(Розділ 1)

Був хороший сонячний день. Сонце стояло в зеніті, освітлюючи ліс вовків своїм промінням. Ліс був доволі густим, тому лише деякі промінчики потрапляли на стежину, протоптану багатьма поколіннями різних звірів. Зараз же нею крокувала невеличка група вовків. Спереду йшли старші й більші, а за ними слідували молодші. Вони несли різну здобич у зубах. Усі вони мали або сірі, або бурі, або чорні. Серед них був лише один білий — Аніо. Решта членів групи час від часу поглядали на нього, хмурячи брови і морщячи носи. Особливо добре це було видно на мордах його однолітків. Проте це ніяк не вплинуло на хороший настрій білого. Сьогодні на полюванні його похвалив наставник, що ставалося дуже рідко. Аніо, замалим не метляючи хвостом туди-сюди, як мале вовченя, йшов біля дорослих вовків. В зубах він тримав зайця. Позаду чулися насмішки підопічних, що старалася не видати себе дорослим воякам.

— Ти його бачив? Він просто, як цуцик, — почулося ззаду, після чого послідував гучний регіт.

Аніо прищулив вуха, трохи згорбився і дещо відстав від дорослих. Почувши регіт, один з вояків озирнувся. Коли він побачив згорбленого підопічного, то оскалився і тихенько рикнув. Білий стрепенувся, розправив спину, випрямив вуха і підбіг до свого наставника. Він не хотів його злити, особливо сьогодні, напередодні обряду. До того ж він звик до подібного ставлення інших, тому його це не особливо зачепило.

Обряд… Завтра вранці вожак стаї проведе обряд, який зробить Аніо і ще декількох його однолітків справжніми вояками! Він не міг дочекатися цього моменту. Він буде жити разом з іншими вояками і захищатиме їхню стаю разом. Може, його навіть стануть поважати інші? Хоча ні, поважати його будуть тільки, якщо він змінить свій колір хутра, не раніше.

За роздумами Аніо не помітив, як вони прийшли до табору. Перед ними виросла велика арка з різних колючих рослин. Обабіч неї розходились міцні стіни, вкриті такою ж рослинністю, які згодом переходили у високі скелі. Все це утворювало надійний захист. За аркою перед очима вовків розкинулася метушлива галявина табору. Вся група підійшла до однієї з печер, біля якої була вирита яма з тушами мертвих тварин. Вояки швидко склали свою здобич до неї і розійшлися хто куди. Молодь послідувала їхньому прикладу, зробивши те саме.

Білий підійшов до печер, де жили всі підопічні. Він прикрив очі, зосередився і відчув легке поколювання по всьому тілу, що означало початок перетворення. Передні лапи витягнулися, стали тоншими і перетворилися на руки. Задні лапи стали більшими і міцнішими, утворюючи ноги. Морда втягнулася, легко перетікаючи в красиві риси обличчя. Шерсть зникла, лишаючи лише густе біле волосся. Відчулася тяжкість одягу. Аніо розплющив очі і провів рукою по голові, між пухнастими вовчими вухами. Ті, хто не бачили справжніх звіролюдів, думають, що після перетворення їх можна відрізнити від людей лише по вертикальних зіницях. Проте це не так. В людській формі у них вуха знаходяться прямо на маківці, як і у звіриній. Також залишався хвіст.

Молодий хлопчина сів на землю і схрестив ноги. Водячи руками по волоссю, він вибирав всі гілочки і листочки, що назбиралися там під час полювання. Це продовжувалося протягом кількох митей. І ось, коли справа була майже закінчена, до нього підійшли однолітки. Аніо продовжував чистити своє волосся та ігнорувати їх, знаючи, що будь-яка реакція лише роздраконить їх. Коли вони підійшли ближче, хлопець вловив і впізнав їхній запах: то була невеличка стайка хлопців, які вважалася найкращими.

— Ну що, білухо? Похвостався^[1] перед вояками? — знову “білуха”.

Свята мати-вовчиця, як же він ненавидить це прізвисько! Його так називали майже всі, щоб поглузувати з його сніжно-білого хутра. За багато поколінь лише він народився з таким забарвленням. Тому він був білим тиміаком^[2] серед своїх, ну або білим вовком. Кожен казав, як хотів.

Стайка продовжувала піддівати його, проте хлопець ніяк не зважав на них. Помітивши ігнорування, молоді вовки розізлилися. Лідер повернувся до своїх, окинув їх поглядом і зупинився на сірому вовку, скалячись.

— Аароне! Чому б тобі не навчити цю невдаху поважати інших?

