Брат повертається додому, який дістався йому від батьків. Та одразу направляється до кімнати сестри, завжди безладної та похмурої. Заходячи у її кімнату, грюкає дверима:

— Чого ти весь час ховаєшся у своїй кімнаті та нічого не робиш, нікому не допомагаєш? Світ перевернувся з ніг на голову, — Беатрис роздратовано видихнула. Хоча найновіші технології безсилі проти монстрів, які вибігають із так званих «воріт», але, дякувати Богу, разом з потворами з’явилися і пробуджені люди, які можуть битися з монстрами. Такі, як її родина. Подібних людей почали називати мисливцями на монстрів. І Беатриса найсильніша серед них. Героїня чула ці слова вже мільйони разів, і кожен раз вони ставали тільки більш лютими та роздратованими, але їй нічого було відповісти. У той же час брат сам зрозумів, що не зможе змінити її думку, але все одно намагався переконати і тому сварився з нею. Але того дня це була остання крапля.

— Що ти знову починаєш, яка тобі різниця? Щось сталося на роботі, братику?

— Яка різниця?! Ти старша нікчемна сестра, яка нічого не робить без вигоди для себе.

— Та чому ти до мене сьогодні так причепився?

— Тому що тобі буде все одно, навіть якщо я помру. Як тобі було все одно, коли батьки померли!

— Не говори так!!! Мені не однаково.

— Якщо це не так, то чому ти нічого не робиш?

Вона промовчала.

Він не знав і не розумів, як можна не битися. Брат Домінік народився за два роки до катастрофи, а молодша сестра Адріана за рік після катастрофи, тому вони не пам’ятали того мирного та прекрасного життя без війн, битв та болісних втрат. Беата ж застала ті часи і пізнала їх. Тому вона не хотіла витрачати на битви своє життя. У той момент, коли вона пробудилася, батьки-мисливці померли на її очах, через те що вони були зобов’язані захищати простих людей. Беатриса зрозуміла, що не зможе і не хоче нести цей тягар відповідальності та обов’язку. І лише одне вона пообіцяла своїм батькам: попри все вона захистить своїх менших брата та сестру. Згодом і вони також пробудилися. Брат швидко захопився набуттям сили, проходженням та ліквідацією воріт, а Беата навпаки не хотіла цим займатися, хоч і повинна була. Минули роки, і нічого не змінилося. Вона досі байдикувала і тільки у рідкісні випадки ходила ліквідовувати ворота. Брат та сестра почали ненавидіти її, бо вона нічого не робить. Вони не розуміли причини, а Беатрис не хотіла їм нічого розповідати.

— З тобою безглуздо розмовляти. Я їду до гільдії, у мене справи. Через декілька днів повернуся, якщо нічого не зміниться, то можеш звідси іти й не повертатися. Тут тобі не раді.

У брата і справді були проблеми на роботі. Вчора з’явилися дуже небезпечні та складні ворота. І зараз він мав готуватися до їх ліквідації, бо якщо мисливці їх не зачинять, то з воріт почнуть виходити небезпечні монстри, і це призведе до значних втрат.

— Привіт. Я скучила за тобою. Ти знову посварилася з братом? — сказала Адріана, молодша сестра Беати, двадцять хвилин потому. Сестри обійнялися.

Заходячи у дім після школи, Адріана почула їхню сварку.

— Так. Усе як завжди, скоро він заспокоїться

— А мені здається, що ні. Цей раз був останнім.

— Можливо, це і так. Тоді доведеться шукати житло

— Беато, чому ти не можеш послухати брата і почати працювати? Ми з братом любимо тебе і хочемо кращого.

— Я вже доросла, і це я маю думати, як би вам було краще. Тож не втручайся і не зважай на мене. Насолоджуйся своїм життям, — Беата лагідно посміхнулася, дивлячись на сестру.

