Екологія Херсонщини
ПРИРОДНО-ЗАПОВІДНИЙ ФОНД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Для сталого, збалансованого розвитку території з метою створення оптимальних умов для життя на ній людей необхідне збереження біологічного, ценотичного і ландшафтного різноманіття. Однією з умов досягнення цього є переведення певної частини території та окремих об'єктів в ранг, що підлягають особливій охороні. Серед них найважливішими є території та об'єкти природно-заповідного фонду, в межах територій яких природні комплекси є найбільш захищеними.
До природно-заповідного фонду в Україні відносяться: природні території та об'єкти - біосферні заповідники, природні заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища; штучно створені об'єкти - ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва. Вони можуть мати статус загальнодержавних чи місцевих. Мережа територій та об'єктів природно-заповідного фонду в Україні має загальну площу 2,4млн. гектарів, або 4% території країни. Згідно з науково обґрунтованими рекомендаціями площа природно-заповідного фонду в умовах степової зони повинна бути не менше 10% території. В Херсонській області вона складає 2,8% суходолу, а з врахуванням акваторій — 5,7%.
В області природно-заповідні об'єкти представлені двома біосферними заповідниками, одним національним природним парком, 5 заказниками загальнодержавного значення, одним дендрологічним парком загальнодержавного значення, 11 заказниками місцевого значення, 10 заповідними урочищами місцевого значення, 32 пам'ятками природи місцевого значення, 12 парками-пам'ятками садово-паркового мистецтва місцевою значення .
Біосферні заповідники
Біосферні заповідники створюються на базі природних заповідників, національних природних парків з включенням до їх складу територій та об'єктів природно-заповідного фонду інших категорій та інших земель. На території біосферних заповідників виділяються такі функціональні зони: заповідна зона, яка включає природне ядро, буферна зона, яка виконує функцію захисту заповідної зони і негативного впливу господарської діяльності, та зона антропогенних ландшафтів, яка включає території традиційного землекористування та інших видів господарської діяльності. Біосферні заповідники є ланкою всесвітньої глобальної мережі біосферних заповідників. В Херсонській області є два біосферні заповідники.
1. Біосферний заповідник "Асканія-Нова" ім. Ф.Е.Фальц-Фейна має загальну площу 33307га. До його складу входять заповідний степ, дендрологічний парк, зоологічний парк.
 |
Східноафриканський вінценосний журавель - емблема заповідника "Асканія-Нова" |
||
З 1983р. він є біосферним заповідником, а з 1984р. є установою міжнародного значення з природоохоронною та науково-дослідною функціями. Як природоохоронна територія заснований власником земель Фрідріхом Едуардовичем Фальц-Фейном в 1898 році шляхом відведення "захисної ділянки", що носить назву "Стара", площею 520га. Заповідний степ площею 11054 га є природним ядром біосферного заповідника. Цей степовий масив складається з Великого Чапельського поду (2360га) та рівнинних ділянок — Північної (2106га) та Південної (6588га). Крім заповідної зони, яка представлена заповідним степом, в заповіднику виділено ще дві зони: буферну - 6909 га, до складу якої входить державний дендрологічний парк площею 196 , 6га і зоологічний парк площею 61 , 6га, та зону антропогенних ландшафтів площею 15344 , 6га. До останньої відносяться землі дослідних господарств Інституту тваринництва степових районів (21342га), 7 населених пунктів, землі фермерських господарств (652га). У буферній зоні обмежена господарська діяльність — в кілометровій смузі, що оточує заповідний степ, заборонено обробляти землі отрутохімікатами, гербіцидами, вносити мінеральні добрива повітряним шляхом, заборонено зрошення земель, рекомендовано обробку ґрунту протиерозійними методами. Зонування біосферного заповідника здійснено відповідно з міжнародною схемою.