Окинувши всіх холодним байдужим поглядом, названий знизав плечима і вийшов наперед, розминаючи руки. Взагалі, Аарон майже завжди був сам і ні в що не втручався. Але його затягнули до цієї стайки, і він мав хоч трохи та слухатися їх. Цей вовк не народився в стаї, а прийшов у неї. Таке траплялося рідко, тому більшість думала, що його не приймуть, але вожак вирішив інакше. Про минуле Аарона ходило немало чуток, проте ніхто не знав точно, яким воно було, оскільки сірий майже ніколи не говорив.

Біль в щелепі змусив Аніо покинути свої роздуми. Його відкинуло назад, і він оперся руками об землю, щоб не впасти повністю. Перед ним стояв Аарон із поглядом, повним байдужості.

— Давай ще! Ще! Ще! — загукали однолітки, і сірий було замахнувся вдруге, але його раптом покликала наставниця.

Аарон опустив руки, розвернувся, підійшов до неї, і вони про щось заговорили. Головний кілька митей спостерігав за ними, а потім повернувся до своєї жертви. На його обличчі відобразилася глибока задума. Це продовжувалось недовго. І вже зовсім скоро він струснув головою і сфокусував свій погляд на білому.

— Ну що ж… — лідер стайки не встиг закінчити, як його перебили.

Підійшов наставник Аніо і сказав:

— В тебе два кроки сонця^[3], щоб вмитися і прийти в совину лощовину. Завтра обряд посвячення, будемо готуватися до нього, — молодий вояк розвернувся і пішов геть, не давши своєму підопічному навіть слова сказати. Чітко і коротко, як завжди.

Білий радісно заметляв хвостом, встав навпочіпки, оперся рукою на землю і стрибнув. Здійснивши перетворення, він приземлився і побіг до річки, змушуючи своїх однолітків розійтися і дати йому дорогу. Його наставник був одним із найсильніших вовків в стаї, але разом з тим ще й найбільш зайнятим, тому Аніо цінував кожне тренування разом з ним. Зараз наближався обряд, тож в нього було більше всяких різних підготовок. Хоч наставник не завжди мав час для свого підопічного, він старався проводити більшість тренувань особисто.

Попереду завиднілася ріка. Сповільнивши біг, білий пірнув прямо у неглибокі води. Риба злякано розпливалася, поки Аніо спостерігав за нею. Коли ж в нього закінчилося повітря, він погріб усіма чотирма лапами до берега. Виліз і обтрусився. Оглянувшись на своє відображення, переконався, що у шерсті нема листя, і пішов вздовж річки.

 Невдовзі він побачив, як кілька вовчиць з його стаї вмиваються неподалік. Серед них була й прекрасна, чорнява донька вожака стаї. Аніо побачив її та направився до неї, щоб поговорити, майже повністю забувши про те, що в нього скоро тренування. Він підійшов до дівчат, перетворився і помахав їм рукою.

— Привіт! — гукнув він, метляючи хвостом.

Вовчиці повернулися на його голос. Чорношуба, побачивши його, спочатку скривилася, а потім схаменулася і розцвіла красивою посмішкою. Аніо теж посміхнувся, але трохи дурнувато. Вовчиці, що продовжували сидіти на березі, перезирнулися між собою і тяжко зітхнули. Вони прекрасно розуміли, що підступна чорношуба зараз буде заваблювати цього нещасного вовка у свої тенета. Вона недолюблювала Аніо і хотіла позбутися його. А коли дізналася, що він закоханий в неї по кінчики вух, то почала звалювати на бідолаху лавину проблем. Вовчиця всім розказувала, що хлопчина пристає до неї і робить всякі брудні речі. Хоча це було брехнею, проте, через різницю в репутації, вовки вірили в це.

— Привітик, — солодкаво сказала дівчина, легким порухом руки відкидаючи волосся з обличчя. — Що робиш?

 В Аніо аж слинка потекла. Він, звичайно, розумів, що в неї є партнер, проте проти волі серця не підеш. Хлопець зібрав свої слині і відповів їй:

— Та так, прогулююся лісом перед тренуванням.

— Ох, правда? — вона граціозно піднялася і попрямувала до річки.

Зачепивши Аніо плечем, скривилася, оскільки його одяг все ще був мокрим. Вже біля води вовчиця зачерпнула трохи в руки і бризнула на білого.

— Я думаю, тобі варто йти. Чула, в тебе сьогодні останнє тренування перед обрядом, чи не так?

— Ой, ти права! Я побачу тебе за трапезою! — Аніо знов кинувся у річку, оскільки совина лощовина, де буде проходити його тренування, знаходилася по ту сторону.

Варто було хлопцю зникнути за стовбурами дерев, як милу усмішку дівчини замінив шакаловий^[4] оскал. Вона повільно розвернулася до подруг і видала короткий рик.

