому гарному чоловіку”
Тім не стримався і розсміявся, а жінка гмикнула і завернула у провулок.
– Чи вдалось тобі прочитати думки? – спитав Саммон.
– Так, хлопчик хоче собі ще одного павука, а жінка подумала, що вона вам подобається.
– Ні, дякую, – сказав Саммон і посміхнувся. – Тіме, якщо тебе спитають про маму, то її звуть Марго і вона живе у Летиляндії – це чарівне місце в моїй країні.
Нарешті вони опинилися перед старим і дуже маленьким будиночком. Біля входу стояли два охоронці.
– Скажіть пароль – і ми вас пропустимо, – одночасно вимовили вони.
Саммон злегка штовхнув Тіма у спину, давши знати хлопчику, що йому потрібно прочитати думки.
Тім поглянув в обличчя охоронців, але ті встигли заплющити очі.
– Я знаю пароль, – впевнено мовив Саммон і подав Тімові знак.
Охоронці розплющили очі – і в цей момент Тім прочитав їхні думки.
– Хочу дві плитки шоколаду, – мовив хлопець.
– Ее… – пробелькотів крізь щільно стулені губи Саммон.
Але охоронці розступилися і пропустили мандрівників.
Двері прочинилися – і Тім із Саммоном опинилися у обставленій по-сучасному розкішній кімнаті, а їм назустріч вийшла жінка у білій довгій сукні. Її волосся було зібрано у пучок, а груди прикрашало намисто із живими листочками.
– Як вас звуть? Що вам потрібно від Хранительки?
– Я – Микита, а це мій син Тім. Ми прийшли за цілющим інгредієнтом для еліксиру, який вилікує нашу маму.
– Як звуть твою маму, хлопчику?
– Марго.
– Назви мій улюблений фрукт – і я дам тобі ліки для твоєї мами, – сказала Хранителька.
Тім подивився на Хранительку, але вона заплющила очі, тоді Тім вирішив зробити вигляд, ніби йому стало погано: він впав на підлогу, Хранителька наклонилася над ним, щоб допомогти, а хлопець в цей момент прочитав її думки. Тім підвівся.
– Чи все добре? – стурбовано спитала жінка.
– Так, мені вже краще, трошки запаморочилося в голові, – відповів Тім.
– То який мій улюблений фрукт? – запитала Хранителька.
– Ваш улюблений фрукт – персик, – відповів хлопчик.
– Добре, простягни руку, – сказала Хранителька.
Тім послухався, і на його долоні опинилися гладкий камінь квадратної форми, пригорща бузкових ягід і кілька жовто-золотих листочків.
– Це потрібні інгредієнти.
– Дякую, – вклонився Тім. – Ви нам дуже допомогли.
– Коли в вас будуть всі вісім інгредієнтів, то покладіть їх у посудину і налийте склянку води – через кілька хвилин еліксир буде готовий. Після того дайте випити його хворій матусі.
Коли Тім із Саммоном виходили з будинку, вони побачили стареньку, яка розмовляла за стражниками.
– Хочу дві плитки шоколаду, – тихенько прошепотів Тім бабусі.
– Дякую, хлопчику, пароль вже змінився, – я його прочитала он у того вусатого охоронця.
– Хіба старші люди можуть читати думки? – здивувався Тім.
– Звісно! – всміхнулася старенька і пройшла у двері до зали з Хранителькою.
– Саммоне, чому ти вже не можеше читати думки, а ця старенька пані змогла? – спитав Тім дорогою.
– Бувають винятки, хлопче, – мовив Саммон нервово.
Певний час вони мовчки йшли до наступного порталу.
– У тебе є друзі? – спитав Саммон на місці.
– Так.
– Якщо хочеш, я зроблю тобі подарунок – ти з ними скоро побачишся…
***
Зранку Мері, Лон і Ана – найкращі друзі Тіма – прийшли до будинку Тіма і стали кликати його погуляти з ними. Але друг не виходив на їхні заклики.
– Мабуть, його нема вдома, – сказала Мері.
І тут його батьки визирнули у вікно на першому поверсі:
– Ми його з ранку не бачили: мабуть десь катається на човні, – припустила Тімова мама.
Друзі знали, що хлопець частенько йшов кататися по річці, якщо рано прокидався. Вони подякували батькам і пішли до берега.
– Дивіться, он його човен стоїть на причалі! – зрадів Лон.
– Де ж Тім? – здивувалася Ана.
Діти побігли на причал і раптом у воді побачили червоне коло як віддзеркалення чогось.
– Це місяць? – запитав друзів Лон. – Чи що?
