Частина 1

Давно то було, ще коли на землі жили ельфи десь між височенними горами та прадавнім морем, хвилі якого омивали береги Молодої Землі; ці землі були приховані від людських очей, стояло Королівство Вітрів.

Тут небо було завжди прозорим, тільки іноді його пронизували спалахи Північного Сяйва, а вітер не дув, а співав прадавні пісні. В самому серці Королівства височів палац із кришталю, що сяяв у сонячному промінні так яскраво, ніби тисячі сонячних зайчиків спустились на землю і затанцювали дивний танок Світлокрилів. То був рай на землі…

Королівством правила Королева Айра – остання з роду Повітряних магів. Айра мала довге золотаве волосся, а очі сяяли, мов діаманти.

Якось Айра отримала дивний подарунок – прямо з неба до неї на руку впала зірка; вона була не просто уламком, а живим серцем, що билося в її руках.

– Це не дар, а випробування, – прошепотів старий радник.

Вночі в браму постукали. На порозі стояв невідомий чоловік у плащі, з очима, що відбивали світло зірок.

– Королево,- мовив гість.- Я прийшов за тим, що належить моєму народові.

Зірка засяяла яскравіше, і Айра зрозуміла: це непростий гість, і він не був смертним. Вона на мить задумалась: як краще вчинити – віддати зірку чи запитати ціну, яку доведеться заплатити… Чи використати зірку на власну користь…

Частина 2

Айра тримала зірку в руках, а світло її тремтіло, наче серце, що відчуло страх. Незнайомець стояв непорушно, терпляче очікуючи на відповідь Королеви. Його темний плащ розвівався вітром, а срібні очі світились в сутінках.

– Я маю сумнів, що це Ваша річ,- мовила Айра, стискаючи зірку сильніше.- Ви маєте це довести.

Незнайомець посміхнувся.

– Ви відчуваєте, як вона кличе мене?- простягнув руку і зірка здригнулася.

Айра відчула це теж – зірка здригалася і тріпотіла, немов живий організм і прагнула вирватися з рук.

– Ви не пояснили, хто Ви…

– Мене звуть Каель, я останній з Роду Світла. Ми народилися разом із першими зірками. І це…- він кивнув на сяючу кулю в її руках – одна з нас.

Айра мовчала. Вона чула легенди про істот, створених зі світла. В легендах розповідалося, що їх народ зник, коли перші королі скували небо залізом і магією.

– Якщо я віддам зірку, що трапиться?

Каель опустив очі.

– Вона повернеться на своє місце в небі. Але…- він замовк, немов вагаючись.

– Але?..

– Але якщо Ви вирішите залишити її, вона згасне, і з нею згасне Ваше Королівство.

– Це погроза?- Айра здригнулася від власного голосу.

– Попередження. Світло, замкнене в клітці, вмирає.

Королева відступила на крок. Вона не знала, чи можна довіряти цьому незнайомцю, але відчувала: зірка їй не належала, бо вже не було того яскравого світла як у першу ніч. Айра простягнула руки і сказала:

– Якщо це правда, то забирайте її. Але що буде зі мною і моїм Королівством?

Каель узяв зірку і вона одразу запульсувала золотим сяйвом.

– Ви зробили вибір, Королево. Зірка запам’ятала Вас, значить колись вона повернеться…

З цими словами він розчинився в світлі разом із зіркою. Наступного ранку небо над Королівством Вітрів стало ще яснішим. Айра подивилася вдалечінь і зрозуміла: її випробування ще не скінчилися.

Частина 3

Минуло 5 років. Королівство Вітрів процвітало, але Айра знала: це лише затишшя перед бурею. Вона часто виходила на балкон свого палацу і вдивлялася в нічне небо, шукаючи там знайому зірку.

Одного теплого літнього вечора вітер приніс новину – у горах з’явилась істота. Вона була схожа на людину, від якої сходило світло. Айра зрозуміла: це знак. Разом з відданою охороною Королева вирушила в дорогу.

Село зустріло її тишею. Мешканців ніде не було видно, вони немов вимерли. І тільки одну постать було помітно здалеку – високу, схожу на людину, з очима, що світилися, немов зірки в небі.

– Хто ти?- запитала Айра в істоти.

– Я шукаю… тебе,- прошепотіла та і голос здався якимось знайомим і водночас чужим.

– Каель! Ти?!- вигукнула Королева.

– Ні…- світло в очах істоти спалахнуло яскравіше.- Я та, яку ти врятувала.

– Зірка?!..- здивувалася Айра.

Істота кивнула.

– Я повернулася. І хочу попередити тебе. Темрява знає про мене. І про тебе. І скоро прийде, щоб забрати те, що не забрала…

Раптом здійнявся вітер, все навкруги зашепотіло і зашипіло. Айра зрозуміла: її випробування тільки починаються.

Частина 4

– Темрява? – повторила Айра, стискаючи руків’я меча. – Що це означає?

Світло в очах істоти затремтіло.

– Колись ми, діти Світла, жили серед Зірок. Але за кожним сяйвом стоїть Тінь. Ми втікали від неї, ховалися… А потім потрапили в цей світ. Ти врятувала мене… Але Темрява знає де я. Вона прийде.

– Як вона виглядає?

– Вона не має обличчя. Вона- шепіт у темряві, голос у твоїй голові, що змушує сумніватися. Вона приходить у сни, у тіні, у страхи. І коли ти відкриєш їй двері…- істота затремтіла, і її світло потьмяніло,- Вона забере тебе…і твоє Королівство зникне…

Королева дивилася на незнайомця-зірку і в її серці зростав холод.

– Ти зробила свій вибір, коли віддала мене Каелю,- продовжувала істота.-І тепер вона хоче тебе.