— Як це не втручатися! Ти моя сестра! Чому ти така категорична, хоча б поясни.

— Причина не важлива і не особлива. Тому вам не потрібно її знати. Я вже тобі казала.

— Отож бо ти вже казала. А щось інше можеш сказати?!

— Ні.

— Нік мав рацію, коли казав, що з тобою безглуздо розмовляти. Швидше зникни з цього будинку. А, і коли будеш йти, не забудь забрати свої речі.

— Ти сьогодні така зла, сестричко. Вибач, що в тебе така лінива сестра, але можна мені ще ненадовго тут залишитись.

— Брат сказав, що тобі тут не раді. Тож іди звідси.

— Ну добре. Бувай. Я тебе люблю, буду сумувати.

— А я ні!

Тим часом у гільдії Домінік вже готувався до рейду. У групі з ліквідації має бути тридцять мисливців включно з братом. За десять хвилин у них має відбутися конференція щодо ліквідації воріт. Брат закінчував перевіряти інвентар, яким вони будуть користуватися.

І він собі думав: «З інвентарем все добре, тепер можна іти до конференц залу на зустріч. Цікаво як там Беата, вона вже пішла чи все-таки змінила свою думку? — на його обличчі на секунду проблисну надія, але в ту ж мить змінилася на смуток та смирення. — Хоча ні, це неможливо, я впевнений вона нізащо не передумає. Тож не потрібно про це думати, я багато разів намагався її зрозуміти, але безуспішно. Тож зараз потрібно зосередитись на ліквідації та призначеній зустрічі на цю тему» , — він швидко перемкнувся та зайняв свою голову нагальними справами.

Брат прийшов до конференц-зали останнім. Усі, хто має брати нараді участь, уже прийшли. Зал був просторим, з великим монітором, який буде показувати матеріали до промов.

— Що ж, я так розумію, можна починати, – брат підійшов до крісла в голові столу і сів. — Всім привіт! Мене звати Домінік, на цій місії я буду вашим капітаном. Зараз ми почнемо обговорення цих воріт та розробки плану з їхньої ліквідації. Та перед цим, Амандо Рейз, ви не проти стати моїм віцекапітаном?

— Авжеж! Буду дуже рада з Вами попрацювати! — Вона входила у топ-5 найсильніших мисливців. Та Домінік вибрав її не тільки через це, вона була раціональною і могла холодно мислити в будь-яких ситуаціях, також вони вже працювали разом. Він впевнений у ній, бо Аманда якось під час місії розповіла йому, що стала мисливицею не тільки через те, що була сильною, а бо зазнала біль втрати близьких. І тому хотіла зробити все, щоб знову не відчути подібного та щоб цього не відчули інші люди.

— Що ж, дуже добре! Тоді переходимо до обговорення. Як ви бачите на моніторі, ці ворота…

За годину він завершив:

— Прошу не забути: ми зустрічаємося завтра о п’ятій ранку біля воріт. На цьому все, сподіваюсь на вашу допомогу під час ліквідації.

— Ми також! Викладемося на повну!

О п’ятій ранку біля воріт зібралося багато людей та журналістів, щоб подивитися. Домінік вже був біля воріт та передивлявся, чи все добре. І керував процесом. Хоч цього і не було видно, але він хвилювався. Віцекапітан помітила це та спробувала збадьорити його.

— Все буде добре. Тут зібралися одні з найсильніших мисливців.

— Я розумію, але все одно боюся, що хтось може загинути, хоч це і неминуче.

Їхню розмову почули двоє мисливців, які також брали участь у місії.

— Не хвилюйтеся. Ми все зможемо. Будемо прикривати один одного

— Я згодна з ними, нічого накручувати себе

— Можливо, ви і праві. Дякую. Ви мене заспокоїли. А тепер мені здається, що вже всі зібралися і можна заходити до воріт?

