…Цього літа я знову приїхала погостювати до своєї бабусі. Не у звичайне село чи містечко, а у поселення, яке з дитинства зачаровувало мене, здавалося загадковим.  З одного боку відокремлене від зовнішнього світу горами, а з іншого густим лісом. Бабуся казала, селищу вже більше тисячі років. Називається воно  Фавма, у перекладі з грецької – «диво».

Я любила і досі люблю їздити до бабусі. Особливо через те, що вона завжди розповідала мені безліч цікавих казок.

Але цьогоріч все було інакше. Я почула від бабусі не казку, а дивовижну легенду…

Та історія почалася ще задовго до народження моєї бабусі.

У невеличкому селищі жила дівчинка на ім’я Ільйос. Їй було дев’ять років, і у неї не було батьків. Навіть дідуся і бабусі, лише тітка – сестра покійного батька. Тітка була геть не доброю, навпаки, дуже суворою. Тому Ільйос завжди мусила бути слухняною.

І не траплялося нічого, що могло б порушити звичайнісіньке буденне життя дівчинки. До одного дня…

З самого ранку тітка чомусь мала дуже кепський настрій, тож Ільйос намагалася поводитися найчемніше.

– Ільйос! Ану іди сюди! Невдячне дівчисько! – пролунало раптом.

Дівчинка здригнулася й миттєво зреагувала.

– Що сталося? – запитала тихенько, втупившись у підлогу.

– Страх втратила? Ще питаєш? – з кожним вигуком підвищувала голос тітка, – Я вчора казала тобі зашити мого кожуха. Де він?

– Тітонько, навіщо вам той кожух, зараз літо!

– Мені байдуже! Я наказую – ти виконуєш! – гримнула тітка, і вперше за все життя вдарила племінницю.

Щока дівчинки почервоніла, з очей бризнули сльози.

Плачучи, Ільйос вибігла з будинку і помчала стежкою до лісу. На узліссі сіла під деревом, затулила обличчя долоньками. Їй зовсім не хотілось повертатися.

Вдосталь наплакавшись, Ільйос пішла прогулятися лісом. Зайшла далі, аніж зазвичай. Несподівано помітила щось дивне за кущами. Продерлася крізь них і завмерла. Вона побачила сходи, висічені на скелі, що вели догори. Ільйос стало цікаво довідатися, куди ведуть загадкові сходи. Вона почала обережно підійматися…

Чим довше Ільйос йшла, тим нетерплячішою ставала. У дівчинки вже розболілися ноги, та вона підіймалася все вище. Ось нарешті побачила щось, окрім нескінченних сходинок. Печеру… Звичайнісіньку печеру! «І це все?»  – промайнуло в думках. Вона роззирнулася довкола й зрозуміла, що стоїть майже на вершині гори, яку видно з її селища. А сходинок звідтам ніхто ніколи не бачив.

«Гм-м… Підійматися сюди було довго і важко, але це місце може стати моїм таємним прихистком» , – так розсудила Ільйос і вирішила увійти. Переступила умовний поріг та завмерла від подиву.

Сіра, непривітна Печера перетворилася на чарівну залу. Яскраво-зелений мох вкривав підлогу і стіни. Зі стелі на тоненьких срібних ниточках звисали різнокольорові  кристали, що світилися. На підлозі стояли ліхтарики, схожі на лампадки.

– Казково гарно! Це що, магія? – вигукнула здивована дівчинка.

Враз перед нею постав невеличкий столик. На ньому – шість дерев’яних скриньок і одна скляна. На кожній виднівся номер та викарбуваний напис.

«Цікаво, що в них?..»  Дівчинка почала читати.

Перша. «Кристал із силою для початківців.» Друга. «Кристал Прямої Оборони». Третя. «Кристал Зцілення». Четверта. «Кристал Природи». П’ята. «Кристал Стриму». Шоста. «Кристал на особливий випадок».

