Відтепер кожен школяр, беручи в руки цю книжку може потрапити в захопливу пригоду разом з головними героями: княгинею Ольгою, князем Ярославом, Констянтином Острозьким, Данилом Галицьким, Петром Могилою, Михайлом Грушевським, Пилипом Орликом, Тарасом Шевченко, Богданом Хмельницьким.
Мені особисто подобається період козаччини, де особливе місце посідає Богдан Хмельницький, який вразив мене сміливістю, силою, розумом, умінням навести лад на Україні і ніколи не здаватись… Це привід для роздумів… Щоб він зробив сьогодні? Як учинив? Яким чином вирішував конфлікти? Манера написання переказу Євгеном Білоусовим захопила мене, адже я був учасником подій, які залишились в моїй пам’яті.
Роль, яку зіграла та чи інша людина в долі свого народу, завжди оцінюється з позицій сучасності. Вивчення історії нами є важливим моментом у вихованні, адже дивлячись на великі постаті з минулого ми можемо гордитися їхніми подвигами і вчитися на їх помилках.
Дай Боже, щоб у нашій Україні були такі діячі, які на ділі, а не на словах піклувалися б про народ. Щоб діяли вони не в своїх корисливих інтересах, а в інтересах людей, що довірили їм владу. Мені хотілося б дати пораду сучасним державним діячам: думайте про народ, піклуйтеся про нього так, як це робили славетні гетьмани України!
Книги читайте! Діаманти виймайте! Творити історію разом з нами – не забувайте!
Досвід попередників застерігає нас від помилок у майбутньому(на книгу Євгена Білоусова «Славетні імена України»)
«Іноді мені українці здаються таким великим гарним птахом, який сидить собі і не знає, що робиться на сусідньому дереві, який любить собі поспати, сховавши голову під крило. Крило тепле, притулене, сни історичні, красиві. М’язи розслабились, душа угрілася, прокинувся, а дерево під ним спилюють, гніздо впало, пташенята порозліталися хто куди, сидять на інших деревах і цвірінькають вже по-іншому», – писала Ліна Костенко.
Дивно таке чути! Особливо тим, кому не байдуже за долю своєї країни, коли її розривають на шматки. А тобі?! У хвилини якоїсь певної задуми я спостерігаю за листочком. Який же він маленький, тендітний, беззахисний. Краса його мене полонила, змусила взяти на долоню та захистити від усього зла та байдужої неминучості… Він тріпоче, то знову полетить, гойдається чи ніжно зронить останню росу і завмирає навіки.
Ось так історія кожного народу проходить свій шлях до його розквіту. Спочатку зародиться його молоде слово; з’явиться буйними травами його опора – молоде покоління; заквітне квітами, мов ромашки у полі, його душа – стоголосий спів; зростить достиглі плоди-колосся мужніх синів і збагатіє наш край гідно, запустивши коріння у свої землі, які не зрушить жодна сила. І будуть цвірінькати птахи з пташенятами на нашому дереві. А дерево не одне. Вже квітучий сад! Тільки не забувайте, що шлях цей довгий і сила у нас є!
У книзі Євгена Білоусова «Славетні імена України» Ярослав Мудрий наділив українців християнською вірою; Володимир Великий – надав вірне плече та охрестив державу; княгиня Ольга наділила жінок-матерів вірною і жагучою сльозою.
