Жив колись на світі дракон. Він був настільки закоханий у дівчину, що відмовився від своє сутності заради неї. Проте Міс Доля мала інші плани, і тепер кожної повні над зачарованим лісом можна помітити засмучений дух дракона, що шукає свою половинку.

Час змінює усе, і тепер, колись романтична історія почала забуватися, перетворившись на легенду.

***

Ліс ніколи не спить: то мелодійно шепочуть трави, то вітер пограє з маківками дерев, а що вже казати  про різних створінь, які там проживають! Проте під куполом Хуа Цзи завжди тихо. Не почути ні булькотіння вод, ні цвіркотіння. Здавалося, життя там завмерло, як вода у криниці. Але колись усе було там іншим, чи ні? Юнак не міг цього згадати, адже сидів на піщаному березі так довго, що вже й мохом поріс. Але чому він там сидів? Навіщо? Дракон не міг точно відповісти, проте знав, що так необхідно.

Хуа Цзи невідривно дивився уперед, та й у сні він не мав потреби. Юнак не помічав, що пори року замінюють одна одну. Не знав і скільки часу пройшло. Тільки ображений дух, що колись був його частиною, прилітав кожного повного місяця, намагаючись знайти Хуа. Але ж він віддав його… Кому? Ех, цього також не пригадати. Байдуже, для такого як він вічність – дрібничка, піщинка у вихорі Всесвіту, тож ще буде час згадати.

Раптом, багатовікову тишу порушив хрускіт гілки.

«Дивно, – подумав Хуа Цзи, – Хіба хтось може подолати бар’єр? Чи це той, кого я чекав?» Ця думка сколихнула надію у серці Хуа, але дракон не втрачав пильності.

Його знову оповила, наче любляча мати, тиша. Проте юнак знав, він не один. Хтось спостерігає, недовірливо оглядаючись. Цей чужак – доволі слабке створіння, та й досить молоде, он як серце б’ється!

Час невблаганно йшов, і ось уже сонце дарувало останні проміні світла. Нарешті гість набрався рішучості, щоб підійти до дракона. Можливо, не відчував загрози, або цікавість перемогла. У всякому разі, крихітна долонь лягла на могутню спину Хуа, вивчаючи кожний застиглий м’яз, немов намагаючись зрозуміти – це камінь чи справжня плоть? Дракону це не дуже подобалося, але ж ці рухи не були загрозливими, тож він не ворушився.

Нарешті, досконало розгледівши спину, незнайомець обійшов дракона. Їх погляди зустрілись, і гостя, зачарована глибиною зеленого виру, застигла. Дівчина була конопата, з величезними невинними очима. На вигляд їй було не більше двадцяти, але у його час могла зійти і за підлітка.

– Т-ти справжній? – прошепотіла незнайомка, але якби не купол, що захищав від звуків його територію, її слова потонули б у найменшому потоці вітерцю.

– Можливо, – усе ж відповів Хуа Цзи, відзначивши, що його голос після стількох років мовчання, незвично хрипкий.

– Але х-хто ти? – тихо запитала дівчина, вивчаючи його поглядом.

– Хуа.

Можна було подумати, що він не знав етикету, але ж гостя перша порушила його спокій, ще й дивилась, ніби з’їсти хоче.

– Нарешті я тебе знайшла! – раптом скрикнула дивна незнайомка, і її голос залунав, неначе переливи казкової арфи.

– Не певен, що ми знайомі, пані, – відмовив дракон, вперше подивившись уважно на дівчину.

– Милий Хуа, ти не впізнав мене? – здивувалася гостя, швидко додавши: – Ти так змінився, що я спочатку й не признала тебе!

– Уже пізно, – стомлено відповів дракон, – Ніч – доволі небезпечна пора, тож я подарую тобі амулет від незгод.

Після цих слів, Хуа Цзи підняв перший-ліпший камінець і дмухнув на нього. Могло здатися, що нічого не змінилося, але тепер камінчик мав крихту сили й вдачі дракона, тож міг подарувати безпеку володарю.