Але найцікавіший напис виявився на сьомій скриньці. «Якщо сила твоя не рівна п’яти рокам і становище надто важке – Сила Об’єднання допоможе тобі.  Не забувай: використання «Об’єднання» потребує неймовірної сили волі і контролю розуму!»

«Справді, якась магія… Я потрапила в чиїсь володіння. Мені так кортить зазирнути у кожну скриньку! І нема у кого спитати дозволу. Зрештою, я сюди і увійшла без дозволу…»

Ще повагавшись, Ільйос рішуче відкрила першу скриньку. У ній дійсно лежав неймовірної краси прозорий Кристал. «Він на ланцюжку! Кристал-медальйон.» Не втрималася і одягла на себе.

Тієї ж миті залу охопило сліпуче біле світло й вдарило в очі Ільйос. Вона мимоволі замружилася. А коли розплющила очі – столик зі скриньками зник. На підлогу, немов осінній листок, опустився аркуш пожовклого паперу. Дівчинка схопила його. Аркуш промовив: «Ільйос. Ти щойно перетнула межу між звичайним людським життям і тим, котре наповнене магією, чарами й загадками. Тобі не потрібно знати, хто я. Йдеться про тебе. На тобі перший чарівний Кристал. Він частково містить властивості інших чотирьох Кристалів першої п’ятірки. Шостий Кристал для особливих випадків знадобиться тобі пізніше. Для тренувань сама обирай зручний час і місце. Але ніхто не має тебе бачити! Обов’язково контролюй емоції. Стримуй злість чи сльози, коли на тобі будь-який з Кристалів. Інакше не зможеш діяти ефективно. І не бентежся, вся твоя нова робота тільки для добра». На цьому аркуш зник. «Оце так новини! – подумала Ільйос. – Як же я маю користуватися Кристалом?»

Вийшла з Печери – надворі майже ніч. Дівчинка злякалася, торкнулася Кристалу з думкою, як би швидше дістатися дому. І в ту ж мить, вкрай здивована,  опинилася на тітчиному подвір’ї.

До хати зайшла з неохотою. Тітка відразу почала кричати: «Де ти була до цього часу? А що за прикрасу маєш на шиї, невже десь вкрала? Дай сюди негайно!»

– Ні, не смійте чіпати!– Ільйос схопилася за Кристал.

– Т-т-так, добре… дитина повернулася додому… – наче заворожена, прошепотіла тітка і рушила до своєї кімнати.

 «Оборона!» – зраділа дівчинка. Втомлена, теж пішла спати.

Уві сні Голос з Печери розповів їй правила. «… І пам’ятай головне: свої сили використовуй з розумом і добротою в серці. Ти опануєш багато чого, не лише  переміщення у просторі. Кожен наступний Кристал зможеш взяти, коли досконало вивчиш якості попереднього. Все це дається тобі, щоб допомагати іншим. Тепер ти Таємна Захисниця». Ільйос прокинулася. «Кожен Кристал має свою окрему силу найбільшої ефективності і потужності. Ти повинна навчитися керувати ними якнайкраще. Тренуйся старанно!» – пригадала дівчинка слова із сну.

Минув місяць. Кристал для початківців ознайомив її з властивостями інших. Ільйос навчилася працювати з силовою обороною та захисним гіпнозом. І мріяла вже взяти Кристал Прямої Оборони. Але… не варто поспішати. З Кристалом для початківців вправлялася також у зціленні дрібних тваринок, і не все вдавалося легко.

…Дівчинка сиділа під деревом з маленьким зайченям. Звірятко ще трохи шкутильгало на передню лапку. «Тренуватись!» – наказала сама собі.

– Нарешті дошукалася тебе! Ходімо зі мною до великої дикої яблуні! – Ільйос почула дзвінкий голосок своєї подруги Елін.

– Добре, ходімо.

