Вилізши на велику сосну, прив’язав свою червону хустку з вишитим на ній гербом та ініціалами, щоб, якщо хтось буде їх шукати, а він був у цьому впевнений, знали, що вони тут є. І все було б добре, якби на острові не було притулку піратів – смердючих скунсів на чолі з Тедом Чотири Кинджали. І, як ви напевно здогадалися, оскільки мова пішла про піратів, їх приваблювали тільки скарби. Так воно і сталося.
На острові живе плем’я тубільців, які охороняють великий скарб –святилище Оакаль. Вони добрі та розумні. Коли Вільям з Булоном потрапили на острів , тубілець Коаху , поки вони спали, наносив їм повно їжі. Він, напевно, розумів, що вони йому і його племені ксоло не вороги. Розбійники теж не безмозкі, хоча і дуже небезпечні та підступні. Для них життя нічого не варте, особливо, якщо це стосується життя собак. Розбійники беруть у полон Вільяма і його слугу. Замітають всі сліди, які б вказували на те, що вони є на цьому острові, а Вільям під їх тиском ще й пише листа своєму старшому брату про його викуп. Від жахливої смерті полонених рятує тільки те, що піратам до вподоби їх принижувати якомога довше. Для пошуку скарбів пірати беруть полонених з собою. Коли вони потрапили в піраміди, вперед посилають Вільяма, щоб в разі пастки, туди потрапили не вони, а він.
Герцог Де Ла Фер –Тарденуа просить розвідників розпочати пошук його брата. На їх пошук вирушає на поштовому вельботі, на чолі з ердельтер’єром Сержом Люка, експедиція. Розпочинаються пошуки потерпілих. Вони висаджуються на острові. А, оскільки пірати знищили всі сліди, на допомогу розвідникам приходить розумник папуга Гасперо. Завдяки йому вони натрапляють на слід потерпілих і рятують їх.
Читаючи цей твір, думками я ніби перенеслась в іншу країну. Глибоко замислилась над долею героїв, разом з ними раділа і сумувала.
Найбільше мені сподобався головний герой твору віконт Вільям, молодший брат коменданта Фортеці Доброї Надії. Він молодий, сильний духом. Життя дало йому можливість перевірити себе у складних та небезпечних ситуаціях. І він переміг всі труднощі.
Прочитавши пригодницьку історію Ю.Тарабанчука «Небезпечні хованки», я теж захотіла мати такі риси характеру, як у Вільяма. Він навчив мене не опускати руки, виходити із скрутних ситуацій, бути самою собою.
Не за горами, не за лісами,
А в Олександрівці.
Є бібліотека дуже гарна
І книжки в ній гарні теж.
Ось про цю книгу,
Щойно, друзі,
Я вам розповіла ,
Тож поспішіть в бібліотеки
Й швидше її візьміть.