Коли б мене запитали, чи уявляю своє життя без книги, я б без вагань відповів – ні! Багато однолітків мене не зрозуміє. Навіщо книга, коли є комп’ютер, інтернет? Увімкни лишень – і перед тобою весь світ, будь-яка інформація, фільми, ігри… Але я з цим не погоджуюсь. І давно вже переконався: ніщо не замінить книги. Вона завжди зі мною, відколи навчився читати і вперше переступив поріг шкільної бібліотеки.

Той день ніколи не забуду. Мені до рук потрапила тоненька книжечка, оповідання М. Носова «Карпелюх». Пам’ятаю, як я реготав і був щасливий, що прочитав сам. А далі вже «Пригоди Незнайки і його друзів», «І знову Муфтик, Півчеревичок та Мохобородько», неперевершені «Тореодори з Васюківки» і багато-багато інших.

Маючи певний читацький досвід, я переконався, що книга не тільки цікаво заповнить дозвілля, а й порадить, збагатить знаннями про світ, людські стосунки, відкриє двері до таємниць природи, навчить замислюватися, міркувати, перенесе в минулу епоху чи загадкове майбутнє. А ще мені подобається читати, бо тільки книга дарує відчуття присутності автора. І як часто буває: прочитав книгу, але продовжуєш перебувати у світі героїв. Виникає бажання ще погортати її спорінки, перечитати окремі місця, занести до записника мудрі вислови.

Книгу треба читати вдумливо, бо той мудрець, хто прочитав багато книг і зрозумів їх.