Галина Немченко
ДРАМАТУРГІЯ Б.ГРІНЧЕНКА
Б.Д.Грінченко, відомий як поет, прозаїк, публіцист, літературознавець, критик, видавець, фольклорист, мовознавець, вніс помітну частку і в розвиток української драматургії. За словами І.Франка, "талановитий поет і повістяр, він покинув епіку задля драми, силкуючи дати нашій літературі історико-патріотичну драму вищого стилю". Б.Грінченко особливу увагу приділяв двом тематичним пластам - історичному та сучасному. П'єси "Ясні зорі" (1897), "Степовий гість" ("За батька"; 1897), "Серед бурі" (1899) звернені до подій минулого, але своєю проблематикою спроектовані на письменникову добу.
У драмі "Ясні зорі" реалізовано відомий сюжет про дівку-бранку Марусю Богуславку, що "потурчилась, побусурманилась для розкоші турецької, для лакомства нещасного". Отже, однією з центральних є проблема національного поневолення, що в кожному з персонажів твору по-своєму репрезентується. Ще в експозиції п'єси автор зображує бранців, для яких єдиним зв'язком з Україною є пісня. Серед них виділяється дід Панас, що замолоду втікав з неволі, а тепер уже бракує сил. Аміна (родом українка, їм 'ненависна", бо ''стоптала хрест під ноги"), поєднала свою долю з турецьким башою. Дмитро, потрапивши в полон, тільки й мріє про втечу і заохочує до цього своїх товаришів, та згодом, покохавши Аміну, змінює свої наміри. Його дружина Олена, керуючись не лише любов'ю, а й громадським обов'язком, іде визволяти чоловіка з неволі. Сильна духом, вона допомогла Дмитрові звільнитися з пут кохання до Аміни, усвідомити себе патріотом:
...Проклянеш той час, що зрікся ти
І рідної країни й волі... Боже!..
Така страшна, така несвітська мука,
Найгірша за муки всі людські,
Тоді тобі пригнітить бідне серце,
Що тільки я подумаю про те, -
Моя душа вже гине, рветься з жалю,
О любий мій, коханий, дорогий!
Повір мені, повір і схаменися! (5, т.2, с.392)
Думка жінки про те, що "найбільша у Бога буде кара – то зрадникам", змушує Дмитра отямитись. У ньому знову пробуджується приспаний коханням потяг до волі. Отже, проблема зради теж хвилює автора - зради собі, коханій, сім'ї, своїм ідеалам, батьківщині.
Драматург акцентує увагу на внутрішній конфліктності та еволюції характерів Дмитра та Аміни.
Аміна ціною свого життя спокутує зраду. Вона гине від рук свого розлюченого чоловіка, перед тим визволивши з полону бранців-українців.
Безумовно, жіноче начало в п'єсі превалює над чоловічим. Б.Грінченко поповнив галерею образів жінок-патріоток, започаткованих ще М.Костомаровим у "Переяславській ночі".
Образ яскравих зір наскрізний у драмі і глибоко символічний. Як відзначив рецензент п'єси О.Маковей, “сі тихі води і ясні зорі у веселім краю між хрещеним народом, - се ідеали невільників щоденного сірого життя". Вустами бранців говорять сучасні Грінченкові українські інтелігенти, для яких актуальною залишилась все та ж проблема національного гніту. Слід додати, що цей твір отримав першу премію на конкурсі “галицького виділу крайового" і був поставлений на сцені українського театру у Львові. П'єсу було взято до репертуару труп Панаса Саксаганського та Марка Кропивницького. Роль головної героїні Аміни грала Марія Заньковецька.
Драма Б.Грінченка "Ясні зорі" тематично споріднена з п'єсами М.Старицького ("Маруся Богуславка") та І.Нечуя-Левицького ("Маруся Богуславка"), які відрізняються від неї сюжетними ходами, системами персонажів та їх трактуванням. Трагізм образу Марусі у М.Старицького виявляється у більш складному шляху до самовизначення: вона повинна зректися материнства, щоб повернути ім'я чесної українки. Героїня стає жертвою винятково складних обставин. Трагізм неможливість поєднати любов до рідного краю і до дітей та чоловіка змушують її накласти на себе руки.
Герої п'єс відзначаються високим чуттям жертовності заради рідної землі.
Певні аналогії спостерігаються і в драматургічній техніці творів. Конструктивно сюжети драм будуються із сукупності циклів дії, кожний з яких, порівнюючи з попереднім, знаменує вищий етап у розвитку колізії, загострюючи протиріччя до розв'язки. Технологічно посилення драматизму досягається за допомогою "імпульсів сходження".
