Глава 1

Ласкаво просимо до Чарлісу! Місце, яке розташоване у глибині лісів, Карпат. Місце, яке закриваєтся зановісою від інших непотрібних гостей. Думаю, що подробиці ви зможете дізнатися від тутешніх мешканців, а саме різної нечести української міфології. Вовкулаки, мавки, песоголовці та інші.

А…хто ж я така? Мене звуть Даріана, для своїх Дарі чи Дар. І я тут відрізняюсь від усіх, а саме своєю расою, я дракон. Так … це звучить дивно, дракон, живе в лісі … з іншою нечестю, знаю, це марення, але мені подобається. Моя зовнішність теж досить відрізняється, маленькі, оленячі білого кольору та з коричневими плямами роги на голові, великі перисті білі крила за спиною, маленькі білі крила замість вух і довгий коричнево-білий хвіст із пензликом на кінці. Середнього розміру, коричнево с білим на кінці, волосся, та незвичайні очі. Райдужка ока біла, а саме око синє.

Це звучить досить дивно, але така є. І власне, я знаю у вас виникне питання “Як ти опинилася тут?” Все досить просто, мої батьки були відокремлені від усіх інших драконів. Вони самі захотіли іншого життя, жити у мирі та злагоді, тому перебралися сюди. Але ось…тепер я живу одна…і інші мешканці цьому не дуже раді. Кажуть, мовляв я з роду якогось Горгона, я навіть не знаю хто це. Тому якось захотіла дізнатися.

Одного сонячного дня Даріана йшла маленьким селом, там де й жила. Хтось з нею вітався, а хтось просто опустивши голову проходив повз, але Дарі це не засмучувало. Дорогою вона зустріла Ярка, хлопчика, який жив тут.

– Гей, Дарі! Радий бачити тебе, куди прямуєш у такий ясний день.

Дівчина посміхнулася:

– Привіт Ярко, йду до бібліотеки

– Вирішила почитати, берешся за літературу щоб стати найрозумнішим драконом просвітителем?

– Ха-ха, ні, просто… вирішила знайти інформацію про Горгона, а то тільки й чую, що говорять про мене, мовляв, я його роду.

Хлопця начебто струмом ударило:

– Ох…Горгон…

– Щось не так? – Дарі трохи здивувалася. – я щось не те сказала?

– Ні, ні, все гаразд. Просто … це не дуже приємна особа, але думаю що в бібліотеці ти щось знайдеш про нього.

– Добре, тоді до зустрічі! – Дівчина обійшла хлопчика, вильнув тому хвостом на прощання.

– Так, до зустрічі.

Дійшовши до місця, вона зайшла всередину. Бібліотека була невелика, але інформації в ній можна було знайти багато. Підійшовши до стелажів вона почала шукати щось більш-менш схоже, на ту книгу, яка розповість їй про цього Горгона.

Час минав. Пройшло не так багато часу, як їй попалася книга під назвою “Все про всевишніх”. Відкривши книгу і знайшовши потрібну сторінку, вона не повірила своїм очам. Величезний, синій Змій, з великими жовтими очиськами та з великими іклами. “Боже мій” промайнуло в голові у дівчини, невже її весь час порівнювали ось з … цим?

Коли та взялася читати опис, то дізналася, що це творіння Чорнобога, але після того, як той захотів підлизатися до свого брата Білобога, то того він вигнав у підземеллі, де й досі той перебуває. “Ось це воно і добре, такому чудовиську тільки там і бути” подумала та й видихнувши поставила книгу назад.

Дорогою до будинку, вона зайшла на ринок, де її знову обдаровували підозрілі та недовірливі погляди. Дівчині іноді ставало не по собі і та просто розверталася і йшла. Але вона досить добре справлялася з цим, навіть на гидоті сказані на свою адресу слова, вона посміхалася і мовчала.

Прийшовши додому, та поставила продукти на стіл, сіла на стілець і подивилася на свої руки.

– Та що ж зі мною не так … чому я їм не подобаюся? Повинна бути відповідь…

Маленька сльоза скотилася по її щоці, але та витерла сльозу і видихнула усміхнувшись.