— Як же мене дратує ця білуха! Нікчемний непотріб, який треба викинути! — чулося її бурмотіння, поки вовчиця відходила від ріки. Її хвіст бився об землю від зовсім неприховуваного роздратування.

Дівчина направилася до табору, а її подруги мовчки послідували за нею. Протягом усієї дороги дочка вождя щось бурмотіла собі під ніс, придумуючи як наслати біду на Аніо. От вже виднілися таборові стіни з терену. Вовчиця раптово різко зупинилася, ніби щось побачила на галявині. І справді, там її тато, кремезний сіро-бурий вовк, роздавав всім накази перед вечірньою трапезою. Дівчата позаду чорношубої перезирнулися між собою, не розуміючи зупинки подруги. Проте вже за мить вона повернулася до них, а вони притисли вуха і подалися назад. Її усмішка була більше схожа на оскал, а в очах палав вогонь, схожий на вогні пустелі Сахманти^[5], легендами про яку їх лякали в дитинстві.

— Я знаю, як вигнати цього білого зі стаї! — крикнула вона, скалячись ще більше.

— В-в-вигнати…? Для чого…? Він же нікому, здається, не заважає…? — почувся невпевнений шепіт якоїсь із подруг.

— ЩО ОЗНАЧАЄ “ДЛЯ ЧОГО”!? Він соромить всю нашу стаю! Крім того, що в нього біле хутро, він ще веде себе як цуценя, якому всього чотири зміни світу^[6]! Ще трохи і з нас будуть сміятися всі інші стаї! Нам потрібно негайно позбутися його! — гарчала вовчиця, кидаючись зі сторони в сторону і луплячи долівку хвостом.

Інші вовчиці стояли перед нею, втиснувшись одна в одну, і чекали поки вона заспокоїться. І от врешті дівчина зробила кілька глибоких вдихів і незворушно продовжила дорогу додому.

— Ідемо! — гукнула собі за спину. — Підготуємо все, що треба, щоб виперти його зі стаї.

Подруги перезирнулися між собою, коротко видихнули і попрямували за своєю лідеркою. Їм було шкода Аніо, проте вони нічого не могли зробити.

********

Аніо прокинувся від того, що його хтось штурхав у бік.

— Прокидайся, білухо! — прокричав йому у вухо один з його одностайців, Аарон. Тяжко зітхнувши, Аніо підвівся на лапи і повернув голову в сторону сірого вовка.

— Я встав, встав! Що треба? — Аніо подивився на вихід з лігва, в якому спав. На небі ще виднілися зорі, але сонце вже потроху витісняло свого брата місяця. — Сонце ж ще не встало, а ти мене вже розбудив!

— Припини скиглити! Краще скажи дякую, що не залишив тут дрихнути, поки всі інші проходять обряд!

Білий вовк, що вже встиг влягтися знову, стукнув себе лапою по голові. Обряд! Як він міг про нього забути?! Зірвавшись на лапи, Аніо швидко понісся до найближчого струмка. При цьому, ледве не збивши з лап Аарона, він встиг кинути швидке “Дякую” собі за спину.

Вовк, що залишився у лігві, струснув головою. Він зовсім не розумів цю білуху. Такий же дивний, як і його біле хутро. Аарон знов струснув головою. Йому краще зосередитися на обряді, а не думати про Аніо. Занурений у ці роздуми, він вийшов на галявину, де вже сидів білий вовк. “І як цьому білому тільки вдалося так швидко збігати до струмка і назад? Я ж вийшов майже одразу після нього!” — все-таки сірий не зміг зосередитися, як хотів.

Аніо ж повернув голову в сторону лігва, як тільки почув кроки з тої сторони. Він побачив, як його одностаєць підійшов до нього, прийняв свою людську форму, присів поряд, схрестивши ноги, і обгорнув їх своїм хвостом. Білий вовк, що вже теж був у своїй людській формі, сів поруч в такій самій позі.

Через деякий час на галявині зібралося багато вовків. І от нарешті, до величезної скелі, що нависала над усією стаєю, підходить струнка вовчиця разом із міцним на вигляд вовком. Здається, той міцний вовк є партнером красуні.

Аніо помітив новоприбульців, злегка пойорзав на землі і почав радісно метляти хвостом з боку в бік. Вовчиця, що вже встигла примоститися біля скелі, помітила його. Її посмішка вмить стала шакаловим оскалом, що передвіщав величезні неприємності. Проте хлопець ніколи не звертав на це уваги. І цього разу все було набагато гірше, ніж хтось з вовків міг подумати.

Величезний сивий вовк вийшов з тіней дерев і кількома легкими стрибками забрався на вершину скелі. Підійшовши до краю каменя, вожак грізно оглянув свою стаю. І це викликало хвилю перешіптувань. Злився вожак рідко, але коли це ставалося, кожен старався не попадатися йому на очі.

