Пізно ввечері, коли все в будинку вже затихло і лише годинник на стіні відміряв секунди, Аліса сиділа за столом, занурившись у домашнє завдання. За вікном темрява повільно огортала місто, а густий туман, ніби живий, стелився вулицями. У кімнаті панувала тиша, яку іноді порушував шурхіт ручки по паперу та ледве чутний подих вітру, що пробирався крізь щілину у вікні.

Втома давно взяла своє, і очі почали злипатися, але Аліса намагалася не відволікатися, бо завдання було важливим. Математика вимагала зосередженості, кожна цифра мала значення, і варто було їй хоч на мить втратити пильність, як формули перетворювалися на хаотичний набір знаків. Вона підперла голову рукою, зітхнула і знову зосереджено вдивлялася  в підручник, намагаючись розібратися в складному рівнянні.

На підвіконні, загорнувшись у власний пухнастий хвіст, спокійно лежав її кіт Селен. Його очі були напіввідкриті, та він, здавалося, не надто цікавився тим, чим займалася його господиня. Проте, як завжди, він залишався невидимим спостерігачем і час від часу додавав хаосу в її навчання. Легкий стрибок на стіл, випадкове зрушення книжки або повільний пронизливий погляд – все це було його способом заявити про свою присутність.

Але цього разу його витівка виявилася не такою безпечною. Селен розтягнувся, потягнувся лапою і випадково зачепив стару книгу, що стояла на верхній полиці. Вона з глухим стуком впала на підлогу, здійнявши маленьку хмару пилу. Аліса здригнулася, вирвана з математичних розрахунків, і здивовано подивилася на кота. Той, ніби нічого й не сталося, лише кліпнув очима та знову вмостився зручніше.

Аліса нахилилася, щоб підняти книгу. Вона була стара, з потертими шкіряними обкладинками, на якій ледь помітно виднілися золоті літери, стерті часом. Дівчинка провела пальцями по обкладинці, витираючи пил, і відчула раптовий спалах тепла. Їй здалося, що книжка випромінює щось, ніби в ній жила якась енергія.

Раптом кімната наповнилася дивним відчуттям. Звуки стали приглушеними, повітря – щільнішим, а світло лампи почало мерехтіти. Вітерець, що пробирався у вікно, здався їй голосом, який шепотів незрозумілі слова. Аліса відчула, як її серце забилося швидше, але цікавість пересилила страх. Вона розгорнула книгу, і в той же момент сталося щось неймовірне.

Світ навколо закрутився вихором фарб і світла. Повітря задрижало, підлога, стіни, вікно – все розчинилося у сяйві. Вона хотіла крикнути, але звук застряг у горлі.

 Мить – і тиша.

Аліса кліпнула очима. Вона вже не була у своїй кімнаті.

Навколо неї простягався зовсім інший світ…Їй не вдалося зрозуміти, що сталося. Спочатку був лише миготливий спалах, і ось вона вже стояла серед темного лісу, оповитого таємничістю. Величезні дерева здіймали свої гілки в небо, нагадуючи живі створіння, мовби готові були ожити в будь-яку мить. Листя на них шелестіло так тихо, що здавалося, наче вони шепочуть про стародавні таємниці цього місця. Аліса відчула, як серце забилося швидше, і щось всередині неї стиснулося від невідомості. Це не була просто фантазія — це був реальний світ, існуючий паралельно з її власним, так само справжній, як і її реальність.

Здавалось, цей ліс дихав, жив, і був готовий розкрити свої секрети лише тим, хто зуміє слухати й відчути його мову. Вона оглянулася навколо і побачила Селена — кота, який тихо стояв поруч. Його погляд був спокійний, наче він завжди тут, серед цих дерев, і ніщо не могло змінити його байдужість до подій навколо. Він виглядав важливо, як вчитель, який готовий провести Алісу через незвідане.

— Ти потрапила в інший світ, — сказав він, як ніби це була найзвичайніша річ на світі, звісно, для нього. Його слова були спокійними, але повними глибокого змісту.

