Науково-фантастична повість

2096 рік. Швидколіт

– 5 хвилин до відльоту!

Моллі сиділа в салоні біля вікна і з нетерпінням чекала початку подорожі. Це була її перша мандрівка так далеко від дому. А хто сказав, що найцікавіше трапляється тільки вдома?

Дівчинка тримала в руках фотоапарат – це подарунок від дудуся на 12-річчя. Ним вона хотіла “впіймати” найцікавіші моменти сімейної поїздки.

До Антарктиди вони планували поїхати давно. Туризм на півдні вже звична справа – кожного дня десятки людей можуть на власні очі побачити засніжені, але не такі вже й холодні краєвиди (принаймні так пишуть у путівниках).

Моллі понад усе хотіла потрапити саме туди.

– Через хвилину відлітаємо! Пристибніть паски безпеки!

Бортробот проїжджав проходом повз комірки, в яких зручно облаштувалися пасажири. Вони нагадували купе потяга, але сучасніші. Кожна комірка була звуконепроникною, тому бортроботам доводилося натискати на тапл, щоб привернути увагу пасажирів.

Моллі почула звуковий сигнал і підняла очі. Двері відчинилися, за ними був бортробот. На його бейджику написано “Роб”. Він побажав всім щасливої дороги, і двері швидко зачинилися.

Моллі відчула легке тремтіння сидіння, що могло означати тільки одне… швидколіт злетів.

За вікном пролітали краєвиди, літак мчав зі швидкістю 5000 км/год. Моллі дивилася у вікно і уявляла, як це – знаходитися в Антарктиді.

Батьки спали, хоча політ був і недовгий. Їхня сім’я часто подорожує, але, зазвичай, це країни, де багато історичних пам’яток та туристів. Поїздка ж до Антарктиди була іншою.

Три години проминули дуже швидко. Моллі знову відчула тремтіння, швидколіт зупинився. Двері відчинилися, і всі пасажири пішли до виходу. Вона з батьками не поспішали, адже через великий потік людей важко рухатися і щось розгледіти. Моллі несла невеличку валізку, куди склала самі необхідні речі. Вона не любила брати більше, ніж це потрібно. Обережно притискаючи до себе фотоапарат, проходила далі.

Берег Антарктичного півострова

Двері прочинилися. Перше, що відчула Моллі – аромат свіжості. Такого не знайдеш у великому місті. Білий сніг сліпив очі, але зовсім не хотілося їх заплющувати, а навпаки – дивитися і не зупинятися. Навколо вирувало справжнє життя: звуки птахів, скрип снігу, розмови туристів. Всі метушилися і вирішували нагальні справи. Ідеальне місце для першого фото!

Їх заселили в будиночок, прозору скляну капсулу, схожу на іглу. Це велика гостьова кімната, яка з’єднувала декілька менших кімнат. У Моллі також була своя, вона їй неймовірно сподобалася. Через прозорий дах можна було спостерігати за Північним сяйвом та зорями. На стінах висіли картини з пейзажами Антарктиди. Моллі дбайливо розпакувала свою валізку, розклала речі у шафу. В кімнаті було тихо, дещо прохолодно. Побажавши батькам добраніч, дівчинка лягла на ліжко, зручно вмостилася під пухнастою ковдрою, заплющила очі. Від втоми та емоцій, здавалося, не зможе заснути, але, ледве торкнулась подушки, провалилась крізь сон.

– Моллі, прокидайся! Вже ранок!

Мама натиснула на кнопку, і заслони на стелі відчинилися. Кімната наповнилась світлом.

Це була перша ніч Моллі в Антарктиді. Дівчинка навіть не пам’ятала, чи їй щось снилося, але знала, що змогла відпочити, як ніколи до цього.

– Збираймося хутчіше! Бо спізнимося на сніданок! – вигукнув тато. Він вже стояв зібраний біля дверей капсули.

Моллі тепло одягнулася, і вони пішли до виходу.

Ресторан знаходився неподалік. Він був розміщений в частині скелі, тому був непомітний для тварин. Але з внутрішнього боку стіни були прозорими, і люди могли спостерігати за всім, що відбувалося довкола. Всередині столики та стільчики стояли рядочками. Інтер’єр не відволікав, навпаки був природнім – вішаки у формі дерев, прибори  у формі гілок, на столиках лежав мох, які, як і стільчики, могли мати вигляд купок снігу, каменів або пеньків.