– Я не боюся Темряви!-відповіла Айра.

– Тоді ти маєш знайти Каеля, бо він – єдиний, хто знає як її здолати.

Цієї ж ночі Айра зібрала загін вершників і вирушила в дорогу. Вона не знала, де шукати Каеля, але знала одне: вона ніколи не дозволить Тіні поглинути Світло.

Частина 5

Айра мчала крізь ніч, вітер шепотів їй на вухо: « Поспіш-ш-шай».

Вона не знала, де шукати Каеля, але зіркова істота, яку вона врятувала, порадила довіритися Світлу. Айра їхала на схід, до місця, де небо здавалося найчистішим, а зорі- найближчими.

Скільки часу вони їхали, Айра не знала; їхали вони, здається, вічність. Раптом попереду побачили вони руїни старого храму.

– Тут щось є…-прошепотіла Айра. Вона ступила вперед і торкнулася кам’яного вівтаря. Під її пальцями щось запульсувало, тепле, немов серце. Раптом стало тихо-тихо…

– Ти таки прийшла,- пролунав знайомий голос.

Айра різко обернулася. Посеред руїн стояв Каель. Він не змінився – той самий темний плащ, ті ж срібні очі, що відбивали світло зірок.

– Ти знаєш чому я тут,- сказала вона.

– Знаю,-відповів він.- Темрява не приходить ззовні. Вона вже тут. Вона завжди була з тобою.

Королева відчула, як її серце здригнулось. Каель простягнув руку і вітер знову завив.

–  Вона – частина тебе. І щоб перемогти її – доведеться зробити вибір, від якого залежить усе.

– Частина мене? – Айра відчула, що всередині неї все захолонуло. – Це неможливо…

– Ти носиш її в собі з того дня, як народилася. Вона була слабкою і тихою, доки ти не віддала зірку. Ти зробила правильний вибір, але відкрила їй шлях до себе.

– Як це виправити? – Айра зціпила зуби.

– Є два шляхи. Перший: прийняти її, дозволити стати частиною тебе.

– Тобто перетворитися на щось… подібне до неї?- голос Айри затремтів.

– Так. Це ризик. Але Темрява боїться тих, хто її не відкидає.

– А другий шлях? – Айра зціпила пальці в кулак.

Каель похмуро глянув на неї.

– Відрізати її від себе. Повністю. Але для цього тобі прийдеться відмовитися від усього, що маєш – трон, магію, навіть своє існування в цьому світі…

Айра заплющила очі. Вона була Королевою, відповідала за свій народ. Але якщо Темрява всередині неї, чи не означає це, що вона може сама контролювати її?

– Я зробила свій вибір і хочу сказати, що обираю перший шлях.

– Я знав, що ти зробиш саме такий вибір,- відповів Каель.- Тоді будь готова.

Він простягнув руку й промовив:

– Ти побачиш свої страхи. Якщо витримаєш – станеш сильнішою за будь-кого.

– Я готова,- Айра вдихнула і торкнулася його долоні. Темрява розкрилася перед нею.

Частина 6

Темрява поглинула все. Айра не відчувала землі під ногами, вітру теж не було. Вона стояла посеред безмежної чорної безодні. Навколо лунав шепіт – тисячі голосів: « Ти слабка». « Ти ніколи не була гідною корони». « Ти втратиш все». Айра стиснула кулаки. Голоси посилилися. « Ти сама нас створила». Перед нею почали виринати тіні. Одна з них прийняла образ її покійного батька-короля.

– Чому ти посіла на троні? – голос його був холодний. – Ти не готова бути Королевою.

Інша тінь набула її вигляду – змученого, зміненого.

– Королева? Ти просто дівчина, що боїться бути самотньою…

Айра знала: це не справжні примари, її страхи, сумніви, її власна Темрява.

– Я не боюся вас,-тихо прошепотіла і на душі стало тепло і легко.

– Ти завжди боялася нас,- заворушилися-затремтіли голоси.

Айра розкрила долоню – в її руці спалахнув маленький вогник – Зоряне Світло. Темрява скрикнула і почала відступати. Дівчина відчула, як її серце наповнюється силою. Вона прийняла Темряву, але не дозволила їй керувати собою.

– Ти мій страх, моя Тінь,- сказала вона.- Але я більше не тікатиму від тебе.

І Темрява розсипалася, наче туман під першими променями сонця.

Епілог

Айра стояла під небом, яке здавалося безмежним. Її серце билося рівно – ні зі страху, а з розуміння: вона більше не була тією, хто сумнівається. Вона прийняла свою силу, тепер її шлях став очевидним.

Каель пильно подивився на неї.

– Ти відчуваєш?

Айра кивнула. Вона знала – Королівство Вітрів довгі століття було лише відлунням колишньої величі. Його правителі забули про магію, про зв’язок зі світом, про силу Світла і Темряви. Вона ж згадала: настав час змінити все.

– Що тепер?- запитала вона.

Каель усміхнувся:

– Подивися на небо!

Айра підняла голову. І побачила її. Зірку. Вона повернулася! Але це був вже не тендітний уламок світла, а повноцінне сяйво, що осявало всю ніч.

– Це ти ? – прошепотіла вона.

– Це ми, – відповіла зірка.

В її голосі було більше, ніж просто магія. Це була частина Айри – її сила, її вибір, її майбутнє.

– Тепер ти маєш вирішити, ким станеш, – промовив Каель.

– Я стану тією, ким і мала бути від початку, – Айра простягнула руки і світло охопило її. Вітер заграв у волоссі, очі засвітилися, а саме небо, здавалося, затамувало подих.

Тієї ночі Королівство Вітрів отримало нову легенду. Легенду про Королеву, що сяяла, як Зірка.