1.

Однієї ночі, вчергове марно намагаючись заснути, мені поталанило познайомитись із Зорею.

Будучи віддаленою  від інших в холодному космосі, вона знайшла втіху своєї нудьги у спостеріганні за чужими життями. Подібно одинокій бабусі, що проводить весь свій час на дерев’яній лавці, такій старезній як вона сама, Зірка проводжала поглядом раптових перехожих, споглядала за їхнім життєвим шляхом. Вона була очевидицею найрадісніших митей, моментів туги й глибокого розпачу.

Не знала почуття любові, не відчувала суму чи радості, якою б чуйною не була історія життя.  Вона не мала серця чи душі, тільки величезне прекрасне око, чиє сяйво ми бачимо у темну безхмарну ніч, а також мала пам’ять для того, аби однієї такої ночі поділитися зібраними історіями з кимось іще. Страждаєте тим же? Можливо, і вам якось  доведеться зустрітися із Зорею, що повідатиме вам своє побачене, допоки не розчиниться у тумані світанку.

2.

Зоря ніколи не називала імен. Для неї вони не мали анінайменшого значення: «Для чого давати ім’я чомусь, що вже є унікальним за своєю природою», – любила вона повторювати серед чергових оповідок.  Вона навіть не назвала мені свого, підозрюю, що вона його не мала.

Моя товаришка була настільки далекою та недосяжною, що жодна людина не відала про її існування, лише легковірно припускаючи таку імовірність, як стається з усіма іншими небесними тілами. У вас, справедливо, виникне питання про те, яким же чином відбулася наша зустріч  – але я не забарюся відповідати на це питання, слідуючи прикладу моєї таємничої приятельки. Урешті ви про все дізнаєтеся, але спершу я маю повідати те, з чого все почалося.

Почала Зоря із розповіді про одну жінку, що жила на якісь незмірно далекій планеті. Вперше вона спостерегла її, коли жінка доглядала сад:

– Мене здивувала невдавана любов і ніжність, яку вона проявляла до кожної рослини. По-справжньому магічна сила сповняла квіти, коли вона торкалася їх своїми руками. Вони любили її, линули до неї, плекали, ніби рідну матір, -зауважила Зоря.

Чарівниця завжди мала гарний настрій, перебуваючи там. Догляд за власноствореним раєм приносив їй якнайбільше задоволення й потребував маси зусиль: від контролю води у кристалічно–чистому джерелі  – до оздоблення кожного кущика місцини. Для роботи в саду не було вихідних: щодня й щовечора магічне дійство витало в повітрі майстерні.

Дівочий сховок пустував тільки в одному випадку – коли до садиби приходили мешканці селища, страждаючи від тілесних та душевних недуг. Вона завжди люб’язно їх лікувала, застосовуючи свій цілющий дар та плоди саду. Відвідувачі завжди із захопленням спостерігали магічне зцілення, і з жахом відзначали цікаву відмінність: садові квіти неодмінно гинули, коли людська рука їх торкалася. Це породжувало неприємні слухи про подобу чарівниці, але ніхто не сприймав їх всерйоз, доки сили таємничої сусідки рятували їхні стражденні душі.

Блаженна атмосфера зруйнувалася, коли занедужав коханий квіткарки. Вона застосовувала усі відомі їй практики, використовувала усі ресурси чарівного саду, але зусилля виявлялися марними . Він згорав на очах: життя ніби виходило з нього скаженим потоком, спорожнюючи мляву оболонку, яка щодня потопала в безодні смерті. Кілька тижнів потому парубок помер, лишаючи по собі глибоку діру у серці дівчини. Разом з його душею ніби пішла і її душа – усі колишні радості не приносили жаданої втіхи.

З роками сад тьмянішав й набував хаотичного вигляду розрухи: його околиці обростали неслухняною густою лозою, що ховала в пітьмі тендітні квіти, вітряні бурі більше не обходили повз ділянку, жорстоко валячи десятки юних та слабких рослин, заповнюючи їхню домівку принесеним ззовні камінням і піском.

 Руїни чарівного саду справляли сильне враження на цікавих відвідувачів, породжуючи у селищі страхітливі легенди про демонічну подобу магії цілительки, смертоносні прокляття та темну природу квітів. Місцина привертала не тільки жителів сусідніх селищ, а й авантюристів з найрізноманітніших планет всесвіту.

Така увага не сильно тішила горюючу жінку: її не стільки турбували зловісні чутки, цікаві, лякливі й часом грізні погляди колишніх пацієнтів та приятелів, як загроза винищення її любого саду, що невідривно поєднував із давніми теплими спогадами, дарував атмосферу затишку та поєднував із невідомою життєдайною силою.

3.