– Ні, небо сьогодні безхмарне, та й вдень місяця ніколи немає, – відповіла Мері
– Тоді що це таке? – спитала Ана.
Друзі нахилилися над “місяцем”, щоб роздивитися його детально – і в цей момент червоне коло замиготіло, завібрувало – в обличчя дітей вдарив мокрий вітер – і не встигли вони відступити, як їх майже миттєво затягнуло у вируючу діру.
***
– Тримай олівець. Наступна зупинка – Рожеві Печери, – сказав Саммон.
Тім зітхнув і виконав прохання…
…Через мить вони опинилися біля будинку, вирубаного у скелі – у ньому були прорубані кам’яні сходи та візерунчасті віконця, біля входу горіли ліхтарі, бо вже сутеніло.
– Це готель, ми зараз смачно повечеряємо і переночуємо, – повідомив Саммон.
Опинившись на порозі чудернацького готелю, Тім почув звуки падіння і зойки:
– Ой, як боляче!
– Де це ми?
– Чому так темно?
Тім озирнувся на знайомі голоси і побіг обіймати друзів.
– Ось тобі подарунок, – сказав за спиною Саммон. – Ти мені допомагаєш і я вдячний тобі за це.
– Раді тебе бачити! – сказав Лон.
– Де це ми? – повторила Ана.
– Не хвилюйтеся, це мій друг Саммон, він про вас подбає, – сказав Тім. – Саммон, це Мері, це Лон, а це – Ана – мої найкращі друзі.
– Радий вас бачити, – сказав Саммон. – Ми всі втомилися з дороги, підемо в готель відпочити – і Тім вам все розповість…
***
Зранку вони поснідали смачними пластівцями із солодким молоком і вирушили до будинку другого Хранителя.
– Якщо вас спитають, то ви мої брати і сестри, – попередив друзів Тім. – Нашу хвору маму звуть Марго і вона мешкає у Летиландії.
– А нам теж читати думки? – спитала Ана.
– Ця здібність є тільки в Тіма, – сказав Саммон.
– А що ми маємо робити? – поцікавився Лон.
– Просто будьте з нами, якщо нам буде потрібна ваша допомога, ми вам скажемо.
Цього разу Тім швидко прочитав думки охоронців і вони пройшли до найбільшої печери міста, де мешкав Хранитель Рожевих Печер. Ліхтарі ще більше підкреслювали рожевий колір мармурової печери, із глибини якої до них вийшов чоловік у рожевому костюмі, напівпрозора маска ховала його очі і щільно прилягала до його посріблених скронь
– Доброго дня, Хранителю, ми прийшли за інгредієнтами для еліксиру сили і здоров’я, – вклонився Саммон.
– Ви знаєте, що робити, – Хранитель склав руки на грудях.
– Саммоне, – прошепотів Тім, – я не можу прочитати думки, бо у Хранителя на очах маска.
– Я знаю про це, тому наклав закляття невидимості на твоїх друзів, – відповів самими губами Саммон. – Продовжуй “читати” думки.
Хранитель підняв долоню – і Тім побачив на його зап’ястку браслет, який почав вібрувати, а потім різко обернувся. Тім прослідкував за його поглядом і помітив друзів із інгредієнтами в руках.
Хранитель рвучко висмикнув із рукава олівець і… Але Саммон вже кинув у його бік закляття кінчиком свого олівця – чоловік у рожевому завмер.
Тім і його друзі зраділи зарано, бо до Рожевої Печери вже вбігали охоронці. Саммон однією рукою махнув олівцем – Тімові друзі стали знов невидимими, а іншою він кинув йому тонку паличку:
– Тримай і повторюй за мною.
Тім уперше в житті сам скористався магічним олівцем…
Все відбувалося швидко і наче у сні: охоронці рухались дуже-дуже повільно, а Саммон з Тімом стали дуже швидкими. Поки охоронці зробили кілька кроків, то вся п’ятірка швидко вилетіла з печери. Зупинилися вони тільки на майданчику біля свого готелю й одразу ж скористалися наступним порталом…
***
На світанку вони прокинулись в отелі міста Златонія й одразу ж почали збиратися в дорогу.
– Третій і останній Хранитель є власником маленької крамнички. Я певен, що Другий Хранитель повідомив Третього про наш візит учора, тож ми маємо перевтілитися, щоб нас ні в чому не запідозрили. Тому до крамнички за інгредієнтами підуть Тім та Ана як брат і сестра, а Мері та Лон залишаться у готелі. У цей час я почну наодинці працювати над еліксиром, щоб пришвидшити процес.
– Ти не загубив олівець? – уточнив Саммон.
