З дитинства мене не привчали до книжок. Коли мені виповнилося десять, мама зрозуміла свою помилку і принесла додому книгу Алеки Вольських «Міла Рудик і чаша місячного світу». Бажання читати не приходило навіть після половини прочитаних сторінок. Але наполеглива матуся продовжувала змушувати мене читати не менш десяти сторінок удень. Десь під кінець книжки мені й справді стало цікаво, та так сильно, що десять щоденних сторінок переросли у п'ятдесят, а потім у сто.

Прочитавши всі шість частин, я зрозуміла, що читання - це цікаве, захоплююче, неперевершене дійство. Просто не можливо передати словами, які емоцїї виникають під час читання. Переживаєш разом з героями, подорожуєш разом з ними. Їх емоції - мої емоції. Їх почуття - мої почуття. Це не під владою науки, і не у рамці того, що можна осмислити.

Що ж, про себе я розповіла, а як на рахунок взагалі читання?... Це слово викликає у мене мурашки по тілу (про сам процес я взагалі мовчу)! Читаючи, людина розвивається як розумово, так і духовно. Кожна прочитана книга - це золота монета у розумову скарбничку людини. У всі віки література мала місце бути, вона мала свій вплив на людей. Так, у Римі люди ходили щосуботи у театр для загального розвитку нації, бо література була одним з найголовніших компонентів «Розумного» народу.

Нажаль, не у всіх з нас читання викликає задоволення. Гадаю, це тому, що не всі знайшли жанр, що був би цікавий.

Визнаю, не думала, що сучасні українські письменники можуть так цікаво писати. Але я була приємно здивована прочитаними книгами.

Невід'ємною частиною читання є написання фанфіків. Це теж «пекельна» праця у задоволення. Пишучи продовження улюбленої книги, ти хоча б на мить відчуваєш себе частиною того загадкового світу книжок, куди мрієш потрапити. А тому, тільки я почала читати, як «засіла» у фанфіках.

У світі всього викладеного можу сказати, що читання для мене - не просто хобі. Книги змушують нас бачити помилки інших людей, робити висновки. Отже, читання - одна із складових мудрості.