За якийсь час селище заполонила юрба «туристів»: одні прагнули випробувати на собі дію невідомої магії, інші-розгадати загадку легендарного саду й зустрітися віч-на-віч з чарівницею, що плекає вбивчу силу з надер землі. Були навіть ті, хто вбачав свою священну мету в знешкодженні відьми й знищенні «зони чаклунства». Втім, неруйнівний бар’єр, щодня підтримуваний самітницею зсередини, захищав околиці саду й врешті здолав цікавість мандрівників, змусивши їх невдовзі повернутися по домівках.

Настало затишшя. Опісля буремних протистоянь, дівчина змогла врешті віднайти утрачений спокій. Дороге місце було відвойоване у світу й знову належало їй. Але в серці квіткарки вирував неспокій – вона усвідомила, що не сад, а її власна душа була осередком таємничої сили, джерелом бід і страждань. У цьому затьмареному просторі прийдешня буря здавалася просто невідворотньою.

***

–Історія-циклічна. Людство знову і знову здійснює спроби змінити хід фігур на полі світу, але зрештою повертається туди, звідки рушає. Це незмінна істина.
–Невже ми справді ніяк не можемо на це вплинути?, – вражена й стривожена цим фаталістичним фактом я допитувалася у Зорі про майбутнє.

–Це неможливо без зміни єства людини, яка лежить у витоках долі всього усесвіту.   

4.

Ключем для розв’язку загадкового інциденту смерті коханого став несподіваний гість саду. Одного дня, коли квіткарка усувала наслідки багатомісячної розрухи в саду, зрубуючи густі лози й скошуючи високу траву, до її помешкання завітав незнайомець. Він був одним із тих, хто довідався про таємничу енергетику саду після напливу авантюристів із популярних нині переказів й страхітливих пісень місцевих бардів. Але повідана сила не лякала його, а навпаки, манила до себе, навіть благала  – про визволення, пошук правди й справедливості. Невдовзі він вирушив у поселення, віднайшов околиці квіткової царини й представився новоприбулим дослідником, чесно заявивши про свої чисті й непорочні наміри.

Власниця маєтку неоднозначно сприйняла такий жест доброї волі. Вона пам’ятала про нещодавні напади людей на сад, його тривалий занепад і наслідки тривалої згуби, але дівчина відчувала, що самотужки їй не вдасться проломити кригу таємниці й подолати правду, що криється під нею, тож повіривши у прихильність долі й благання саду, вона відчинила йому двері магічного світу.

Спершу їй було важко піти назустріч- наслідки довготривалого самітництва й болюча втрата усіх знайомих створили величезну діру між нею і зовнішнім світом, який тепер здавався жорстоким і разючим місцем, але вона була готова дати йому другий шанс, який виявився у вигляді прибулого гостя.

Щодня вони проводили час разом, вивчаючи терени саду: його родючу землю, життєдайні води, запашне квіткове повітря. Вони живилися одними думками, палали одним полум’ям розв’язки, стаючи все ближче. Спільне перебування більше не було терпимою необхідністю задля досягнення мети, а жаданою потребою – у цьому таємничому й неприборканому саду зароджувалося нове буйне кохання.

5.

Дослідник вивчав архаїчні матеріали селища, сподіваючись наткнутися на інформацію про бодай-якісь можливі джерела потоку магічної сили, але усі шляхи заводили в нікуди. Не існувало жодного файлу, який доводив би причетність землі до трагедії.

Даремні пошуки заводили в глухий кут, але докладені зусилля поволі дарували спокій душі чарівниці. Її серце наповнювало відчуття спокути болючого минулого, яке більше не тримало її тіло непорушно. Вперше за довгий час вона відчула себе живою, поблизу з людиною, яку щиро кохала. Увесь її світ складався не з атомів, а самих лише митей: раптових ніжних посмішок на задумливому обличчі, теплих розмов посеред морозного ранку, втішливих обіймів опісля чергових невдалих пошуків, потоку незграбних слів, що переростав у глибокий потік почуття.

Здавалося, ніщо не змозі спинити цю ідилію; ніби щастя триватиме вічно. Але коли між закоханими постала смертоносна недуга, чарівниця відчула як світ знову втікає з її рук.

***

Насамкінець Зірка розкрила справжню мету своєї появи, сколихнувши моє навіки згублене й розтерзане серце вкрай неоднозначною пропозицією:

–Ти не в змозі змінити того, що вже відбулося, адже минуле-це доля усього людства. Тобі не спинити циклу смертей власним убивством. Натомість я можу запропонувати краще: вічне існування. Без любові та співчуття ти не відчуватимеш людського болю, пекучих страждань, породжених теплими почуттями, станеш байдужою до земного, здобуваючи небесну мудрість.

–Іноді найкраще, що може зробити квітка – це вмерти.