Проте стан зон, крім природного ядра, не відповідає міжнародним вимогам, оскільки зовнішні межі заповідника встановлювались без відповідного екологічного обґрунтування. Це означає, що в заповіднику забезпечено збереження еталонних фітоценозів підзони типчаково-ковилових степів степової зони Європи з характерною для них флорою, але не забезпечена охорона фауни хребетних, для представників якої площі природного ядра недостатньо. Територія буферної зони заповідника не відповідає сучасним вимогам ведення сільського господарства за екологічно чистими" технологіями, тому що вона докорінно трансформована і довгий час експлуатувалася в інтенсивному режимі. На думку керівництва заповідника, погляди землекористувачів на характер ведення господарства почали поступово еволюціонувати в бік, що наближає режим використання зон прикриття природного ядра до міжнародних норм. Відзначено, що вже в 1998 р. порушень використання фунгіцидів, отрутохімікатів, гербіцидів на землях охоронної зони не було.
Степи заповідника відносяться до ксеротичного варіанту типчаково-ковилових і степів, в їх складі виділяють справжні, лучні і чагарникові степи. Ряд формацій, які представлені різним числом асоціацій, є рідкісними, занесені до Зеленої книги України, а саме — формація ковили волосистої (Stipeta caillatae), ковили української (Stipeta ucrainicae), ковили Лессінга (Stipeta lessingianae), бобчука або мигдалю низенького ( Amygdaleta nanae ).
Флора заповідника нараховує 1316 видів судинних рослим, з них в заповідному степу зростає 515 видів, з яких 478 зростають природно. Звертає увагу факт біологічного забруднення степових природних ценозів. В них відмічено 7,3% рудерантів та 1,3% культивантів. Це свідчить про постійне проникнення бур'янів в природне ядро заповідника та значну порушеність степових місцезростань до встановлення заповідного режиму. Велике значення заповідника як місця збереження видового різноманіття підтверджує наявність тільки в цьому районі 8 ендемічних видів — це тюльпан скіфський, деревій подовий (Achillea micranthoides) , пирій подовий (Elytrigia pseudocaesia), цибуля скіфська, залізняк скіфський (Рhlomis scythica), плакуй Софії (Lythrum sophiae), гірчак скіфський (Роlygonum scythicum), астрагал ввігнутий (Аstragalus concavus), з третинних реліктів проліска осіння та ін.
 |
Птицемлечник Гуссана росте у заповіднику "Асканія-Нова" |
||
В зрошуваному дендрологічному парку, який закладено у 1887-1895р., зростає 748 видів і 190 форм і сортів. При інтродукції звертається велика увага на екологічні особливості інтродуцентів. Краще почувають себе в Асканія-Нова види з територій з подібним посушливим кліматом - Східної Європи, Середньої і Центральної Азії, особливо якщо при цьому застосовується поступова ступінчаста інтродукція.
Мохоподібних в заповіднику відмічено 57 видів, водоростей — 285, грибів — 388, лишайників — 55.
Альгофлора грунтів типчаково-ковилових степів заповідника досить багата і нараховує майже 330 видів водоростей. Найбільше серед них видів зелених водоростей
- їх майже половина, а також синьозелених та жовтозелених. Альгологи відмічають стабільність систематичної структури альгофлори на рівні найкрупніших систематичних одиниць — відділів. Це свідчить, що альгофлора заповідних степових ценозів відображає особливості зональної альгофлори степової зони і може бути еталоном при проведенні екологічного моніторингу.
До Червоної книги України занесено 26 видів рослин — три види ковили, два види тюльпанів, два види цибулі, карагана скіфська та ін., 4 види грибів — печериця Романьєзі та таблитчаста, галеропсис пустельний, зморшок степовий та 4 види лишайників — тонінія Келлера, целокаулон степовий, неофуецелія грубозморшкувата, пармелія блукаюча, до Європейського Червоного списку - 12 видів рослин.
Фауна території заповідника порівняно багата: найпростіших — 29 видів, червів кільчастих — 2, ракоподібних — 4, павукоподібних — 186, багатоніжок - 7, комах - 958, молюсків - 14, риб - 8, земноводних — 4, плазунів — 5, птахів - 272, ссавців - 67 видів.