Звідусюди доносились аромати, смачно пахло їжею. Сім’я зайняла місця біля “вікна”, Моллі сіла на свій пеньок-стілець. Вона обрала салат з “кришталевим м’ясом” – медузою. У меню було незвично бачити великий асортимент фруктів та овочів, але потім дівчинка згадала, що вони друкуються на 3Д-принтері. Тато обрав смажену картоплю у формі рибок зі шпинатним салатом у вигляді водоростей, мама ж замовила мідії зі штучного м’яса та сирний соус. Страви були дуже смачні, тому сім’я з’їла їх дуже швидко.

Антарктида, острів Уругвай

Біля центрального входу на них вже чекав швидкохід. На сьогодні запланована екскурсія. Цей день був хвилюючий, адже Моллі не могла вже дочекатися, щоб побачити справжнє життя Антарктиди. Всі бажаючі сіли на свої місця. Швидкохід мав обтікаючу форму і міг змінювати колір, щоб бути ззовні непомітним та не турбувати тварин. Коли швидкохід їхав, він не видавав жодного звуку, був повністю безшумним. Моллі завжди дивувало, наскільки сильно все було продумано в Антарктиді для тварин.

Першою зупинкою їхньої екскурсії було льодовикове озеро. Гід розповідав, що воно має 9 метрів під льодовиковим щитом, який товщиною 11 метрів. Згодом гідробіологи виявили в крижаному озері багато видів прісноводних ракоподібних і коловерток.

Далі їм пообіцяли, що вони зможуть побачити білих ведмедів, частина яких переселилася в Антарктиду через сприятливий клімат. Вони поспішили саме туди. По дорозі з вікна виднілися жовтий та оранжевий кольори. Це  лишайники. А подекуди сніг здавався червоним, таким його забарвлювали водорості, які там росли.

Швидкохід почав уповільнюватися, і всі побачили ведмедів, які неспішно лежали посеред скель. Тут дорослі й дитинчата. Їх було небагато, але цього достатньо, щоб запам’ятати на все життя. Також в Антарктиді проживають горбаті кити, тюлені, морські леопарди, морські слони, дельфіни. “Як було б чудово їх всіх зустріти!” – подумала Моллі.

Почало сутеніти. Насувався вечір, і всі розійшлися по своїх  капсулах, де на них вже чекала смачна вечеря.

Моллі лежала у ліжку й думала, що це неправда, що Антарктида сніжно-біла. Насправді вона – кольорова.

Острів Галіндез, українська антарктична станція “Академік Вернадський”

Моллі прокинулася дуже рано. Після сніданку вони вирішили поїхати на станцію “Академіка Вернадського”,  яка знаходиться на острові Галіндез, приблизно за сто кілометрів від південного полярного кола. Він досить невеликий, але станція і дослідження, які на ній проводяться, дуже важливі для світу та України.

У вітальні їх зустрічав гід. Це був чоловік років п’ятдесяти, в окулярах з коротко підстриженою бородою. Він виглядав суворим, але мав добрий погляд. Розповів, що раніше станція належала Британії та мала назву “Фарадей”. У 1993 році її вирішили передати іншій країні, в якої не було своїх арктичних станцій. За угодою, станцію мали віддати безоплатно, якщо вчені продовжать дослідження, які почали британці, і передаватимуть результати до Міжнародної бази даних. Коли 6 лютого відбулася урочиста передача станції, начальник британської експедиції сказав, що дарувати — це погана прикмета. Тоді один з українців запропонував фунт, тож станцію «Фарадей» купили за один фунт.

– А тепер давайте подивимося на кімнати.

Всі слухняно пішли за гідом.

– У нас працюють механіки, озометристи, біологи, геофізики…

Моллі було все цікаво, але особливий інтерес викликав “перекладач мови тварин”. Це людина, яка з допомогою особливого пристрою може розуміти почуття тварин і чи вони в безпеці. По всій території розміщувалися датчики, які фіксували звуки. Якщо тварини “спілкувалися” і поводилися як завжди, то на пристрої їх присутність маркувалася зеленим кольором. Але у випадку, якщо антарктичним жителям щось загрожувало, звуки чи поведінка були іншими, то на екрані спрацьовував сигнал, і все світилося червоним кольором. Така потреба у “перекладачі мови тварин” виникла з активним туризмом та все ще недобросовісними людьми, які могли зашкодити природі.

