З ТАТОМ НА РИБОЛОВЛЮ
Мені вже давно хотілося побувати в лиманських просторах. Тому настійно просив тата:
- Візьми мене з собою.
- Візьму. Хай тільки потеплішає.
Врешті одного травневого вечора він сказав:
- Завтра їдемо. Так що сьогодні лягай спати раніше.
Так я й зробив. Прокинувся від татового термосіння:
- Вставай, Костику, час збиратися.
Надворі, коли вийшли, було темно. Все навколо видавалося незвичним і втаємниченим. Неподалекий лиман м'яко плескотів невидимою хвилею.
Біля дуба вже були дядько Микола і високий хлопець Никиша, котрий живе в кінці нашої вулиці. Угледівши мене, дядько Микола сказав:
- Так що, Даниловичу, зміну привів...
- Хай знайомиться з нашим життям.
Дужі руки перенесли мене в дуба, посадили на пайол[1], накинули на плечі пропахлу рибою фуфайку. Тиркнув двигун, зашаруділа вода під днищем, швидко почали віддалятися рідкі берегові вогні.
Заколисаний легким хитанням дуба, я непомітно заснув.
Прокинувся від тиші. Підвів голову і подивився навколо. Вже зовсім розвиднилося. На сході з-за таврійських плавень ось-ось мало визирнути сонце. Лілово-сіре безмежжя лиману ледь коливалося від м'якого низового вітру.
Тато з дядьком Миколою і Никишею вже вибирали з води капронову сітку. Вони спритно вихоплювали з вічок рибу, кидали її на дно дуба. Підстрибували темні лящі, білі довгі судаки, вусаті соми.
- Виспався? - запитав тато. - Тепер можеш нам допомогти. Бачиш ряску? От і вибирай її.
Я став біля тата. По руках потекли прохолодні струмочки, бризнули краплинами в лице. Неприємно, але вигляду не подав, працюю.
З сітками поралися довго. Вони в лиманських рибалок довгі, на сотні метрів. Вже й сонце піднялося, а ми все тягли їх з води та вибирали рибу. Від напруги в мене заболіли руки й ноги. Тато помітив мою втому, сказав:
- Відпочинь. Ми вже самі закінчимо.
Я переліз через купу вологих поплавців, прапорців-махалок і сів на носі дуба, задивився на лиман. В блакитному просторі ширяли чайки, з криком падали вниз, хапали дрібну пустирю і знову злітали вгору. Неподалік після вдалого вранішнього полювання відпочивали на воді великі сірі мартини. На фарватері злегка погойдувалися на низовій хвилі червоні бакени. Від моря наближався буксир з двома баржами.
Гарно було мені отак роздивлятись. Отож не помітив, як рибалки вибрали останню сітку. Торохтіння двигуна показало, що ми вже повертаємося до берега. На пайолі прикрита великим шматком церати лежала чимала купа риби. Значить, вранішня наша поїздка була вдалою.
Біля берега на піщаній косі я угледів свого друга Вітася. Видко, теж чекав на повернення свого тата з лиману. Я помахав йому рукою.
[1] - Пайол (риб.) - настил на дні човна