В заповіднику відмічені рідкісні види фауни: до Червоної книги України занесено 32 види, до Європейського Червоного списку — 12 видів.
Найбільшою кількістю видів у фауні цілинних типчаково-ковилових степів заповідника представлені комахи. Одним з основних компонентів степових ценозів є жужелиці (Сага bidae), наймасовішою групою є мурашки (Fог micidae). Численні також стафілініди (Staphilinidae), особливо такий вид, як Тас hyporus hуpnorum, який домінує не тільки на цілинних ділянках, айв агроценозах. Корінна фауна хижаків (Сагnivora) в заповіднику представлена такими видами, як вовк (Саnis lupus), лисиця (Vulpes vulpes), борсук (Меlеsmеlеs), ласка (Мustella nivalis), степовий тхір (М. еуеrsmannі). Місцева популяція вовка була знищена ще півстоліття тому. Зараз зрідка відмічають появу вовків, що забігають з інших областей України. Лисиця є звичайним видом в заповіднику і на його околицях. Борсук в заповіднику з'явився півтора десятка років тому після значної перерви. Степовий тхір зустрічається на території заповідника спорадично, оскільки популяція малого ховраха, яким він переважно живиться, різко скоротилася. Ласка в заповіднику є звичайним видом, антропогенний вплив на нього в негативному плані не ліс, оскільки вид добре освоїв агроценози і населені пункти. Крім аборигенних видів, в заповіднику відмічені адвентивні види, види-прибульці. Це кам'яна куниця (Маrtes fomina), яка поселилася півстоліття тому на території дендропарку, орнітопарку та житлового селиша. Також єнотовидний собака (Nисtereutes procyonoides), який зрідка з'являється на території заповідника, але постійно не перебуває тут. Про перебування в заповіднику чорного тхора (Миstela putorius) достовірних даних немає.
З рідкісних видів плазунів полоз чотирисмугии зустрічається дуже рідко, остання знахідка відмічена ще 1986 роком, мідянка звичайна також рідкісна, але зустрічається дещо частіше в заповідному степу, гадюка степова зустрічається частіше, ніж вказані вище види плазунів. Роль заповідника в збереженні них видів значна.
На території заповідного степу періодично спалахують пожежі, під час яких трав'янистий покрив вигорає на значних площах. При цьому вогонь, крім надземних частин рослин, знищує тварин, їх нори, гнізда, кладки яєць тошо. За даними заповідника, пожежі бувають в середньому приблизно 1-2 рази на рік. Причинами пожеж є головним чином господарська діяльність поблизу заповідного степу, рідше удари блискавки. Відношення вчених до цього явища неоднозначне. Одні вважають пожежі негативним явищем для рослин і тварин, інші ж, наприклад, відомий еколог Ю.Одум, розглядає їх як важливий екологічний фактор, який є обов'язковим в умовах сухого клімату. При пожежі, крім наземної маси рослин, знищується підстилка та мохово-лишайниковий ярус, що приводить до прогрівання поверхні ґрунту та випаровування води. Тобто прискорюється ксеризація як умов існування, так і самих фітоценозів. Оголений грунт сильніше піддається вітровій і водній ерозії. Фітоценози перебудовуються в напрямку збільшення ролі дернинних злаків, таких як ковила, типчак, та випадання стрижнекореневих багаторічних рослин і кореневищних злаків. Відносно дрібних ссавців, то їх чисельність і видове різноманіття після пожежі різко зменшується і відновлюється лише десь через рік- два.
