ПОРА БИЧКІВ
Повертаючись із школи, я побачив на березі вудильників. Значить, вода прогрілася, і бички припливли на мілизну годуватися. Самісінький раз їх ловити. А я до цього діла хіба ж такий охочий...
Повчив швиденько уроки і заходився лаштувати снасті. Від минулого року вони в повітці. Усе ціле - гачки, мисина, поплавок, вудлище. А ось кукан[1] десь загубився. Узяв горщика. В нього зручніше кидати бички. Черв'яків накопав за хатою під старою шовковицею.
Вітась вже був на березі. У великій сулії біля ніг виднілася здобич. Махнув мені рукою: ставай поруч. Я розмотав вудку, начепив на два гачки наживу, змахнув вудлищем. Поплавок загойдався на дрібній хвилі.
Стою хвилину, другу. Ніякого клювання. Перемістив грузик на більшу глибину, знову закинув. Напружено дивлюся, боюсь пропустити головний момент.
Врешті одного бичка підсік, правда, невеликого. Але на почин - хай буде. Потім ще три почепилися крупніші. І знову - спокій. Наче б у лимані враз зникла риба. А Вітась - нічого, ловить...
Не витримав, полишив місце біля нього, перейшов до зануреного у воду дерев'яного стовбура. За мить червоний поплавець пішов під воду. Я різко смикнув вудлище. У повітрі затанцював чималий піскарик. Одразу за ним почепився великий губань-підкам'яник.
Риболовля пішла повним ходом. Часом чіплялося одразу два бички. Ледве встигав знімати з гачків. Мій горщик швидко наповнювався лиманськими дарами.
Я вже збирався йти додому, коли поплавець несподівано стрімко поплив від берега, а бамбукове вудлище за малим не вислизнуло з рук. Вчепившись в нього обома руками, з силою потягнув на себе від чого воно вигнулося дугою. Ще, чого доброго зламається. Взявся за мисину і почав підтягати невидиму здобич до берега. Вона люто сіпала, металася не піддавалася.
Вже в прозорій прибережній воді побачив на гачку великого бичка. Ну, такого, як добряча тараня. Приплюснута голова, широченний рот, довгі вусища сам чорний, мов вуглина. Сердито б'є хвостом розчепірив плавці. Ось-ось закричить: "Караул!" Із натугою витягнув його на пісок.
- Вітасю! - крикнув. - Глянь, якого я велетня спіймав!..
Товариш підбіг, руками сплеснув:
- Такого я ніколи не бачив!
Дорослі чоловіки, котрі вудили неподалік кинули заздрісні погляди. Звісно, було від чого. Вдома тато, угледівши чорного красеня сказав:
- Морської породи... Бач, сподобалося в наших водах.
Мама приготувала з мого улову смачну вечерю. Ми з задоволенням її з'їли. Особливо смакували здорованя. Тато жартома виголосив:
- Ти, Костику, стаєш нашим годувальником.
Успіх надав мені завзяття. Після школи я біг на щасливе місце, напружено чекав на повторення удачі. Та вона більше не приходила. Велети обминали наш берег. А може, їх уже не було?
Виловлених бичків я сам розробляв, солив, в'ялив. Часом брав до школи, пригощав однокласників. Декотрі хлопці поробили вудки і теж приходили до нас. Вони стали завзятими рибалками. Нам з Вітасем від того було дуже приємно.
[1] Кукан (риб.) - тонка мотузка з залізним вістрям для нанизування дрібної риби