– А тепер рушай.

– Твоє серце перетворилося на камінь, мій любий Хуа. Але це нічого, я ще завтра прийду.

Тієї ночі, Хуа Цзи вперше за багато років бачив сон. Майже все було нечітким, але він назавжди запам’ятає ту крихітну долонь, що кудись вела його, тихий шепіт «Я скоро вернусь» та лазурні очі дракона, що виглядали з темряви, попереджаючи.

Дівчина приходила ще протягом тижня. Не встигав юнак розплющити очі – вона вже поруч. Це все насторожувало, але тільки гостя могла пройти його бар’єр, ще й те сновиддя продовжило спалахувати у пам’яті Хуа. Здавалося, що ця незнайомка – ключ для вирішення усіх питань. Тож восьмого дня він наважився.

– Довго ще ти будеш приходити? – запитав дракон, не знаючи, як краще почати бесіду.

– Доки ти не підеш зі мною, любий.

Не можна оминути той факт, що так вона називала його вже з першої зустрічі, ніби намагаючись переконати, що вони закохані. Але хіба міг він забути свою половинку? Хм, вірогідно… Однак Хуа Цзи мав козир, який нарешті використав:

– Елла, ти точно хочеш цього? – з ніжністю запитав юнак, прислухаючись до її серцебиття.

– Так, – не вагаючись відповіла та.

«Це дійсно вона», – здивувався Хуа, не почувши змін у ритмі серця. Не могла ж звичайна людина так добре контролювати свої емоції та тіло?! Тож вперше за всі ці роки Хуа Цзи пішов за Еллою, покинувши затишне й безпечне укриття, щоб бути разом з коханою.

***

Життя продовжувалось. Будинок Елли був величеньким, відчувалась рука майстра. Але після приходу Хуа, простору ніби стало менше. Дівчина часто повторювала, що нарешті змогла позбутися того почуття самотності. Настало довгождане щастя.

Вони часто разом читали та гуляли. Хуа змахом руки вирощував їй незабутні білі квіти, яких в усьому світі не знайдеш. Спочатку Елла милувалася ними сама, але згодом почала продавати, переконуючи, що не може ховати цю красу від інших. Дракону було все-одно, адже її щастя і його теж.

І ось настала повня. Хуа Цзи знав, що дух дракона прийде по нього, але ніяк не очікував, що той атакує дівчину! Тому, зібравши усі свої сили – захистив будинок і прогнав духа геть. Після того інциденту, юнак лихоманив декілька тижнів. Він був між реальністю та маренням, згодом заплутавшись де що.

Відтоді, Елла ще більше піклувалася про Хуа. Дракон був вдячний, що та наглядала за ним, тому зірвав декілька листочків з берези, перетворивши їх на золоті сережки. Дівчина була в повному захваті! Ще ніколи вона не бачила такої майстерної роботи, але більше її дивувало те, з якою легкістю юнак зробив це.

– Милий Хуа, ти моя квітка удачі! – від щирого серця запевнила Елла, обійнявши його.

– Якби знав, що ти так любиш прикраси, зробив би хоч сотню для тебе, – легковажно мовив дракон, ледь стримуючи посмішку.

Так вони жили ще декілька років.

***

Час від часу Хуа Цзи снились дивні видіння. То він бачив прекрасну дівчину у квітчастому сарафані, що стояла посеред лісної галявини, безперервно щось розповідаючи. Юнак не міг розібрати жодного слова, однак її посмішки було достатньо, щоб Хуа відчув себе найщасливішим драконом на світі.

Ще йому виділось, наче він з тією дівчиною плескається в озері. Вона безперестанку сміялася, оббризкуючи його. А потім скрикнула, опинившись у теплих обіймах Хуа. Того дня дракон подарував дівчині каблучку.