Основними завданнями зоологічного парку "Асканія-Нова" є збереження видів диких тварин з усього світу, акліматизація та одомашнення деяких з них. Для рідкісних і зникаючих видів тварин розведення в зоопарку з наступним випуском в природу є одним з методів відновлення їх популяцій. Нині в зоологічному парку утримуються особини 109 видів, підвидів, рас, форм, порід.
 |
Лебеді-шипуни на асканійському ставку |
||
Найбільшою кількістю видів та внутрішньовидових таксономічних одиниць представлений орнітологічний комплекс - 65. Чисельність птахів складає понад 4500 особин (85% колекції зоопарку). Найбільше звичайної крякви (Апа s platyrinchos ), папуги (Мelopsitacus), огара (Таdorna ferruginea), рожевощокого нерозлучника (Аgapornis roseicollis), білої гуски (Апser caerulescens ), страуса ему (Dromaiuns novaehollandiae), гірської гуски (Еиlаbеіаіпdіса) та ін. Через Асканія-Нову вже давно йде інтенсивний проліт птахів польового, водно-болотного і дендрофільного комплексів. Останнім часом в окремі роки спостерігається масове скупчення птахів в заповіднику на постійному озері у Великому Чапельському поді та на озерах зоопарку, а саме - до 40 тисяч крякв, 560 тисяч білолобих гусей, понад 40 тисяч особин сірого журавля. Це відбувається в період з жовтня до другої половини грудня. Зимують в дендрологічному парку сотні тисяч граків, точний підрахунок їх поки що не зроблено. Така величезна динамічна біомаса має великий вплив на існування екосистем заповідника.
 |
Одне із див заповідника "Асканія-Нова" - коні Пржевальського |
||
Клас ссавців представлений копитними тваринами, їх нараховується 43 види та внутрішньовидових одиниць, чисельністю майже 800 особин. Найбільшою кількістю особин з ссавців представлені сайгак (Saiga tatarica), кінь Пржевальського (Еquus przewalskii), благородний олень (Се rvus elephus), американський бізон (Bison bison), антилопа нільгау (Во selaphus tragocamelus), плямистий олень (Cervus nipon hortulorum), лань (Се rvus data), гвинторогий козел (Capra falconer heptneri), верблюд двогорбий (Са mes ferus bactrianus) та ін. З домашніх тварин найчисельніші курка домашня, корова домашня, в т.ч. сірої української породи, червоної степової, гібридних форм , цесарка, мускусна качка, кінь домашній, в т.ч. української верхової породи та ін., гаял, гуска домашня, голуб домашній та деякі інші.
Світове значення має зоопарк в справі охорони рідкісних та зникаючих видів тварин. В зоопарку охороняються 27 видів, які занесені до Червоної книги МСОП, причому є види, що мають такі категорії, як зник з природи, знаходиться на грані зникнення, знаходиться під загрозою зникнення.
Проводиться екологічний моніторинг шляхом кільцювання деяких видів птахів, на основі чого досліджуються шляхи та напрямки екологічних міграційних коридорів.
2. Чорноморський біосферний заповідник.
Заповідник створений в 1927 році для охорони птахів, що зимують, гніздяться і зупиняються при перельотах, а також для збереження інших видів тварин і рослин, ландшафтів пустельних полинових типчаково-ковилових степів, солончаків, піщаних степів та водно-болотних угідь. В 1983 р. оголошений біосферним заповідником, в 1984 занесений до міжнародної мережи біосферних заповідників. Крім того, територія його відповідно до Рамсарської конвенції занесена до списку водно-болотних угідь міжнародного значення.
 |
Мартин середземноморський (чорноголова чайка) - емблема Чорноморського заповідника |
||
Загальна площа заповідника - 89129га ( в Херсонській області -86388га, 2741 га — в Миколаївській), в т.ч. - заповідної зони — 70509га.
До його складу входять суходільні ділянки - Ягорлицький Кут, Потіївка, Солоноозерна, Івано-Рибальчанська, Волижин ліс, острови - Довгий, Орлів, Бабин, Смалений, Круглий, Сибірські, Єгипетські, Кінські, Потієвські, Нові, та ін., Тендрівська коса, а також акваторії Чорного моря в Тендрівській і Ягорлицькій затоках.