— ТАК!!!!!— вигукнули усі члени місії

Спочатку все було добре, вони в хорошому темпі проходили різні частини воріт. Зачистка йшла добре і нічого не передвіщало біди, коли вони вже дійшли до майстра воріт. Усі монстри, яких, як воїни гадали, вони вбили, неочікувано ожили і напали на них разом з майстром. Це була засідка.

Якщо б там був лише майстер і все йшло за їхнім планом, вони б виграли. Але ця засідка все зіпсувала. Команда не змогла витримувати напору. І один за одним члени команди почали видихатися. Але все ж усі зібралися.

Два члени команди померли, ще п’ять отримало важкі поранення. Аманда теж потроху відступала, майстер націлився на неї. Нік помітив і побіг що є сил до неї, щоб допомогти. Єдине, що він встиг – відштовхнути її, щоб врятувати, але через це натомість поранило його. Аманді відірвало ногу, а Домініку поранило руку так сильно, що він не міг нею рухати, та порізало спину. Та все ж вони зосталися живі й продовжили битися до останнього, щоб хоча б якось покращити ситуацію. Попри те, що знали, що помруть.

У цей час Беата і не підозрювала, що стається з братом. Вона різко прокинулася від екстреного сповіщення новин. Хоча вона не часто їх дивилася, але все ж цей раз її зацікавив. Це вперше за декілька років сповіщають екстрені новини. Коли Беатрис подивилася, у неї з рук випав телефон. Вона знаходилась у шоці, який неможливо описати, її ніби вивернуло навиворіт. Вона не могла повірити і промовляла тремтячим голосом, що це просто неможливо, цього не могло статися. І з кожним разом її голос все підвищувався і ставав гучнішим. А потім, не роздумуючи, вона зірвалась бігти до воріт, щоб врятувати брата. В її голові крутилося тільки одне слово: «ШВИДШЕ. ЩЕ ШВИДШЕ!!».

Ще день тому, коли вона пішла з дому, Беата почувалась загубленою. Може, перед сестрою вона поводилась так, ніби нічого не сталося, але насправді всередині неї бушував ураган думок. Вона йшла по заповненій вулиці, усі гомоніли. Це був нестерпний шум, в якийсь момент їй почало ставати погано. Її ноги підкосилися, Беата затуляла вуха від шуму, їй стало важко дихати. Вона думала: «Може все-таки потрібно було послухати їх. І робити те, що я повинна робити. Тоді б ми не сварилися, а жили в гармонії. А раптом щось станеться, і я не зможу прийти і врятувати їх? Я не знаю. Я втомилася приховувати від них, може, якщо я їм все розповім, вони мене зрозуміють? А якщо ні ? Що тоді робити? Я не знаю, може, це для них незначна причина? Раптом все стане тільки гірше? А-а-а-а. Мамо, тато, що мені робити, я не знаю. Я ж ніби доросла. Тоді маю знати, як треба чинити і як вирішити цю ситуацію. Куди мені тепер піти? Коли я знову побачуся з Адріаною та Домініком?». Вона була розгублена, не знала, що їй робити, подібного ніколи не ставалося в її житті.

Настав вечір, Беата сиділа у провулку. ЇЇ очі були безжиттєвими та заплаканими. Треба було поспати, але вона не могла заснути. Беатриса поринула у свої думки: «Що б мені сказали батьки? Вони б підтримали мене чи навпаки засудили мою бездіяльність? Але кожен раз, коли я підходжу ближче до воріт, мене охоплює невблаганний страх. Хоча я найсильніша, маю захищати людей, але я не можу. Не можу перебороти це: страх це чи не страх, а просто небажання. Я просто хотіла жити вільно, без такої великої відповідальності. Я не хотіла ставати найсильнішою, чому не хтось інший таким не став? Мій брат набагато кращий за мене. Але якщо я нікому не потрібна і тепер більше нікому не дорога, та й у мене немає ролі у цьому житті, який сенс у ньому?».