– Ну ж, Дар, ти втрачаєш хватку, треба залишатися на позитиві, роби добро і люди потягнуться до тебе. – вона перевела погляд на маленьку фотографію, яка стояла на столі, на ній були її батьки. – Авжеж, мам, тату? Я вас не підведу, нести добро і тільки добро.

Глава 2

Пролітали дні та ночі, нічого не змінювало свого становища. Знову ці погляди… огида, ненависть… якась злість у цих поглядах, чому… чому я?

Надворі стояв вечір, сонце потихеньку сідало, вітер трохи посилювався, бо вже була середина осені. Даріана сиділа вдома і розбирала трави, але раптом їй постукали у двері. Відчинивши двері, там були четверо друзів.

– Друзі! Рада вас бачити!

– Ми тебе теж, Дарі.

Її друзями були три мавки та один песиголовець.

– Заходьте на чай, я якраз трави розбирала, зараз щось приготую. – та вже хотіла заходити, але її взяли за плече зупинивши, то був песиголовець.

– Ні, Дар, ми хотіли б піти разом з тобою до лісу.

– Але ж, вже пізно … нам заборонено йти в ліс після заходу сонця

– Але ж ще сонце не сіло, ми повернемося до його заходу, не хвилюйся про це. – Мавка хитро посміхнулася.

Дівчині не залишалося вибору, тож погодившись вони пішли.

Тим часом уже темніло, сонце дедалі більше котилося за обрій, ставало холоднішим.

– Друзі, я звичайно дуже рада нашому походу, але сонце вже ось-ось і зайде. – вона йшла, потираючи свої руки від холоду. Вони вже зайшли далеко від села.

– Дарі, а тепер, ми зіграємо в гру, думаю тобі вона сподобається. – сказала одна з мавок.

– Гра? Ох, ну чому б і ні.

До неї підійшов песиголовець і взявши мотузку зав’язал їй крила.

– Гей! Хіба це входить у плани гри?

– Певно, думаю … ти знаєш гру в наздоганяння? Правила ті ж … але … – Вони почали озброюватися, беручи сокири і підпалюючи смолоскипи.

– Якого … ви чого робите?!

– Але тепер, це гра на виживання, біжи чи помреш. ГРА ПОЧАЛАСЯ!

Немов жалена бджолами Даріана побігла геть, інстинкти самозбереження працювали на ура. Вона бігла і чула ззаду, як за нею гналися. Невже це не сон? Не той кошмар, де твої друзі тебе зраджують?…але її думки перебила сокира, яка пролетіла біля неї і влетіла в дерево, вона почала ще швидше бігти без оглядки, відкинувши всі думки.

На середині погоні Дарі стрибнула в кущі, дуже непомітно. Всі хто біг за нею промчали повз. Вона впала на траву і почала переводити дихання. Емоціям і думкам не було кінця, невже її щойно хотіли вбити власні друзі? Невже світ настільки прогнив по відношенню до неї?

Коли та прийшла в норму, то вона встала і спробувала розв’язати крила, але було не дотягнуться, а з кожною спробою біль від перетирання нитки по крилах ставав більшим. “Так, без паніки…зараз знайдемо шлях додому, постараюся…Боже…чому?…”

Так вона блукала лісом, у повній темряві та холоді. З її одягу була лише зелена тонка накидка та світло сині шорти. Вже під ранок вона натрапила на джерело води, це було невелике озеро. Вона підійшла, мало не падаючи від болю в ногах, і став на коліна дівчина почала набирати руками воду і пити її.

Але Дар відволік звук шурхіту кущів, вона підняла голову і придивилася. Можливо, це був вітер чи птахи, тому вона видихнула і трохи ще попила води, а потім сиділа і відпочивала. У моменті коли вона відпочивала, вона подивилася на своє відображення у воді, начебто звичайна дівчина … але що ж спонукало всіх, навіть її друзів, позбутися і відсторониться від бідолахи? Продовжуючи дивитися у воду, її відображення у воді начебто почало змінюватися, її обличчя почало перетворюватися на морду того самого Змія. Жовті очі, луска і ікла… вона трохи скрикнула і впала на спину.

