– Таким чином історія Панночки, яка описана в творі Гоголя, вказує нам на відьму, яка не пройшла ініціацію, як сильна магічка, що могла працювати з силами мертвих, а церковник Хома, який мав облегчити її долю в Потойбіччі за давньою угодою між церквою і відьмами, не допоміг, а лише усугубив ситуацію… – дзвінок пролунав раптово, відриваючи Магду від швидкого конспектування, – А про це ви дізнаєтесь на наступній парі!

Магда важко видихнула, але все  закрила конспект. Історія відьомства була її чи не найулюбленішим предметом. Але на сьогодні пара скінчилась, а про Панночку можна буде попросити додаткову літературу в бібліотеці. Дівчина тут же скосила погляд на годинник на руці і зрозуміла, що не встигне туди сьогодні – вона обіцяла Ірині пройтись з нею до Вавельського пагорба, де, за легендами жив дракон.

Чесно кажучи, Магда не чекала, що коли вона отримає запрошення на літні канікули до Кракова, Іра кине всі свої справи і поїде з нею, сказавши всього одну фразу “Знаєш, ми востаннє відпочивали разом, ще коли вчились в дев’ятому класі. Тим більше, я сесію склала, я вільна, побачу нове місто, побуду з тобою”. У Магди не знайшлось слів, щоб відмовити подрузі і от вони вже третій тиждень сиділи в Кракові, де Магда гризла граніт науки, а Іра розглядала всю архітектуру і насолоджувалась літом.

– Магда, ти додому? – підійшов до неї однокурсник Вацлав. Він був вільним слухачем на цих парах, проте іноді Магді здавалось, що на пари він приходить не заради знань, а заради неї.

– Ні, йдемо з подругою по місту, – легко відмахнулась вона, згортаючи зошити в сумку.

– Можу запропонувати послуги екскурсовода? – ввічливо запропонував хлопець.

– Ні, ми по Вавелю походимо, на замки глянемо, – коротко відповіла Магда, не знаючи, як відв’язатись від хлопця. – Іруська археолог, їй цікаво.

– О, – з відчуттям видихнув Вацлав, – Дивіться, на обід дракону не підіть. Кажуть, звісно, що його перемогли з три сотні літ назад, але справжні старожили знають, що дракона так просто не спекатись.

І підморгнув Магді, яка швидко мугикнула і вибігла з аудиторії.

Чесно кажучи, вона не дуже вірила в дракона – якщо би він там був, то там би вже розгорнула свою роботу Організація по захисту драконів і ніколи б вона не допустила простих смертних до дракона. Надто вже дракони були рідкісні зараз, в кінці двадцятого століття. Дві світові війни дуже негативно вплинули на популяцію драконів і зараз обов’язком кожної магічки було зберегти рештки цих розумних ящерів.

Магда сильно спізнювалась, проте не насолодитись краєвидами, що відкривались біля підніжжя гори, вона не могла.

– Красиво, правда? – Іруська підійшла несподівано, захоплюючи Магду в міцні обійми. – Я сама зачарована краєвидом.

– Ага, – Магда продовжувала заворожено дивитись на зелені ліси і печеру біля підніжжя пагорба. – Давай зайдемо в печеру?

Магда відчувала, що щось тягне її туди, ніби там було щось, що дівчина була зобов’язана побачити. Іра знала, що в такі моменти краще не сперечатись з подругою і лише підхопила її під руку, аби та не вбилась, поки спускалась по камінню в печеру.

Магда бачила лише легке світло, яке все більше притягувало і наростало з кожним кроком. Всередині печери воно стало зовсім сліпучим і Магда потягнулась до нього, торкаючись кінчиками пальців самої середини. Десь за спиною зойкнула Іруся, почувши, як прозвучав постріл. Піднявся пил і на секунду Магда втратила зір, а коли відкрила очі, то побачила, а через секунду відчула на своїй руці маленькі, проте гострі кігтики.