У згаданому творі І.Нечуя-Левицького пильна увага приділяється етнографічному матеріалові, достеменно відображене українське весілля, що одночасно служить і тлом для зав'язки колізії, канва п'єси інкрустована народними піснями та фрагментами з "Думи про Марусю Богуславку". Менше акцентується на внутрішньому світі героїні.
Отже, кожен з письменників по-своєму висвітлює легендарну постать.
У п'єсі Б.Грінченка "Степовий гість" (у першодруку - "За батька") об'єктом змалювання є часи Хмельниччини. Макроконфлікт твору - боротьба українського народу за соціальне й національне визволення з-під польського гніту проектується як на ситуації п'єси, так і на мікросвіт персонажів. Привабливими зображені постаті Якима Демченка, Грицька, кобзаря, Наталі. Перший з них змальований найбільш колоритно. Яким був і в турецькій неволі, гартував свою силу на славному Запоріжжі, одним з най-палкіших борців проти шляхти стає в період повстання. Його постать представлена в різних іпостасях - це патріот, люблячий син і ніжний коханий.
У ході розвитку сюжету характер Демченка саморозкривається, поглиблюється. Власне вчинки козака зумовлені не лише особистою образою, а й колізіями суспільного характеру. Є вони й рушієм сюжету п'єси. Загостренню драматизму ситуацій сприяють і прийоми невпізнания та випадковості (підслуханий матір'ю діалог Якима та кобзаря). Як відомо, до цих класичних прийомів зверталося багато митців. Цілісність драматичного героя виявляється в значенні дій і висловлювань персонажа - психологічних, ідейних. З метою рельєфного зображення характеру Якима, автор залучає побутовий фон, контрастні персонажі (Золотницький, Мартин). Діалоги героя з перекинчиками свідчать про його устремління.
"Яким. А ти, кате, - убив батька, вбиваєш сина, - але ж бережись. Засяяла вже й нам зірка з неба! Ще трохи - і матимеш ти і всі такі, як ти, відплату за знущання з безщасного народу! Так, я бунтовник! Але тисячі, сотні тисячів бунтовників таких повстануть і страшною грозою весь край струсоне – і впаде ваша сила" (5, т.2, с.443-444).
Повнокровному висвітленню Якима Демченка сприяє і образ Наталки, що певною мірою продовжує ряд типологічно споріднених постатей, започаткованих ще п'єсами І.Котляревськогота Г.Квітки-Основ'яненка. Ця героїня має якісно нові риси, зумовлені жанром твору, – сміливість, відвагу в боротьбі з ворогом.
Образ народу є центральним у п'єсі. Конкретизується він через окремі дійові особи (селянин Грицько, кобзар та ін.). Реалістично схоплені типи, ситуації відтворюють атмосферу початку визвольної війни 1648 року.
Важливу роль у композиції драми відіграють пісні (історичні, жартівливі, ліричні), що передбачають та ілюструють наступні події. Динаміка розвитку колізії посилюється в III дії, а в IV настає розв'язка. З видавничої історії п'єси відомо, що першоваріант твору було перероблено з урахуванням зауваг А.Кримського. Сценічна історія драми свідчить, що вона була популярною, цікавився нею і театр корифеїв.
Тему боротьби українського народу проти польської оіляхти продовжено і в п'єсі "Серед бурі". Ремарки констатують, що події відбуваються в місті Кальнику 1671 року, тобто в період, коли Україну роздирали глибокі суперечності. Автор виводить справжнього патріота - полковника Коваленка, що мужньо тримає оборону фортеці. Драматизм ситуації посилюється тим, що в оточенні героя є вороги - Лясковський, Старовський, Жилинський, які намагаються очорнити його. Динамічному розвитку сюжету сприяє й додатковий конфлікт (Оксана - батько) та ряд ситуацій - численні підступи перевертнів, звинувачення Коваленка в зраді, намагання здати місто. Полковник - неординарна особистість, що в складній для вітчизни час воліє ліпше "за волю в бої вмерти, Ніж статися невільником-рабом; Бо тільки труп - той сорома не знає, А хто живий, той не стерпить ярма" (5, т.2, с.467).
Автор представляє сильний жіночий тип - образ Оксани. Вірна помічниця чоловіка, у скрутну хвилину здатна віддати за нього життя. Б.Грінченко психологічно тонко мотивує її вчинки. Монологи героїні свідчать про її глибоку любов до України:
Мій світоньку ясний!..Мій рідний краю,
Прощай і ти!..Не нажилася я!..
Мій людоньку!В сльозах живеш ти, в горі,
Хай Бог тобі спокою й щастя дасть!..