Почало вже потроху світати, і Беаті захотілося подивитися на світанок біля моря. «Мабуть, там зараз нікого немає», — думала вона. Вона поринула у прекрасний пейзаж, який нагадував їй про минулі часи. Коли вона разом з батьками та маленьким братиком ходила на море. Вони гралися, це були найчудовіші моменти її життя. Тоді вона ні про що не думала, а просто насолоджувалась життям.

Вона повернулась до реальності, коли до неї почала гукати маленька дівчинка. Зовсім така, якою вона була до війни, чиста душа без докорів та сумніві, дівчинка ніби знала, що її чекає чудове майбутнє.

Дівчинка заговорила до неї:

— Вибачте, а що ви тут робите? Майже завжди тут нікого нема в таку годину.

— А ти що тут робиш без батьків?

— Я тут кожен ранок, бо живу зовсім недалеко. Та й я дуже обережна, тому нічого не станеться. А чому ви така сумна, у вас щось сталося?

— Може, і так, а що таке? Я вже доросла, тому маю з цим розібратися, але не знаю як.

— Не переживайте. Моя мама казала, що навіть дорослі іноді чогось не знають. Це не страшно.

— Я боюся, що я зробила неправильний вибір і який сенс тоді у моєму житті?

— Але все ж завжди можна змінити. Усі допускають помилки, вони неминучі.

— Це тобі теж мама казала?

— Так. Я дуже люблю свою маму.

— Вона в тебе дуже розумна. Але я не знаю, чи вистачить мені сил, щоб це зробити.

— Моя мама казала, що завжди знайдуться сили, якщо ти цього бажаєш душею та серцем. А вам є де зупинитися?

— А що таке? Чого ти запитуєш?

— По вам видно, ви вся брудна.

— Яка ти прямолінійна.

— Якщо хочете вмитися та відпочити, мама точно буде не проти гостей.

— Ну якщо ти наполягаєш, то залюбки!

— Тоді ходімо швидше.

— Ти просто чудова дівчинка.

Ця розмова просвітила її, і Беатриса набралася сил. Вона зрозуміла, чого хоче від цього життя.

А опинившись на полі битви, Беата майже добігла до воріт. Вона проривалася крізь людей. Їй нічого не було важливо, тільки б врятувати брата. Героїня швидко увійшла у ворота та почала рубити всіх монстрів, яких бачила на своєму шляху. Через декілька хвилин вона майже дібралася до команди. Беата молила Бога, щоб брат був живий і почекав ще трохи. Діставшись, вона швидка телепортувала всіх за межі воріт. А сама почала битися з майстром та іншими монстрами. Вона знала, що і так багато сил витратила на телепортування. Але все одно билася, хоч і отримувала колосальні поранення.

І от Беатриса наносить останній удар. І вбиває монстра, але і майстер зібрав усі свої сили та вдарив її. Це було смертельне поранення, але вона не жалкувала. Беата була щаслива, що змогла усіх врятувати. Вона ледь-ледь вийшла з воріт. Там лежав її брат та вже приїхала сестра. Адріана підбігла до неї

Вона почала плакати та казати:

— Тільки не помирай.

А Беата у свою чергу казала:

— Усе добре, нічого страшного, я ні про що не жалкую. Я вас всіх дуже люблю і завжди захищала. Передай своєму братові, що я його люблю і ніколи не хотіла з ним сваритися.

— Ти не можеш померти. Я цього не допущу.

— Послухай мене, Адріано, я виконала свою роль у цьому світі, захистила вас. Це єдине, що я хотіла робити: боротись, щоб захищати вас. Та я пізно це зрозуміла. Але це неважливо, бо головне, що ви живі. Насолоджуйтесь життям, не жалкуйте ні про що, живіть вільно. Я завжди буду поруч.

Вона заплющила очі. І на її спокійному обличчі навічно застигла посмішка.