Бібліотека від давнини до сьогодення
В перекладі з грецької «біблон» — бумага, книга, «тека» — сховище. Отже, бібліотека — сховище, дім для книжок. Перші бібліотеки виникли у стародавньому Єгипті. Одна з перших найвідоміших бібліотек — бібліотека в Олександрії, де було зібрано близько ста тисяч примірників. Але перші книжки не були схожі на сучасні. Їх писали спочатку на табличках, потім на папірусі та пергаменті. Це були дуже дорогі книги, бо писали їх вручну. Давні книги відрізнялись від сучасних, тож і зберігали їх не на полицях, як зараз. Наприклад, книги, написані на папірусі, скручувались в сувої і складались в спеціальну коробку з кришкою.
Бібліотека Ярослава Мудрого — за літописними свідченнями, перша бібліотека Київської Русі, що розташовувалася на території Софійського Собору в Києві. Час заснування бібліотеки невідомий. У «Повісті минулих літ» про неї згадується під 1037 роком. Віддаючи належне Ярославу Мудрому, літописець після розповіді про користь книг, які — «суть реки наполняющие вселенную», говорить, що «Ярославъ же сей, яко жерекохом, любил бе книги, много написав и положи в святей Софии церкви».
Зараз існує багато бібліотек. Вони поділяються на дитячі і дорослі, медичні, технічні, наукові. В них працюють читальні зали, де можна отримати рідкісні книги і попрацювати з ними. Є книгосховища, де книги зберігають, ремонтують. Ще з перших класів школи можна записатись у бібліотеку і користуватись книгами як для читання на дозвіллі, так і для шкільних занять.
Сьогодні, в час прогресу наукових технологій, деякі скептики вважають, що бібліотеки поступово відходять у небуття, поступаючись Інтернет мережі. Та я з цим аж ніяк не можу погодитись, так як цілком розділяю думку, що «Як свого часу фотографія не замінила живопису, кіно не витіснило театри, так і Інтернет ніколи не замінить книги». Ви також так гадаєте? Тоді до зустрічі в бібліотеці!
На іронічні казки Олеся Ільченка
Уявляєте, є такий народ, для якого вівсяна каша – найулюбленіша страва! І якщо хтось її не з’їсть, вона образиться і блукатиме по всьому дому. А дракони бувають добрими і живуть у мирі та злагоді з людьми. Але ж і це ще не все! Існує країна, відома своїми ковбасками та апфельвайном. Здогадалися, про які країни йдеться? Якщо ні, запрошуємо вас у мандрівку іронічними казками Олеся Ільченка.
Cвої авторські твори письменник стилізує під казки народів світу, тому у книзі є англійська, японська, китайська, французька, українська, німецька та єврейська казки.
Перша казка (англійська) «Про хлопчика Ентоні, кашу і мудрого Крука» з недоїденою малим Тоні вівсянкою, яка блукає замком і лякає навіть привидів.
Наступна казка– «Про красуню Ю, захланного Пу і дурника Яня» Північне царство Рю з правителем Пу, котрий дуже не любить південного царства Ю з їхнім володарем з таким самим іменем Ю. Та й першу красуню цього царства також кличуть Ю. А отой самий згаданий у заголовку Янь – перший міністр у державі Ю. Ще щось пояснювати треба?
Наступна казка «Про страшного дракона і дівчинкуСянь», визначена як китайська, дитяча казка про любов дитини, яка здатна відкрити зачаровані скриньки і не боятися навіть найстрашнішого звіра.
Далі у казці «Про маленького принца, який не хотів бути королем» (ясна річ, французькій) Олесь Ільченко ненадовго повертається до іронії, особливо коли король пропонує своєму захопленому футболом сину запросити до збірної найкращих футболістів – африканських хлопців, щоб позмагатися з англійцями.