Живи, цвіти!.. Зорею ясно сяй!.. (5, т.2, с. 546)
Певною мірою драматург використовує і традиційну систему персонажів любовний трикутник (Василь - Оксана - Гриць), що наснажений новим ідейним змістом. Насиченість твору природними монологами, діалогами зумовлює динамічний розвиток конфлікту. Як і в попередніх п'єсах Б.Грінченко порушує ряд морально-етичних проблем.
Отже, в аналізованих драмах письменник показав яскраві сторінки історії нашої країни, складний процес формування самосвідомості українців, боротьбу за становлення незалежної держави. Піднятими питаннями, ідейним спрямуванням названі твори були суголосні авторовій епосі. Вони здобули високу оцінку сучасників. І.Франко зазначав, що ці драми є "немаловажним здобутком для української сцени, а така драма, як “Серед бурі", із погляду на композицію, на ясний малюнок характерів та на ідейний підклад, займа в українській літературі дуже високе місце, може, чи не найближче обік "Сави Чалого" Карпенка-Карого.
Помітне місце в доробку Б.Грінченка посідають п'єси з життя інтелігенції "Нахмарило" ("Дядькові примхи; 1897), "На громадській роботі", ("Арсен Яворенко", "Пташка"; 1901). Ця проблема цікавила і попередників, і сучасників драматурга. Що може зробити освічений інтелігент для народу? Чи знаходять його благородні поривання розуміння в оточуючих? На ці питання намагався відповісти Б.Грінченко.
Конфлікт п'єси "На громадській роботі" розвивається в двох ракурсах - соціальному й родинному. Патріотично настроєний і ґрунтовно освічений інженер Арсен Яворенко передає свої кошти на осушення болота, що займало велику територію селянських угідь, але темна затуркана маса, підбурювана місцевою заможною верхівкою, руйнує греблю, і вода заливає поля. Герой втрачає віру в народ, у можливість співпраці з ним, хоч окремі селяни (Павленко, Семен) всіляко підтримують його благородні починання. Особисте життя Яворенка руйнується - дружина Ольга легковажно зраджує його з сусіднім панком Крашевичем. Прискорюють розв'язку п'єси такі ситуації: викрадення Ольгою договору, шахрайство сільської верхівки. Розуміє і допомагає Арсенові його сестра Харита, яка теж у міру своїх сил намагається допомогти селянам - організовує дитячу хату, надає медичну допомогу.
У творі Б.Грінченко порушував і проблему перевертенства. Так, Назара Підкову, невдаху-поета, за його словами, не сприймають батьки, бо вони селяни, і він пішов шукати "образованіших людей і такого занятія, щоб мів свій талант виявить". Типологічне споріднений образ Халимона вивів драматург і в п'єсі "Нахмарило" (як, до речі, й постать Романа Сиваша в дилогії "Серед темної ночі" й "Під тихими верхами").
У фіналі твору "На громадській роботі" селяни звертаються до Яворенка з проханням їх урятувати і тепер уже висловлюють йому свою довіру. Отже, автор надіється на подальше взаемопорозуміння і спільну працю інтелігенції та народу. В цьому ракурсі драма перегукується з п'єсою "Не зрозуміли" Д.Марковича. Олександр Богун - учений агроном - віддає свою землю для користування громаді, а вирощений урожай хочуть продати з користю для села. Та через наклепи конкурентів ця справа зазнає краху. Богун, зневірившись у своїх замірах, хоче накласти на себе руки.
Розв'язка твору, як і сюжет, є красномовною ілюстрацією до назви "Не зрозуміли". Громада так і не повірила агрономові, та й сам він не знайшов шляху до селянських сердець. Серед жіночих образів виділяється Олена Іванівна, сільська вчителька і фельдшерка, яка теж прагне допомогти людям. На противагу Богунові вона вірить в успіх розпочатої справи. Можна вказати на типологічну спорідненість постатей Харити у Б.Грінченка, Олени Іванівни у Д.Марковича та Тетяни з "Конона Блискавиченка" М.Кропивницького.
У п'єсі "Нахмарило" теж виведений інтелігент, учитель Тарас Вільхівський, але він не потрапляє в такі складні ситуації, як Арсен Яворенко. Б.Грінченко простежує, як герой успішно долає всілякі перешкоди як в інтимному плані (одруження з селянкою), так і на громадській ниві (купівля землі, просвітницька робота та ін.).
Звичайно, драматичний доробок автора не вичерпується розглянутими творами. Та й ці сценічні зразки свідчать, що Б.Грінченко звертався до актуальних проблем своєї доби, виводив національні типи, збагачував репертуар українського театру. Безперечно, драми письменника є невід'ємною і самобутньою ланкою в літературному процесі ХІХ - поч.ХХ ст.