— Сьогодні мав би бути чудовий день, — почав старий вовк, — але, на жаль, сталося дещо дуже неприємне.

Ще одна хвиля перешіптувань пройшлася стаєю. Оскал юної дочки вожака став ще більшим. Точно буде біда.

— Аніо, вийди наперед, — пролунало з вершини скелі.

Тиша окутала галявину. Здавалося, навіть пташки перестали співати свої пісні. Названий спочатку оглянувся довкола, а потім повільно піднявся на ноги і вийшов наперед.

— Моя дочка сказала мені, що вчора ти приставав до неї, — ці слова були мов грім серед ясного неба. Аніо здивовано подивився спочатку на вожака, а потім і на красуню, все ще не помічаючи її демонічної натури.

— Але…! Але…! Ц-це не-непра-правда-да! — тремтлячим голосом сказав хлопець, притискаючи до себе вуха і хвіст.

— НЕ СМІЙ БРЕХАТИ! — крик донісся згори, змушуючи бідолаху зіщулитися. — Я ЗНАЮ, ЩО ТИ ЦЕ ЗРОБИВ!

Аніо хотів було заперечити, але після короткого погляду вверх зрозумів, що ніхто йому не повірить. Тому він просто стояв, опустивши голову. Після кількох митей тиші, згори вже більш спокійно донеслося:

— Це ставалося і раніше. Я вже навіть не згадую твої інші викиди!

Білий вовк скривився, не піднімаючи голови. Його однолітки завжди звинувачували його у своїх проступках. А старші вірили, бо завжди більше любили інших, ніж його.

— Я розраховував, що ти виправишся, але цього не сталося. Тому ти маєш понести покарання за все, що встиг натворити. Я виганяю тебе зі стаї!

І от вже третя хвиля перешіптувань прокотилася галявиною. Зі стаї виганяли рідко, але, зважаючи на все, в чому його звинувачували, Аніо не здивувався. Він підняв очі на вожака, а потім окинув поглядом всіх, хто був на галявині, і пішов до лігва. За законом вигнаний вовк повинен покинути територію стаї до заходу сонця. Сонце тільки-тільки зійшло, тому білий вовк збирався, не поспішаючи. Його серце рвали на шматки тиміаки, проте Аніо старався не показувати цього. Єдине, що заспокоювало його, це те що деякі вигнані вовки мали змогу повернутися, якщо показували, що варті того.

Білий розмірковував над тим, як повернеться до стаї після того як доведе свою невиність і завоює серце юної дочки вождя. Проте його роздуми перервав Аарон:

— І куди ти тепер підеш? — пролунало ззаду.

Аніо подивився йому в очі і задумався. Цього сірого не хвилював колір хутра хлопця, проте він був частиною маленької стайки, яка недолюблювала білого. Подумавши, що все одно побачить його нескоро, Аніо відповів:

— Напевно, в Лімос. Це досить велике місто, тому я точно знайду спосіб прогодувати себе.

— Якщо вже йдеш туди, знайди кіцуне Алдо. Він зможе допомогти тобі прилаштуватися десь, — сказав сірий, дивлячись білому вовкові прямо в очі. Одним швидким рухом він дістав медальйон і протягнув його Аніо. — Коли його знайдеш, то відразу, віддай йому це і скажи, що ми з однієї стаї.

Після того, як хлопець забрав запропоновану річ, Аарон розвернувся і швидко вийшов з лігва. Білий перевів погляд на медальйон. Зазвичай вовки не мали жодних прикрас чи чогось подібного, проте Аарон прийшов в стаю, а не народився у ній. Це пояснювало те, чому він часто мав якісь речі, які одностайці бачили вперше. В нього часто питали, звідки він, або чим займався перед тим, як приєднався до стаї, проте відповіді ніколи не отримували. Цікаво, що таке може зв’язувати кіцуне та вовка. Ну, про це він дізнається, коли дістанеться Лімоса.

---

^[1] Похвостатися — те саме, що хвастатися

^[2] тиміак — невеличка чорна істота, що поширена на всій Каєні. Відома своїми довгими кігтями і чорним,як найтемніша ніч хутром. Часто трапляється в народних приказках та фразеологізмах.

^[3] Крок сонця — міра часу, яка використовується у вовків. Один крок — приблизно одна година.

^[4] Шакали є одними з найбільш підступних звірів в Каені. Ніхто не вірить їх словам і навіть діям.

^[5] Пустеля Сахманта — пустеля на землі демонів, відома тим, що є вулканічною і там постійно палахає вогонь.

^[6] Зміна світу — рік у вовків. А сезон — три місяці. Наприклад, літній сезон — це три літніх місяці.