Дівчинка зробила багато фотографій, стримана атмосфера “Академіка Вернадського” зачаровувала. Також Моллі поповнила свою колекцію листівок – ті, з китами, виглядали занадто гарно, щоб не забрати їх додому.

Екскурсія сподобалася всім. Відвідувачі подякували гіду та співробітникам й вже збиралися повертатися назад. “Нам не може так пощастити!” – подумала Моллі. Адже перед виходом проходила зграя… пінгвінів! Вони вже звикли до людей, тому зовсім не боялися підходити так близько. Надворі була досить тепла погода, чому б їм – пінгвінам – не прогулятися до станції?!

Швидколіт вже чекав біля входу, щоб розвести всіх по будиночках.

Цього разу Моллі не зачиняла заслони на стелі. Крізь прозоре скло світилися перламутрові хмари. Намагаючись заснути, дівчинка пригадувала всі події цього дня. Напевно, саме тому їй всю ніч снилися пінгвіни.

Берег Антарктичного півострова

Моллі старанно вклеювала фотографії і підписувала їх кольоровою ручкою. В неї був альбом, куди вона розміщувала світлини з усіх їхніх подорожей. Сьогодні запланований вільний від екскурсій день, це чудова нагода поповнити кількість фотографій для альбому.

Моллі одягла свій улюблений теплий комбінезон.  “Головне – не забути про фотоапарат!”, – подумала дівчинка. Окрім пристроїв для зйомки та кнопки SOS, яку потрібно було використовувати у випадку надзвичайної ситуації, не можна було брати нічого, щоб не смітити довкола та не годувати тварин.

Вони вийшли з капсули й пішли вздовж кам’яної стежки.  Моллі фотографувала ледве не кожен клаптик землі. Дівчинку цікавило все – від безкрилого жука до горбатого кита.

– Які красені! – вигукнула Моллі і поспішила до місця, де відпочивала зграйка пінгвінів. Вони лежали на виступі скелі, тому дівчинка не змогла до них близько підійти й стояла знизу. Раптом пролунав гучний тріск, і великий шматок крижини впав додолу. Через підвищення температури, він відколовся. Уламок впав на місце, де сиділи пінгвіни, здається, птахи встигли відбігти. Скрізь лунали крики та верески пернатих, але навіть попри це, Моллі змогла побачити, що їх було замало. “А якщо хтось не встиг і застряг під крижиною?”, – злякано подумала дівчинка. Що ж робити? Точно, кнопка! Моллі швидко почала шукати у своїй сумочці, але нічого не знайшла. Тоді вона чимдуж побігла до туристів, що були неподалік і покликала на допомогу. Нарешті рятівна кнопка знайшлася,  і дівчинка натиснула на неї декілька разів, про всяк випадок. В цей момент до Моллі  підбігли батьки, і вона коротко розказала, що трапилося. Через 5 хвилин прийшла допомога – рятівники подзвонили по рації до перекладача мови тварин. Вона перевірила місце, де знаходилися Моллі з батьками та рятівниками, і там індикатори світилися червоним. Отже, декілька пінгвінів застрягло під снігом! Працівники викликали снігоприбиральну машину та рятувальну техніку, і незабаром пінгвінів та декількох пінгвіненят було врятовано.

В центральному холі комплексу на Моллі з батьками вже чекала адміністрація і гарячий чай. Всім присутнім розповіли, що сталося, і який героїчний  вчинок зробила Моллі.

Перед тим, як дівчинка з батьками пішли відпочивати, їм повідомили, що завтра на них з нетерпінням очікують на станції.

Острів Галіндез, українська антарктична станція “Академік Вернадський”

Ніч минула, наче одна секунда. Настав ранок. Батькам сказали, що швидкохід чекає їх біля входу.

Як Моллі була щаслива знову побувати на станції! Всередині зібралися всі, кого вона бачила на екскурсії.  Керівник й члени команди подякували за порятунок і нагородили медаллю Почесного відвідувача Антарктиди. Моллі відчувала гордість, але їй також було сумно, тому що завтра вони мали повертатися додому.

Швидколіт, берег Антарктичного півострова

– 5 хвилин до відльоту!

Моллі сиділа в салоні біля вікна. Через декілька годин вони будуть вдома. Вона вже скучила за ним, але їй дуже не хотілося їхати з Антарктиди. Беззаперечно, це була одна з найкращих подорожей в її житті!

Але Моллі знала, що вона обов’язково сюди повернеться.