Привіт! Мене звати Софійка. Я - дівчинка зі звичайної української родини. Але останнім часом зі мною відбуваються дивовижні речі… Ви вірите у духів? А в русалок? Якщо ні, то далі мені немає сенсу нічого говорити. Хоча… Можливо, прочитавши одну цікавеньку книгу ви зміните свою думку. Що це за книжка- розповім пізніше, а спершу давайте дізнаємося, з чого все почалося.
Наша історія розпочинається з радісної події. Моя тітонька Сніжана виходить заміж! Вона дуже щаслива! Знайшла таки того єдиного! Адже Сніжана перебирала женихами, як циган кіньми. Багатьох відшивала лиш за те, що були всякими Пічкуриками чи Рябчиками. Жодне з тих прізвищ не пасувало до її імені. Цей же наречений і розумний, і серйозний,і прізвище, як на замовлення – Білий. Мама шила тітоньці настільки гарну сукню, що неможливо було її описати словами.
Також в нашій сім’ї є один давній звичай: кожна наречена одягає під вінець коралі, що дісталися ще моїй прапрапрабабусі, відтоді й передавались із покоління в покоління на щастя. Ці коралі мене попросили дістати із шафи, теж прапрапрабабусиної. Там було багацько мотлоху, але намисто я знайшла. Тітонька навіть дозволила поносити його до весілля.
Намисто одразу помітив друг Сашко, коли я підійшла до нього, щоби привітатися. До речі, Сашко – це мій колишній сусід, неграмотний зовсім, але дуже серйозний, розумний і відповідальний, у свої дванадцять тягне на собі всю родину: трьох сестер і маму. Ні, матір, звичайно працює, але дуже часто хворіє і він, як єдиний чоловік у родині, робить все, й навіть більше, щоб заробити бодай якусь копійчину.