Елін не гірше за хлопців лазила по деревах, і зараз теж, наче вивірка, гайнула вгору по гілках яблуні. Але, необережно ставши на занадто тонку гілку, впала на землю. Зламана рука, закривавлене від подряпин личко, очі, повні сліз… Ой, лишенько!

Ільйос підбігла, зробила кілька складних рухів над рукою подруги, і диво сталося! Ошелешена миттєвим зціленням Елін тільки й спромоглася прошепотіти: «Як ти це зробила?»  

Із настанов Голосу з Печери Ільйос пам’ятала, що довірити таємницю Кристалів можна лише одній людині, найближчій, найвірнішій. Зважилася, і розповіла подрузі про свої пригоди. Елін пообіцяла мовчати.

Отож, наступного разу до Печери дівчатка прийшли удвох. Очікування Ільйос справдилися. Просто біля входу стояла скринька з Кристалом Прямої Оборони. І знову лист: « Молодець, Ільйос! Ти швидко навчаєшся. Дуже добре, що у тебе є надійна подруга. Одягай другий Кристал, а попередній зніми та залиш у себе. За потреби змінюй Кристали, ніколи не одягай два одночасно. Успіхів!» І знову лист зник. Ільйос, хвилюючись, одягла на шию прохолодний ланцюжок багряного Кристалу Прямої Оборони…

Щойно вдалося звільнитися від хатніх обов’язків, дівчинка побігла на своє місце для тренувань – закинуте поле, подалі від чужих очей. На краю поля стояли три старезних дерева. Гілки давно відламалися, але стовбури ще трималися.

«Ось тут випробую вміння сил оборони з другим Кристалом.» Щойно Ільйос замінила на собі Кристали і сконцентрувала увагу на ближчому із дерев, як невідомо звідки прилетіли три стріли і влучили точно у стовбур.

– Ого! Вдається!

Наступне дерево спалахнуло від полум’я, яке заструменіло просто з долонь Ільйос.
Третій стовбур мав би відлетіти далеко-далеко, проте юній чарівниці забракло сил. Тренувальне дерево впало на місці, видерши із землі коріння.

Несподівано дівчинка зрозуміла, що бачить усе згори. Вона левітувала! Але щойно отямилася – гепнулася на землю. «Нові можливості! Лиш треба навчитися м’яко приземлятися…».

– Радію твоїм успіхам! – почувся Голос. – Ти тепер ще й зможеш змінювати свій зовнішній вигляд за бажанням. Спробуй! Скажи: «Перетворення!»

Ільйос, промовивши це, знову здійнялася вгору, і плавно опустилася. ЇЇ пошарпаний одяг перетворився на розшиту візерунками елегантну червону сукню. Очі запалали, наче дві жаринки.

– Все тільки для добра! Не забудь відновити тренувальні дерева. – здалеку нагадав Голос.

– Дякую! – гукнула дівчинка та продовжила тренування у новому образі.

І знову диво – рухи ставали швидшими, а навички й думки досконалішими. Радісна поверталася додому, але завчасно повернула собі звичний вигляд…

Тим часом на околиці селища троє бешкетників оточили і боляче штурхали Елін. Ільйос здалека почула голосний регіт і кпини, якими хлопці супроводжували  кожен зойк її подруги.

«Начувайтеся!» Ільйос уявила себе в оксамитовому чорному плащі з капюшоном, та невпізнанною налетіла на негідників.

– Відійдіть від неї – вигукнула грізно.

– А ти ще хто? – зухвало й насмішкувато вишкірився один із хлопців.  

Дівчинка впізнала свого найгіршого кривдника, який все дитинство висміював її сирітство та залежність від недоброї тітки.

– Кажу, йдіть геть! Інакше… – крикнула ще голосніше.

– Що-о-о? Хтось крутий заговорив? – знущався хлопчисько. І одразу іншим голосом: – Йоооооой, допоможіть-порятуйте!!! 