На території заповідника є ліси чагарники, степи, луки, прибережно-водна і водна рослинність, солончаки. Три формації занесено до Зеленої книги України, а саме: формацію берези дніпровської, ковили дніпровської ( Stipeta borysthenica ) та волосистої. Флора судинних рослин нараховує 728 видів, мохоподібних — 61, водоростей - 105, лишайників - 88, грибів - 172. До Червоної книги України занесено 24 види рослин. На території заповідника зростають 60 видів вищих судинних рослин, які є ендемічними або субендемічгоши. Ендемізм їх пов'язаний з піщаними аренами Нижнього Дніпра та приморськими літоральними пісками. В бріофлорі є ряд рідкісних і зникаючих видів. Це печіночний мох, бореальний вид Серhaloziella divaricata , рідкісний неморальний вид Dicranowesia cirrata місцезнаходження якого тут є єдиним в степовій зоні. Е ntostodon hungaricus — європейсько-середньоазійський аридний вид, включений до Червоної книги європейських бріофітів, А ulacomnium paluste і Вгас hyhecium rivulare — бореальні види, що дуже рідко зустрічаються в степовій зоні, та інші.
Фауна нараховує 47 видів ссавців, 305 видів птахів, 9 — плазунів, 9 - земноводних, 2715 - комах, павуків — (на Івано-Рибальчанській ділянці - 175, Солоноозерній — 168, Потіївській — 86, Волижиному лісі — 82), 100 — кліщів- паразитів хребетних тварин, 10 - корененіжок, 10 — губок, 2 — актиній, 68 - багатоїцетинкових червів, 64 - ракоподібних, 62 — м'якунів, 5 — асцидій, 1 - турбелярій. До Червоної книги України занесено 69 видів тварин.
Одним з важливих завдань Чорноморського біосферного заповідника є проведення екологічного моніторингу, який включає спостереження, оцінку і прогноз антропогенних змін стану екосистем, що забезпечує їх екологічну рівновагу. В районі заповідника це особливо стосується змін природних комплексів внаслідок впливу на них гідротехнічного і іригаційного будівництва.
Особливо це стосується приморських ділянок заповідника, в першу чергу Потіївської ділянки. Ці дії відбуваються внаслідок експлуатації Краснознам'янської зрошувальної системи, мережі дренажної системи та скидів поочищених стоків. Зрошувальні відносно прісні води скидаються у внутрішні озера території заповідника та в Тендрівську затоку. Води з рисових чеків та не доочищені води з очисних споруд санаторію "Золота Нива" селища Залізний Порт Голопристанською району, які працюють з великим перевантаженням, дуже забруднені азотистими та фосфорними сполуками, пестицидами, мінеральними добривами, гербіцидами. Дренажні води мають високий ступінь мінералізації. Відбулося різке обводнення і навіть підтоплення території заповідника в результаті зміни гідрологічного і гідрохімічного балансів всієї приморської смуги. Площі пустельно-степових, солончакових та галофільно-лучних формацій суходолу, які охороняються як еталони приморського ландшафту, за останні два десятиріччя скоротились на одну третину. Паралельно відбулося різке (більше ніж в 10 разів) збільшення боліт з домінуванням в ценозах очерету південного (Phragmites australis). Суцільними заростями цього виду вкриті всі зниження заповідної ділянки. Ця рослина сприяє інтенсивному замуленню озер та акумуляції шкідливих хімічних речовин в заповіднику. Змін зазнав не тільки рослинний, а й тваринний світ. Дуже змінився видовий склад і біомаса донних безхребетних тварин, значні зміни відбулися в ентомофауні заповідника. Для багатьох видів птахів, особливо куликів, в тому числі кулика- ходуличника, що гніздувались па відкритих берегах озер, Потіївська ділянка втрачена внаслідок заростання плес очеретом.
Захистом від наростання дії антропогенного пресу в певній мірі може слугувати оптимальний режим господарювання в однокілометровій охоронній зоні, відведення зрошувальних вод за межі Тендрівської затоки, встановлення регуляторної дренажної системи для недопущення надпорогових, незворотних змін екосистем.