– Магда? – насторожений голос Іри вивів ту із трансу, – Це що, дракон?

– Магггда, – повторив дракон, як маленький папуга, – Хоррроша.

– Твою мать, Магдалина! – вилаялась Іра, додавши ще декілька яскравих епітетів. – Ні дня без пригод. Як ти збираєшся тепер його через кордон везти? То ж тобі не кошеня!

– Не знаю. – Магда знизала плечами, – Йдем здаватись моїй кураторці, вона розбереться.

***

– Магдалина! – від крику Ірми, здавалось, зараз вилетять шибки, – Як ви умудрились пробудити Краківського дракона? Як?!

– По-перше, це не я, – швидко проговорила Магда, – По-друге, я випадково.

    І тут же сховалась під стіл, щоб розлючена Ірма не кинула в неї чимось. Здавалось, що жінка зараз пом’янула всіх богів, і принесла клятву більше ніколи не брати студентів з того чортового Львову. Видно ж – чортове місто, чортове поріддя ті всі відьми.

– Ірма Владленівна… – жалібно почала Магда десь з-під столу, – Ну всі ж живі залишились і все добре…

– Це тобі пощастило, що ти живою лишилась! – почала було знову заводитись Ірма, але в її кабінет ввійшов інший викладач.

– А що в вас тут за шум, а бійки немає? – добродушно посміхнувся він, і тут же чуть не впав під натиском Магди, яка різко сховалась за нього.

– Магістр Януш, врятуйте бідну студентку!

– Зараз бійка буде, Януш, зараз, – мстиво пообіцяла Ірма.

– А що сталось? – Януш присів на стілець, розглядаючи розлютовану Ірму.

– Ця поганка львівська, – викрикнула жінка, – Розбудила Краківського дракона!

– По-перше, це не я, – тут же швидко вставила слово Магда, – А по-друге, я випадково!

Врешті Януш повернувся до дівчини і помітив маленького дракончика, який впевнено чіплявся кігтями за сорочку Магди.

– Ян ще маленький, – одразу прикрила його рукою Магда, – Йому зі мною добре, він поїде зі мною до Львова.

– Ти чуєш, що ця навіжена хоче? – ласкавим голосом проговорила Ірма. – Та її чорти на кордоні подруть за вивіз національної гордості.

– А що, я винна чи що, що ваші магічки його пробудити не змогли? – Магда вирішила напасти сама, а то не завжди ж їй бути винною, – Тим більше, він сам мене вибрав!

– Магда, – майже просвистіла Ірма, – Тільки не говори, що ти обмінялась з ним кров’ю.

– А якщо обмінялась, то що? – набурмосилась Магда і одразу ж тоненько пискнула, ховаючись під стіл, – Магістр Януш! Рятуйте! Студентку вбивають!

– Ірмо, перестань. – нарешті подав голос Януш. – Ти вже нічого не зробиш, хіба внесеш цей випадок в свої фантастичні леції. А панна Магда має повне право забрати Яна з собою, він тепер хоче бути з нею. Захоче повернутись – сам повернеться, а твої крики тільки лякають його.

Магда вдячно подивилась на Януша десь з-під столу. А він тим часом продовжив:

– Вб’єш Магду, не стане і дракона, – Магда навіть про це не подумала, якщо чесно, – А ми не для того майже триста років чекали, щоб він відновився. Зате тепер панянка Магда може стати почесною громадянкою нашого міста і ростити дракона.

– Я не залишусь тут довше літа, – пискнула Магда, плануючи за тиждень повернутись додому.

– Значить, відкриють портал в твою садибу з печери Яна, – знизав плечами Януш. – Він тепер без тебе жити не зможе, як і ти без нього.

На тому і вирішили, Магда через тиждень відбула до Львова, під пильним наглядом Організації, курс лекцій Ірми поповнився історією про краківського дракона і нерозумну львів’янку, і лише Вацлав загадково ховав посмішку, спостерігаючи за Магдою з драконом.