РИБАЛЬСЬКА ЮШКА
Після уроків зі мною та Вітасем на берег пішли Климко з Павлушею. Захотілося їм подивитися на весняний лиман.
- Зараз птахів багато, - сказав Вітасик. – Цілі табуни.
- З заповідника налетіли, - додав я. - Набираються сили перед дорогою на північ.
Від чистого, вільного від криги блакитного простору, наші товариші були в захопленні. А ще більше - від качок та гусей, котрі перелітали з місця на місце, пірнали в пошуках здобичі і знову вигулькували на поверхню води.
Почали повертатися з тоней рибалки. На містку біля лабазу вони вивантажували кошики з рибою, несли на ваги в приміщення.
- Багато як, - покрутив головою Павлуша. - Це скільки юшки наварять...
Він облизав тонкі губи, ковтнув слину. Видко, дуже хотілося смачного варива. А воно у нас мало не кожен день.
- Мама збиралася купити рибу, - сказав Климко. - Так ми з Оленькою ждемо - не діждемося.
Тут я вже не витримав. Здається, у нас з учорашнього дня залишилося трохи юшки. Треба пригостити хлопців. Сказав їм: "Почекайте" і подався додому.
Мама поралася на подвір'ї. Вислухала моє прохання нагодувати друзів і сказала:
- Вчорашньою юшкою незручно. Та й малувато її. Краще свіжою. Риба є, управлюся швидко.
Несподівана думка осяяла мене: зварити самим. Прямо на березі. Я не раз бачив, як мама готує. Ще й допомагав їй: чистив картоплю, цибулю, часник.
Сказав про це. мамі, а вона замахала руками: такого наварите, що в рот ніхто не візьме. Потім погодилася. Швидко приготувала гарненького лящика, доклад, посуд. Наостанку нагадала, що за чим кидати в окріп та який вогонь тримати під казанком. Повернувшись на берег, я урочисто поставив на пісок кошика і проголосив:
- Будемо варити юшку.
- Це ти добре придумав, - обізвався Павлуша, задоволено подивився на мене.
Вітасик спохмурнів. Я зрозумів: не сподобалося, що я сам затіяв. Вирішив підвеселити і послав за солоними огірками. Вони до юшки в самісінький раз. Ще попрохав, щоб прихопив хліба, бо малувато.
Ми налили в казанок води, поставили його на камінці і розпалили вогонь. Він весело застрибав, дихнув димком. Ну, пішло діло.
Прибіг Вітась з сумкою, задоволено сказав:
- Ще судачка мама дала. Щоб ми наїлися.
Вода швидко закипіла. Я кинув в окріп картоплю з цибулею, а через деякий час - шматочки риби. Тепер хай вкипає, набирає духу.
Час від часу куштував. Ні, ще не той смак. Треба кислих помідорів, жменьку пшона, трішки досолити. Врешті вирішив: юшка готова. Хлюпнули такі запахи, що в самого слина потекла. А як то було Климкові та Павлуші? Вони від нетерпіння аж підскакували та язиками цмокали.
Настав урочистий момент обіду. Тарілок у нас не було, тож всілися навколо знятого з вогню казанка і запрацювали ложками. Климко з Павлушею захоплено говорили:
- Ох, і смачно… Мама так не варить...
- І риба з огірками... Ніколи такої не їв.
Було приємно. І не тільки мені, а й Вітасеві. Від того додавався апетит. Не відставали від наших друзів, сьорбали юшку, виловлювали картоплю, смоктали розварені голови. Все підібрали, до останньої пшонини.
- Оце наївся, - плеснув себе по животу опецькуватий Климко. - Будеш мене, Павлушо, додому котити.
- А ти - мене. Отак і доберемося.
Всі засміялися. Дуже було б кумедно.
Ми ще трохи погуляли, поговорили про завтрашні уроки, котрі треба готувати. Потім Климко з Павлушею пішли додому. Далеко їм, мало не на край села.
Почали збиратися і ми з Вітасем. Були задоволені: добре пригостили наших друзів. Довго вони згадуватимуть рибальську юшку.