В умовах антропогенно змінених суходільних і водних ценозів важливою проблемою заповідника є формування оптимальної структури острівного орнітокомплексу, однією з складових якого є колоніальні чайкові птахи. Метод прямого протекціонізму одному чи кільком видам ставить нові питання, особливо у зв'язку з тим, що заповідник став біосферним і тепер його основним завданням є виконання функції еталона природи Причорномор'я. В заповіднику, коли він мав статус державного, стратегія охорони птахів була направлена на збереження окремих видів, що приносять користь сільському господарству. Це в основному стосувалось чорноголового мартина, який винищує велику кількість шкідників сільськогосподарських культур. З 80-років XX століття на островах було вже більше 300 000 пар чорноголового мартина. Проте є думка, що в такій популяції ослаблені механізми саморегуляції чисельності, велика загроза виникнення епізоотій, постають питання кормової бази, відбувається евтрофікація Тендрівської затоки в районі острова Орлів, витісняються комахи, в тому числі рідкісні, з степових ценозів.
Антропогенний вплив на тварин, зокрема на птахів, проявляється в зростанні чисельності представників гніздової орнітофауни дендрофільного комплексу. Це пов'язано з залісненням людиною Олешківських пісків та господарським освоєнням територій, що межують з заповідником В ті роки практикувалось масове розвішування шпаківень, синичників, взагалі штучних будиночків для принаджування птахів. Тенденція проникнення нових видів в природні і штучні лісонасадження збереглася — з'явився яструб великий, сойка, лісовий жайворонок. Останній проник в заповідник з сусідніх ділянок у зв'язку з підвищенням рівня зволоженості всієї території. Виросла чисельність сов - вухатої та сплюшки, вони займають штучні будиночки та природні дупла, що утворились в стовбурах дерев. Загніздився боривітер - степовий та звичайний, чеглок.
Деякі види скорочують свою чисельність, це, наприклад, кібчик, колонії якого були звичайним явищем на лісостепових ділянках. Відійшов з заповідних ділянок грак, тисячі гнізд якого були на всіх ділянках. Тут мабуть просліджується інша тенденція. Вид живиться в агроландшафтах, антропогенних біотопах, тому "пусті" соснові ценози, що оточили заповідні ділянки, не влаштовують цей вид.. Зараз грак майже не гніздиться в заповіднику.
У зв'язку з антропогенним підтопленням на лісостепових ділянках майже звичайним видом стала озерна жаба (Rana ridibunda), зросла чисельність квакші (Нуlа аrborea), з'явилась часничниця (Реlodates fuscus). В озерах Потіївської ділянки стала звичайним видом червоночерева кумка (Во mdina bombina). Подібним же чином відреагували на зволоження території і плазуни. Чисельність видів, що пов'язані з водою, зросла. Це такі види, як вуж звичайний (Natrix natrix) та водяний (N.tesselata), болотна черепаха (Еmys orbicularis). Дещо частіше зустрічаються полози чотирисмугий (Еlaphe quaturlineata) та жовточеревий (Со luber jugularis), ящірка прудка (Lacera agilis). У сухопутних видів — ящірки різнобарвної (Еremias arguta) та гадюки степової (Vipera ursini) чисельність популяцій не змінилася. Зростання чисельності полоза чотирисмугого відбулося завдяки масовому розвішуванню шпаківень в минулі десятиріччя, адже значно збільшилась кормова база цієї змії — пташенята птахів-дуплогніздників.
Із зростанням площі зволожених біотопів зросла чисельність комахоїдних ссавців - білогрудого їжака та землерийки. Також зросла чисельність борсука, кабана, мишей.
Взагалі внаслідок "стікання" в заповідник видів природної фауни відбувається зростання щільності популяцій різних видів. Так, наприклад, лише фауна прямокрилих Івано-Рибальчанської ділянки нараховує 36 видів, в тому числі і рідкісних. Таке ж явище характерне і для аранеофауни всіх ділянок заповідника, оскільки більшість видів не можуть існувати в антропогенних ландшафтах, а лише на заповідних територіях