– Ні, – Тім поклав долоню на кишеню.
– Ось адреса крамнички, ось гроші на трамвай. Не лякайтеся Хранителя, коли побачите. І скоріше вертайтеся. Успіхів!
Крамничка на вигляд була старою і давно потребувала ремонту. Друзі взялися за руки та увійшли. Перед ними була зовсім нова крамничка, сповнена всіляких дивних і привабливих речей.
– Слухаю вас, – почули вони голос та обернулися…
З усіх сил вони зробили вигляд, що не здивувалися людині-слону. Продавець мав чотири ноги, вуха та хобот слона, а голову та руки людини.
– Д-добрий день, нам потрібні інгредієнти для еліксиру сили та здоров’я, привітався Тім.
-А навіщо вам еліксир? – примружився чоловік-слон. – Мені вчора повідомили, що якийсь чоловік та чотири підлітки пограбували Другого Хранителя. Часом не ви це були?
– Ні, ее… нам потрібно…
– Вилікувати нашого тата, – договорила за Тіма Ана.
– Ну добре, діточки, повірю вам, але у нас нова система безпеки, тож вам потрібно накласти олівцем закляття на предмети на полиці номер 3 і 7: якщо ви сказали правду, то з полиць до вас у руки перелетять інгредієнти.
– Вибачте, але ми не знаємо що саме потрібно казати, – проговорила Ана, не відриваючи погляду від великих вух Третього Хранителя.
– А так, вам потрібно промовити «бурдіно», – прогугнявив через хобот людина-слон.
Тім і Ана підійшли навшпиньках до полиці № 3.
– А що, як в нас не вийде, ми ж сказали неправду? – прошепотів до Ани Тім.
– Потрібно спробувати, – рішуче промовила Ана.
Тім підняв олівець і проказав «Бурдіно». Полиця затряслась і рухнула на них…. Але тут сталася несподіванка: полиця пройшла крізь них і… щезла, а на підлогу прямо до дитячих ніг впав ширшавши камінь.
– Вийшло, вийшло! – з подивом і радістю сказала Ана.
Це ж саме вони зробили з полицею номер 7 і Ана отримала кристал на долоню.
– Здоров’я вашому татові, – мовив на прощання Третій Хранитель.
Коли радісні друзі підходили до готелю, до них підбігли Марі та Лон – на вигляд вони були шоковані та налякані.
– Ну що, здобули інгредієнти? – захекано спитав Лон.
– Так, а чого ви такі налякані? – здивувався Тім.
– Ми таке почули! Так… – Лон віддихався і продовжив розповідь. – Коли ви пішли, Саммон почав готувати еліксир, зачинившись на кухні. Нам було цікаво і ми шпигували за ним.
-І він коли варив, весь час проговорював чоловіче імʼя, а потім… – Мері скрикнула, – у повітрі виник портрет дивного чоловіка.
– Саммон вклонився і сказав: «Мій господарю, потерпіть ще трохи, майже все готово».
– А чоловік у повітрі сказав, щоб… – Мері закотила очі, – Саммон старався швидше, бо йому не терпиться покінчити з цим світом, – договорила за Лона Мері.
– І що нам робити, як його зупинити, ми ж не знаємо ніяких заклять?-злякалася Ана.
– У мене є ідея! – швидко промовив Тім та потягнув друзів до назад до крамниці.
У людини-слона друзі попросили рецепт обережного закляття і закляття правди і три олівця: для Ани, Мері, Лона.
По дорозі до готелю Лону прийшла в голову ідея підмінити магічний камінь на звичайний: неправильно зварений еліксир не спрацює.
– Саммоне, ось останні інгредієнти для еліксиру, – Тім намагався бути спокійним.
Саммон закинув інгредієнти – і еліксир вибухнув жовтою хмарою, через кілька хвилин на дні каструлі плескався готовий еліксир сили та здоров’я.
– Ну що ж, діточки, дякую вам велике за поміч, а зараз я вас відправлю додому, – весело промовив Саммон, ще не знаючи, що його еліксир не спрацює, світ залишиться у безпеці, а від свого господаря він отримає страшне покарання…
… Друзі винирнули з води всі разом біля причалу.
– Нарешті ми дома, – сказала Ана, першою ступивши на берег.
– Я радий, що ми врятували паралельний світ, – сказав Лон.
– Так, це було супер! – мрійливо мовила Мері. – Я би не відмовилася від ще однієї подорожі.
– А оце вже ні! – всі як один розсміялися.
А Тім обійняв їхні мокрі спини.
– Дякую вам, друзі, без вас я би не впорався.