Прокидаючись, Хуа Цзи відчував легкий біль на серці, але про що були його сни – згадати не міг. Побачивши Еллу, він посміхнувся, але її вигляд не здавався тепер таким рідним.

– Елла, чому б нам сьогодні не піти до міста?

– Навіщо? Ти щось хочеш? Тоді я й сама можу купити це.

– Ні, просто зрозумів, що за весь цей час ми гуляли тільки поблизу твого будинку й у лісі. Але ж світ величезний! І я хочу побачити його з тобою.

– Любий, той світ небезпечний. А якщо хтось дізнається про твої здібності, то розлучить нас, розумієш? – з ніжністю відповіла дівчина, накривши його долонь своєю.

– Я це знаю, але ж я не збираюсь демонструвати свою силу, тож чого боятись? Це просто невеличка прогулянка, і ти будеш поруч.

– Так, і чого це я, – засміялася Елла, але він відчув, як вона нервує.

Містечко виявилось невеликим, проте кардинально відрізнялося від уявлень Хуа. Дороги були рівні, а не звивисті, як у лісі; мало рослин, але багато будівель. Люди ходили туди-сюди, неначе кожна втрачена секунда – коштувала життя, а зупинитись і подивитись на небо – смертельний гріх. Дракон з інтересом оглядався навкруги, а ось Елла поспішала, намагаючись якнайшвидше забрати його геть звідти.

– Хуа, розумієш, сьогодні до мене прийде подруга, тому, як повернемося – посидиш зверху? – поцікавилася дівчина по дорозі додому.

– Звісно. Якщо забажаєш, то можу взагалі на вулиці поблукати.

– Ні! – нервово скрикнула Елла, але одразу ж усе списала на гормони.

Юнак довго прокручував цю розмову в голові. Хіба коли зустрічаєшся із друзями – настільки нервуєш? Хіба це не має бути радісною подією? А якщо це не подруга? Можливо, прийдуть погрожувати чи вимагати щось, а Елла хоче розібратися сама? Ну ні, усе-таки краще непомітно постежити за розвитком подій, про всяк випадок…

З таких міркувань Хуа нечутно відчинив двері, не очікуючи, що скоро почує:

– Марія, скільки ти ще будеш прикидатися? Хіба тобі не набридло чуже ім’я? Чи грати почуттями того хлопця настільки весело?

– Запам’ятай нарешті, що я Елла! Ніякої Марії не існує! І взагалі, ти хочеш, щоб я повернулася до того жалюгідного існування? Щоб розкрадала могили і вічно переховувалася?

– Але…

– Ніяких «але»! Я подарувала йому солодку ілюзію щастя й гармонії, так чого дорікати?

Хуа не міг у це повірити. Увесь цей час – омана? Але де ж та, яку він обіцяв дочекатися? Дракон зачинив двері й сконцентрувався, відчувши слабкий зв’язок зі своєю сутністю. Дух лежав на невеличкому пагорбі, поблизу міста, захищаючи його.

«Мені треба з ним поговорити, – безліч разів повторював про себе Хуа Цзи, – Треба у всьому розібратися». Нещодавно він дорікав людям, що ті, охвачені власними бажаннями, не помічають навколишньої краси. Тепер і сам таким став. Біг, неначе від цього залежало його життя. А можливо так і було?

Довірившись своїм відчуттям, дракон дійшов швидко. На вершині пагорба стояв одинокий надгробок, якому було більше декількох століть. Негода й дикі трави зруйнували його, що й імені не розібрати. Але Хуа відразу зрозумів, що нарешті знайшов давно втрачене. Спогади хлинули рікою – навіть прийшлося сісти під деревом, щоб не впасти!

Увесь цей час дух-дракон спостерігав за ним, очікуючи, коли неслухняне дитя усе збагне. Вони віддалилися одне від одного дуже давно, а коли в останнє розмовляли – тільки Богу й відомо. Але вже скоро об’єднаються, тож немає потреби поспішати.