– Ні … ні, я точно не це створення … я точно не можу бути ним, я дракон! Я та, хто за добро, а не за хаос.

Після відпочинку вона продовжила свій шлях, сподіваючись знайти дорогу до будинку. Сонце вже було вище за горизонт, ліс був у легкому ранковому тумані. Даріана продовжувала йти, хоч і мотузка сильніше здавлювала крила і біль ставав сильнішим, вона не здавалася. Весь час як вона йшла, то постійно оберталася, то дерева як то сильно шарудять, то кущі здадуться непривітними, а вся живність наче випарувалася. “Мене це напружує, точно не до добра…” думала та йдучи вперед і обертаючись.

Час йшов на обід, їжі не було, навіть ягід. Але на щастя дівчина знову знайшла маленьке джерело води, це був маленький струмок, який протикав уздовж лісу. Вона знову сіла на коліна і почала зачерпувати воду руками, як раптом…

– Боже мій … начебто дракон, а ніби так безглуздо виглядає, точно не як благородне створіння.

Дівчина повільно підвела голову і її погляд зустрівся із чоловіком. Його очі були жовті, як у змії, був одягнений у синій костюм, волосся було світло-синього кольору, а шкіра синьо-сіра. На ньому були золоті окуляри. А також синій, з трьома шипами зміїний хвіст.

Даріана дивилася на того з непорозумінням і якимось шоком, адже чоловік буквально взявся з нізвідки.

– Здрастуйте …- вона встала з колін, – просто розумієте … тут така ситуа-

– Знаю, знаю… Бідося мало не померла, була на межі смерті.

– Звідки ви…

– Люба, повір мені … я знаю тут все і вся.

Ось воно значе як, намалювався якийсь пень, так ще й знає, що з нею трапилося.

– Але я можу запропонувати те, що ти захочеш … я ж бачу всі твої темні думки, всі темні закутки твоєї душі …

– Темні закутки? Моїй душі?

– Ох, не будуй тут з себе яногла, я ж знаю, що ти хочеш зробити зі своїми “друзями”…

Вона дивно подивилася на того, окинувши його недовірливим поглядом.

– Все, що я зараз хочу, це знайти свій будинок, поїсти і зігрітися. – вона почала обертатися, думаючи куди їй йти далі.

– Я можу дати тобі і це.

Вона обернулася і ще раз окинула його поглядом.

– Та хто ти взагалі такий? З’явився з нізвідки, говорить про мої “темні закутки душі”, а тепер ще й пропонує мені те, чого я хочу!

Той підійшов до дерева і притулився спиною до стовбура, схрестивши руки на грудях.

– Ну якщо вже твої крила пов’язані і ти точно не зможеш знайти свій будинок, щоб усім розбалакати, то так вже й бути… – він підвівся і склавши руки за спину трохи посміхнувся, – Горгон. – його очі блиснули з-під окулярів не дуже добрим вогнем.

Серце завмерло, а тіло заніміло. Ні-і-і-і … блефує, він точно не те чудовисько з книги.

– Знаю, ти шокована але-

– Блеф! Ти точно не Горгон, адже він великий, ні, величезний Змій, з іклами та лушпинням по всьому тілу. Тож більше факт, – вона схрестила руки на грудях і заплющила очі, – він замкнений у підземеллі, своїм творцем Чорнобогом. Він найдавніше зло і прокляття, а ти… – Вона знову розплющила очі, – ти навіть не схожий на того, хто може знищити щось живе.

Чоловік задоволено усміхнувся, і трохи поплескав у долоні.

– Історію знаєш на відмінно, але…

Різко голова дівчини ніби опинилася під пресом, вона впала на коліна, тіло ніби зв’язало тисячі ланцюгів, а в голові луною пішов голос:

– Практика показує зовсім інше.

Тихий сміх розійшовся луною в голові, а в очах почало темніти.

– Припини, прошу! Я не в силах пручатися!

Голос продовжував відгукуватися в голові:

– Ох, бідося, бідося… ти мені ще потрібна, тому живи поки що.