Ільйос силою Кристалу Прямої Оборони підняла його над землею, і він безладно вимахував руками та ногами. Слідом за ним Ільйос підняла інших, відкинула подалі. 

– Ви, двоє, мерщій звідси! А ти, поганцю…. Ще раз когось образиш – відправлю до пекла! Чув? Знайду всюди!

Добряче труснула наостанок і поставила хлопця на ноги. Той, нажаханий,  прожогом добіг до самого дому.

Вражена Елін подякувала подрузі, бо впізнала її у своїй несподіваній рятівниці.

Життя Ільйос ставало дедалі цікавішим. Вона опанувала силу блакитного Кристалу Зцілення, і тепер лікувала усе живе навіть на далекій відстані. Не шкодувала сили і для своєї вередливої тітки. Маленьке зайченятко давно стало сильним зайцем. Досі жодна людина не здогадувалася, звідки надходила допомога.

Дійшла черга до Кристалу Природи. Завдяки йому Ільйос створила собі незвичайний будиночок. На лісовій галявині виростила багато кущів і дерев. Найбільше було яблуньок. Живий будиночок скидався великий намет і був непримітний.

– Тепер у мене є гарнесенька Яблунева Хатка, – промовила Ільйос. Вона принесла туди декілька подушок і, звичайно, книжки. – Яка краса! Запрошу до себе Елін. Порадіємо разом. А зараз трохи відпочину.

Лягла собі й почала міркувати. «Я навчилася працювати з рослинами і не тільки… А погода… це теж природа. Усе пов’язане між собою». Подивилася крізь гілки на небо, стиха промовила: «Дощ, дощ, дощ…» Мить… Ще мить – де й взялася невеличка хмаринка. На землю впали перші краплі дощу.

– Змогла!!!

Раптом озвався знайомий Голос: «Чудово, Ільйос! Тепер дам тобі завдання на зиму. Маєш контролювати снігопади і морози. Люди заготовлятимуть дрова. А ще перед Різдвом прийдуть по ялинки. Ти згодом допоможеш лісу все відновити. Природа не повинна страждати.» 

Промайнув рік. Кристал Стриму допомагав знешкоджувати чужі злі наміри чи емоції або негативні явища. Ільйос старанно працювала з усіма Кристалами. Найважчою залишалася робота з погодою. Але дівчинка почувалася щасливою.

А ще через два роки заслужено відчула себе справжньою Таємною Захисницею. Оберігала природу. Захищала, допомагала усім жителям селища. Врожаї були багаті, харчі смачні. Люди здорові. Всім було добре і спокійно. Ніхто досі ні про що не здогадувався. Тільки б радіти.

Та чорне лихо не спить…

Одного дня Ільйос із задоволенням вирощувала молоді деревця на далекій лісовій галявині. Не знати, чого саме туди прийшов шукати сухостою на дрова один з мешканців селища. Побачив чари дівчинки і з диким криком «Відьма! Відьма-а-а!!!» побіг назад.

Налякана, ображена Ільйос зробила сумний висновок, що люди зазвичай привітні та ласкаві тоді, коли їм добре, і все «по-їхньому». А тепер, коли побачили щось незвичне, дивне…

– Голос, дорогесенький! Почуй мене, підкажи, як захиститися від тих, кого стільки часу захищала сама? Де ж ти? – марно кликала дівчинка. Відповіді не було.

Пішла, чарами укрила від людських очей улюблену Яблуневу Хатку, сховала у печері Кристали. Аж у пізніх сутінках зайшла у селище, попрямувала до хати.  

Не дійшла.

На невеличку площу збіглися розлючені люди. Двоє чоловіків схопили дівчинку і, наче злочинницю, виставили перед натовпом. Люди не просто кричали. Вони несамовито горлали жахливі прокльони, вигадуючи звинувачення у неіснуючих провинах і кару за них. Тільки й розібрати: «Мала відьма! Ганьба нашого селища! Вигнати її звідси назавжди!» Вже кидалися бити.