Аліса не встигла поставити жодного запитання, як Селен вже рушив у напрямку вузької стежки, що вела глибше в ліс. Вона, відчуваючи незрозуміле притягнення, пішла слідом за ним. Вони йшли і йшли, а ліс навколо змінювався — все більше схожим на місце, де переплелися мрії і реальність. Незабаром перед ними постала величезна споруда, що стояла в тіні дерев: старий храм, повністю оброслий мохом, який додав йому вигляду забутого часу. В повітрі витає тиша, яка змушувала відчувати, що тут час ніби зупинився, залишився вічним.

— Це Храм Мрій, — пояснив Селен, його голос був спокійним. — Тут зберігаються всі твої бажання, навіть ті, що ти давно забула. Щоб повернутися додому, тобі треба знайти шлях до своїх мрій.

Аліса відчула, як важливо було зрозуміти, що відбувається. Все це здавалося настільки реальним, що вона навіть не сумнівалася — це не просто місце, а простір, де розкриваються найглибші аспекти її внутрішнього світу. Вона повинна була розгадати загадки цього світу, щоб знайти ключі до своїх бажань і вирушити назад додому.

Йдучи далі, Аліса відвідує різні місця цього незвичайного світу: перехрестя, стародавні ліси, заповнені золотими променями сонця, що пробивалися крізь темні хмари, міста, в яких мешкали дивні істоти — кожне з яких виявляло частинку її душі. Випробування, які вона проходила, ставали все більш складними, але кожне з них, кожна зустріч, кожен вибір допомагали їй пізнати себе, розібратися в своїх страхах, сумнівах і мріях. Чим більше вона відкривала, тим більше розуміла: цей світ – відображення її власних переживань, і щоб його залишити, вона повинна зрозуміти і прийняти всі частини себе.

Врешті-решт Аліса дійшла до самого серця храму, де стояв вибір: повернутися додому, забравши з собою всі свої нездійснені мрії, чи залишитися тут, у світі, де кожне бажання може стати реальністю. Селен стояв поруч, спостерігаючи за її вибором. Його погляд був сповнений знань, що вони з ним йшли в один час, і він знав, що цей момент буде вирішальним.

Аліса стояла і дивилася на обличчя Селена, на тіні та світло, що танцювали навколо них. Вона зробила глибокий вдих і відчула, як тривоги і сумніви зникають, немов туман перед першим сонячним променем. Вона була готова залишити цей світ, повернутися додому. І хоча в її серці залишалася частка того іншого світу — цього місця безмежних можливостей, де все здійснюється, — вона знала, що тепер зможе по-справжньому мріяти і не боятися своїх бажань. Тепер вона розуміла: найважливіше — це вірити, вірити в те, що ти хочеш, і тоді все, що здавалося неможливим, стане реальним.

Аліса не могла не відчути зміни, які відбулася в її серці. Вона тепер розуміла, що мрії не обмежуються лише фантазіями. Вони можуть бути реальністю, якщо тільки ти в них віритимеш. І цей світ, і її уроки, і навіть старі книги, що тепер стали магічними, — все було частиною однієї великої пригоди, яка тільки починалася.

Аліса зробила крок вперед, і світ навколо почав розчинятися. Вона відчула, як її огортає тепло, ніби саме життя обіймало її, повертаючи додому. Останнє, що вона побачила, — це м’який погляд Селена, який, здавалося, знав усе наперед.

Коли вона розплющила очі, перед нею знову був її стіл, підручники та годинник, що тихо відміряв секунди, але тепер щось змінилося.

Старовинна книга лежала перед нею, проте літери на її обкладинці були чіткі й ясні, ніби тільки щойно написані.

Аліса усміхнулася. Вона знала, що цей світ існував, і, можливо, ще колись до нього повернеться. Але зараз у неї була власна реальність, сповнена можливостей і нездійснених мрій, які чекали, щоб стати реальністю.