Даріана впала на землю, тіло ніби стало невисомим після цього, зір почав приходити в норму.

– Думаєш, що мене зможе зупинити якесь підземелля, якась печера? Ха! Це ж смішно! Справжня в’язниця так це, ось це, – він показав рукою на своє тіло. – Це справжній замок для моїх здібностей та сил.

Даріана опам’ятавшись, сіла. Отже, великого Змія стримує його власне тіло?

– Це зовсім не моє тіло. Це те, у що заточили те створення, яке ти бачила в книзі.

– Отже… це ти. Величезний Змій … з іклами і лушпинням.

Горгон кивнув, трохи відвівши погляд.

– Але зараз це не важливо, ти мені допоможеш позбутися цього прокляття.

– Я? Але як?

– Бачиш, є нащадки Чорнобога і Білобога, ті, хто об’єднав сили і свою кров, щоб заточити мене. А це означає… – він подивився на неї, чекаючи, що вона продовжить його промову.

– То що…е-е-е…

– Ти точно дракон? Невже у вас такого не практикують? Аргх! У будь-якому разі мені потрібна кров нащадків цих богів.

– А я чим допоможу? Я дракон, ми точно не йшли від їхнього роду.

Той усміхнувся і підійшов ближче, схопивши ту за її руку, своєю, крижаною рукою:

– Саме так, ти дракон! У таких, як ти, тече кров богів, а може бути й великих. – його усмішка стала ширшою, і показались його зміїні ікла. – Тому, думаю ми домовилися, я тобі дах над головою, їжу і все що ти забажаєш, а ти своєю чергою даси мені свою кров. – Він відпустив руку той. – А може бути так… що ти захочеш стати частиною мого унікального плану.

– Плану?

– З твоїми драконячами силами та амбіціями, ми зможемо поневолити увесь чортів світ!

У цей момент Дар відійшла назад, ніби готуючись бігти. “Поневолити світ? Стати царями всього живого? Ну вже ні … я пообіцяла своїм батькам що ніколи не опущуся до цього рівня …”.

– Як знаєш, на твоєму місці я погодився б, адже становище у тебе не дуже. Перейшовши на мій бік, люба, у тебе буде все.

Перед драконом зараз встав дуже складний вибір, допомогти Змієві та взяти якусь роль в участі його плану або ж продовжити блукати лісом, без їжі та в холоді. Змій покірно чекав стоячи навпроти неї, трохи посміхаючись і віляючи хвостом убік.

– Подумай сама, Даріано. У тебе нікого не залишилося, ти єдиний дракон у цьому світі. А всі лише кидають на тебе косі погляди і не приховуючи того хочуть позбутися тебе, останнього дракона.

Потупивши свій погляд у землю і слухаючи міркування Горгона, Дар все більше переконувалась правді цього світу.

– Світ не дуже й чорний, не дуже й білий, а сірий. Тут точно не знайти тобі позитиву, який ти так намагаєшся нести. Інші лише відкидають його від себе.

Дівчина подивилася на нього, її погляд був безвихідним.

– Я можу не тиснути на тебе і залишити все як є, продовжуватимеш ходити лісом і може тобі вдасться знайти свій будинок. Але прийшовши туди, на тебе точно не чекатимуть, знову поженуть у шию і історія повториться.

– А які гарантії того, що я можу тобі довіряти? – Нарешті вона подала свій голос. Горгон клацанням пальців спопелив мотузку на її крилах. Дівчина видихнула від різкого полегшення, розправила по трохи крила і помахала ними, а потім знову подивилася на Змія.

– Ну то що, ти наважилася?

Дівчина глянула назад, звідки прийшла. Там усе сховалося білим туманом, ніби кажучи, що назад дороги немає. Потім знову подивилася на Змія, той простяг їй руку. Дар, трохи видихнувши, повільно, але взяла того за руку, потиснувши її.

– Іноді, переходячи на темний бік, ти не обов’язково стаєш лиходієм, може ти станеш героєм або чимось більше, – сказав Змій, розвернувшись і вирушивши вперед.