Я часто перебираю книжечки у сімейній бібліотеці. Тут мої найкращі друзі, з якими так приємно зустрічатись.
Кожна нова книжка – це завжди таємниця і знайомство з цікавими героями, що можуть стати твоїми друзями. А у друзів хочеться вчитися, наслідувати їхні вчинки. За допомогою книжки можна помандрувати по інших країнах, побувати на інших планетах, разом з героями книжок потрапити в пригоди, разом з ними порадіти і посумувати.
Книга – це друг і порадник сьогодні. Вона зберігає у собі красу рідного слова, чарівність мови і несе повчальний зміст…
І є книги, які мене дуже вразили. І вони входять до ТОР-5 книг, яких я раджу прочитати своїм ровесникам. Однією з таких є - «Скарб» О. Стороженка. Ця повість зображує долю Павлуся Лежня, який протягом свого життя був ледачим і в той же час байдужим до всього. Також автор намагається прищепити герою риси доброти, чуйності, порядності, працьовитості. На мою думку, в цьому творі засуджуються заздрість, підступність, зазіхання та ледарство. Ця книга - приклад того, як не треба себе поводити. Незабутні враження залишила і повість Г. Тютюнника «Климко», де зображуються тяжкі поневіряння хлопчика на ім’я Климко. Він рано залишився сиротою. У повісті переплітаються дійсне та минуле, описується життя хлопчика, його радості і страждання, а також жахи війни, милосердя, чуйність та щирість.
Тож чим більше в житті людина прочитає, тим більше вона дізнається і зрозуміє. Для мене книга – світло дня, для мене книга – зорі ночі… Моя сім’я, моя рідня, мій розум, серце, мої очі…
На книгу Марини Павленко «Русалонька з 7-В та загублений у часі»
М.С. Павленко – українська поетеса, письменниця, художниця, науковець, педагог. Написала цілу серію книг про «Русалоньку», маленьку дівчинку та її пригоди. «Русалонька із 7-В та загублений у часі» є гарною казкою, де реалії буднів переплітаються з містикою та чудасією.
Дана книга написана дуже реалістично, але у реалізм цієї книги вривається містика, яка вписана у текст не так філігранно як у першій частині. «Місячну сонату», яку грає привид у покинутому замку, чують усі і цілком нормально цю чудасію сприймають. Надто велика умовність щодо всього, що пов’язане з привидом. Загалом твір мені сподобався, і була б у мене можливість його кому-небудь порадити, я б з задоволенням це зробила.
У цій же частині особисто мені було цікаво слідкувати за розвитком думки Казимира, осмислювати разом із ним теорії світла і темряви, передачі емоцій та енергії, плину часу та впливу на нього музики і поезії… Він дуже розумний хлопчик і від його думок залишаєшся у захваті.
Загалом у творі описано дуже гарно почуття кожного героя чи героїні, проте деякі питання все ж таки залишились. Зверхність, - одна з ознак такого стереотипного мислення. Ось як, наприклад, Софійка описує свої почуття: «Признатись, що її почуття – це не розмінна монета, а її вірність чиста, як сльоза?» (С. 169). Або й викривлене почуття провини у власниці чужої душі: «Ні, цей Сашко таки зіпсував Софійці свято! Замість насолоджуватись тітоньчиним частуванням і дідусевими бувальщинами, тепер мусила терпіти докори сумління. Звісно, вийшло негарно. Та й хто знав, що Фадійчук настільки вразливий? Він же такий податливий був, такий безвідмовний, такий зручний у користуванні! Нічого, сам прибіжить миритись!». Чи вже після примирення: «Із соромом, але й з приємністю відчула, що має над цим хлопцем владу і що та влада знов у її руках». Дещо не той взірець, який варто наслідувати дівчатам та й хлопцям.
