На книгу Сергія Гридіна
«Федько у віртуальному місті»
Доброго дня, пане Сергію!
Вихідні дні я провела разом із героями Вашої фантастичної повісті «Федько у віртуальному місті». Якщо, пишучи цей твір, Ви ставили перед собою мету зацікавити читача подіями, які відбуваються на сторінках книжки, то, скажу відверто, Вам це вдалося на всі 100%! Мені здалося, що і я разом з головними героями повісті Сашком Біленьким, Петриком – Професором і Марічкою Петренко брала участь у визволенні комп’ютерного вірусу Федька з віртуального полону. Познайомилась із фантастичним створінням – принцем доїдалок Кабасиком, цікаво було дізнатися про те, що мешканці його царства рятували людей тим, що доїдали зіпсовані й не зовсім свіжі продукти харчування, які зберігалися на продуктовій базі.
Надзвичайно цікавою була зустріч школярів із собачкою на ім'я Маркіз де Переймало фон Дворовий. Марк (так стали називати його діти), який вимагав, щоб до нього зверталися на «Ви» і володів п’ятьма мовами, розповів, що в його маєтку була дуже багата бібліотека лицарського роману, з якої він і вивчив грамотно мову. І хоча через деякий час виявилося, що всі ці небилиці про себе він вигадав не просто тому, що був неабиякий фантазер і хотів здаватися кращим, а тому, що був самотнім і дуже бажав сподобатися компанії. Мені цей персонаж надзвичайно симпатичний.
Дякую Вам, шановний авторе, за те, що розповідаючи про цікавинки з життя моїх ровесників, Ви вчите нас, читачів, бути уважними до своїх друзів, відповідати за свої вчинки, цінувати тих, хто є поряд і, звичайно, цікавитися тим, про що не завжди можна прочитати в шкільному підручнику.
Принцеса книжкового царства
Гімназію, в якій навчаюсь, сприймаю як мікросвіт. Щодня ми не тільки розв’язуємо задачі або виконуємо досліди з біології чи хімії, ми вчимося спілкуванню. Поряд - однокласники, серед яких є друзі й просто товариші, учителі-наставники, помічники, які бувають і суворі, і вимогливі, і добрі, і веселі. Адміністрацію закладу ми - учні - поважаємо, слухаємось і, як годиться, трохи побоюємось. А ще в нашій школі працює справжня… хто б ви думали?... принцеса. Згодна, звучить це не зовсім правдоподібно…
У тлумачному словнику «принцеса» - один із вищих титулів представників аристократії, і має цей термін декілька відтінків. Для мене це тендітна, високоосвічена, ерудована, обов’язково красива, вихована молода жінка. Саме такою і є наша бібліотекар Світлана Іванівна. Вона - володарка царства книжок. І, що цікаво, книжки в цих володіннях служать не тільки їй, принцесі, а й усім мешканцям нашої шкільної країни. Здається, Світлана Іванівна знає все й про всіх. Хто б до неї не звернувся із проханням порекомендувати щось для читання або знайти відповідь на складні питання контрольної роботи (навіть з астрономії) – Світлана Іванівна допоможе, підкаже, порекомендує. Ніколи нікому не відмовить. Вона уважна до всіх читачів, вихована й тактовна, ніколи не образить і не посміється з учнівського «неуцтва» (адже сама знає дуже багато), а навпаки, уміє знайти дотепне порівняння для будь-якого учня чи то 1-го чи 11-го класу з літературним героєм. Іноді дивлюся на Світлану Іванівну, яка акуратним почерком, здається, з глибоким почуттям поваги й любові до кожної книги, робить записи у формулярі, і ставлю собі питання: «Невже вона прочитала усі книги, що її оточують?»
