Казка

Михасик куняв у своєму тепленькому ліжечку, взявши  в обійми пса Патрона, але сон так і не прийшов.

– Матусю, розкажи казку, – пролепотів синочок.

На дворі було тривожно. Довкола лунали сирени. Зневіра підкрадалася до невинної маленької душі. Гарно вмостившись, неня почала свою розповідь.

Це було ще тоді, коли з’явилася на карті країна Україна… Жили-були на квітучій землі, багатій дарами природи, один незламний народ, який відрізнявся своєю дружелюбністю та гостинністю. У кожній побіленій мазанці красувалися столи багаті на різнобарв’я страв. Чого тільки не було у в оселях: і борщ з пампушками, і вареники в сметані, і драглі у спекотну погоду, і напій з вишень, ще й пиріжечки з м’яким сиром. Та невесело жилося мешканцям, бо захищати постійно доводилось свої території. Жінки поралися по-господі, а чоловіки займалися мисливством та полюванням, займалися верховою їздою та билися на кулаках. Так і виростали хлопці справжніми козаками. Зараз спокійно було – усю нечисть було знищено. Рід український примножувався.

Вернигора, Легкоступ, Швидкий були з одного села. Росли сильні, відважні, мудрі та справедливі козаки. Одного разу на Дніпрі вони потрапили у велику бурю  – трапилося так, що човен не зміг пройти між порогами. Їх накрило величезною хвилею і викинуло на піщаний берег. Коли прийшли до тями, то побачили печеру, з якої виглядав тунель. Світло ледь виднілося. Друзі рушили та йти довелося довго. «Омана якась», – подумали хлопці. Виявилося, що то був не простий тунель, а портал часу.

Дійшовши до кінця тунелю козаки побачили людей, одягнених не так як вони. Кожен другий  – у військовій формі – зелені камуфляжі, а на головах майоріли кашкети та пілотки. Довкола  земля була вкрита попелом та каміняччям. Дивні машини чогось чекали. Мабуть, від зла оборонялись. Козаки  потрапили на Схід України, де злий правитель Путлер напав з озброєною  ордою на святі місця, щоб забрати собі до своїх лапищ. На Сході зараз тяжко.

Здивувалися козаки. Невже минули століття і ніщо не змінилося? Чому знову за волю продовжує Україна боротись? Видно тяжко доведеться бійцям. Отож і вирішили козаки допомогти своїм землякам чим  зможуть.  

Йдуть дорогою  –  бачать зруйнований міст, через який місцеві мешканці не можуть перейти. В цей момент, Вернигора плеснув у долоні, і як у казці  камені склалися у міцний міст. Люди зраділи  –  швиденько перейшли міст і врятували своє життя. Пішли козаки далі, і побачили поранених людей, що шепотіли солов’їною. Рідненькі стікали кров’ю. В пригоді став козак Швидкий  – ударив об землю ногами і миттєво переніс усіх поранених до найближчої лікарні. Так своїми діями він врятував багато життів. Козаки йдуть далі, і сльози навертаються на очі. Бачать – стоять військові  – сперечаються, а до згоди дійти не можуть, бачте до бліндажу не в змозі підійти, а там перебував ноутбук і телефон з важливою інформацією про знаходження і плани орди. Навкруги були розташовані міни. І тут, Легкоступ, своєю легкою ходою, пройшов по полю й забрав ноутбук та телефон і миттю передав українським військовим.  Дізнавшись розташування й плани орди, вони нанесли нищівного удару по сатанинському кодлу. Рішучі дії допомогли вигнати агресора зі Сходу України.

Військові подякували козакам, а ті низенько вклонилися й відправилися додому. Тут і казочці кінець, а хто слухав – молодець.

Михасик крізь сон посміхнувся. Видно янгол-охоронець прилетів і сів оберігати молодого козака.