Раптом, усі його лусочки стали дибки. «Злодійка!» – кричало його єство. На відміну від дракона, Хуа навіть не оглянувся. Він просто дивися у порожнечу, не помічаючи, що по щоках стікають сльози.

– Любий Хуа, як ти знайшов це місце? – почувся холодний голос за спиною.

– Навіщо?

– Хах, ти гадаєш, я цьому дуже раділа? Якби не гроші, які я заробила, продаючи твої дари, то від тебе не було б жодної користі!

– Навіщо ти забрала каблучку? Навіщо осквернила її спокій?

– Клепка зовсім не працює? Вона вже давно мертва, так навіщо воно їй? А ось мені ця прикраса відкрила шлях до багатства! Та й інших коштовностей при цій нікчемі не було.

Хуа стиснув кулаки. Як можна говорити подібне про мертву? У цієї дівчини зовсім немає моральних принципів? Його дракон був готовий перегризти Марії горло, але юнак стримав його. Він не хотів сваритися, лиш забрати своє й, нарешті, відпочити. Тож підійшов до дівчини, спокійно попросивши вернути коштовність.

«Прошу!» – скрикнула вона, жбурнувши кільце. Хуа Цзи ніяк не відреагував на цей випад та подальші прокльони. Лише переконався, що дракон піймав його скарб й розчинився з наступним подувом вітру.

***

Озеро зовсім не змінилось за ці роки. Навіть дивно згадувати, що з Еллою він познайомився тут. Юнак був тоді ще дитиною, але достатньо сильною, щоб витягнути маленьку дівчинку на берег. За всі ці роки Хуа так і не дізнався, чому Елла плавала там сама і як взагалі почала тонути. Але він був точно певен, що дівчина виявилася єдиною людиною, яка жадала змінити світ для нього.

«Елла залишила тобі повідомлення», – прозвучав хриплий голос у його голові, а сам дух простягнув йому каблучку.

Доторкнувшись до прикраси вустами, Хуа не зміг стримати сумної посмішки. Він подарував цю каблучку пообіцявши, що оберігатиме дівчину, захистить від усіх негараздів. А сам віддав Еллі свого дракона вже через декілька днів, бо купол не пускав його, вважаючи зовнішній світ небезпечним. Він був бранцем цього лісу, а кохана жадала свободи.

Заплющивши очі, Хуа Цзи потрапив до темного простору, де посміхаючись чекала Елла.

– Бачиш, я повернулася, – ніжно прошепотіла вона, простягаючи руку дракону. – Хотіла прийти сама, але Доля підготувала інший фінал. Зовнішній світ виявився таким жорстоким, Хуа, але твій дракон захищав мене до останку. Дякую. Ти ж зараз посміхаєшся, правда? Усі ці роки я сумувала за твоєю ледь помітною посмішкою і поглядом, який змушував відчути себе найпрекраснішою дівчиною на світі. Ніхто більше не дивився на мене так, любий Хуа. Сподіваюсь, ти вибачиш мене за те, що не змогла змінити світ для тебе, але була занадто гордою, щоб повернути назад. Що змусила чекати, що хотіла прокричати про наше кохання усьому Всесвіту, але зламалася під його тиском. Ти найважливіша та найрідніша душа для мене, але говорити про це доводиться таким чином. Від цього так боляче на серці. Але я хочу, щоб ти знав, я завжди обирала і обиратиму тебе. Адже ти моя доля, моя маленька квітка удачі.

Прослухавши це, Хуа посміхався. Еллі подобається його посмішка, так навіщо ридати? Він завжди підтримував її вибір, тому відпустив. Дозволив опинитися на іншому боці планети, вірив у її успіх.

Занурюючись у води озера, юнак не відчував холоду чи страху. Це була його стихія, його початок. Щойно дозволивши їм огорнути себе – одразу відчув довгожданий спокій. Адже тепер Хуа точно знав, що через деякий час, вони зустрінуться знову, і Елла обов’язково обере його.