Ільйос вдивлялася у спотворені  гнівом обличчя і не могла взяти до тями: «Чому отак? Жодного слова не дають промовити». Гірко заплакала…

Бачила, як запухла від сліз Елін намагалася щось довести отим крикунам: «Почуйте ж мене нарешті! «Ільйос» грецькою означає «сонце». Я ніколи не перестану довіряти цьому Сонцю!»… Та їй нагрубіянили, зацитькали і заштовхали вглиб юрби.

Згадалася магія. «А якби зараз зі мною тут був Кристал на особливий випадок?» Ільйос викрутилася з міцних рук, які утримували її, та стрімголов полетіла до лісу, до Печери. Не пам’ятала, як дісталася туди. Просто впала на знайомий зелений мох, який здався наймилішим ліжком. Змучена до краю, заснула.

Голос прийшов уві сні. «Дівчинко моя, ти гідно пройшла усі випробування. Можу довірити тобі шостий Кристал. Він допоможе об’єднати сили всіх Кристалів. Ця місія важка… Сила стане незрівнянно більшою… Вогонь! Дитино, прокидайся. Твій час настав!»

Ільйос схопилася на ноги, визирнула назовні й усе зрозуміла. Ліс унизу палав. Вогонь нестримним потоком стікав на поля, ще трохи – і займеться селище. Тікати людям пізно. Дівчинка ускочила назад до Печери. Скриньки! Шоста й сьома. Розкрила скляну, вийняла дерев’яну основу нового Амулету. Швидко зібрала докупи всі Кристали. Щойно торкнулася шостого, вони самі об’єдналися, вклалися в основу та обгорнулися чарівним мерехтливим склом.

Одягла важкий Амулет на себе. Відчула неймовірну силу!

Перелетіла на площу селища. Там суцільна паніка. Побачивши Ільйос, люди злякалися ще більше – «Відьма повернулася!»

– Відступіть усі подалі! Швидше! – голос дівчинки пролунав наче небесний дзвін, голосно та вимогливо.

«ПЕРЕТВОРЕННЯ!!!»

Очі Ільйос побіліли, волосся і одяг набули кольорів усіх Кристалів. Вона простягнула вперед руки,  паралельні струмені енергії помчали до вогню, сили Стриму стиснули його з усіх боків.

«Дощ! Дощ! Дощ!» – вигукувала Ільйос все голосніше, різнобарвним птахом пролітаючи над пекельним полум’ям.

Такої шаленої зливи ще ніхто й ніколи не бачив! Приборканий вогонь згас.

– Природо! Воскресни і зцілися силою об’єднаних Кристалів та моєї любові! – Ільйос продовжувала літати над згарищем… 

Білий спалах – і дівчинка, мов найяскравіша зоря, засяяла над зеленими просторами: на очах відроджувалося усе, що постраждало. Останній спалах енергії був схожий на прозору хмаринку. Зовсім знесилена, Ільйос непритомною впала на землю. Тітка, здивувавши односельців, кинулася, підхопила, несла на руках аж до хати…

Довго відновлювалася Ільйос. Нарешті вперше підвелася і вийшла на подвір’я. Так само довго присоромлені жителі Фавми  не сміли подивитися у вічі дівчинці. Щиро раділа тільки Елін.

***    

Бабуся сказала, що сміливу дівчинку в селищі досі згадують із вдячністю. Вона дожила до глибокої старості, дослухаючись порад Голосу… У наш час дух Ільйос, наче охоронець, продовжує витати над Фавмою. 

Я не витримала. Слухати легенду було дуже цікаво. Але… якщо це таки бувальщина, а не людська вигадка, то невже досі ніхто не знайшов тих сходів, Печери, Яблуневої Хатки? А де тепер зберігаються Кристали?

Пішла до лісу сама. Довго-довго блукала зарослим схилом гори. І таки знайшла!

А чому саме я?

Обраність передається?