Ірина Калениченко
Б.Д.ГРІНЧЕНКО У ХЕРСОНІ
Мов той орел, що зносить крила,
Щоб разом в небо підлетіть, -
Увесь напруження і сила, -
Ліванський кедр вгорі стоїть. . .
- писав у поезії "Кедр Ліванський" відомий український митець М.Ф.Чернявський. Є у нього і ще один твір з подібною назвою: "Кедр Ливана Спогади. про Б.Грінченка", який було видано в Херсоні ще 1920 року Саме таким, могутнім велетнем-кедром, бачить письменник свого співавтора у складанні альманаху "Дубове листя" видатного поета, драматурга, перекладача, мовознавця-лексикографа, фольклориста і етнографа Бориса Дмитровича Грінченка. Саме про цю людину М.Чернявський сказав: "... він більше працював, ніж жив". Микола Федорович згадував: "..в Чернігові ми працювали втрьох - Грінченко, Коцюбинський і я - над складанням альманаху на пошану пам'яті П.О.Куліша. Вийшов він під назвою "Дубове листя". Я подав ініціативу. Грінченко, як великий прихильник Кулішів, ініціативу цю підтримав. Коцюбинський, хоч і відносився досить негативно до Куліша, зацікавився самою ідеєю видання альманаху. І разом втрьох ми взялися за роботу і тут я зараз почув різницю між Грінченкм і Коцюбинським, як взагалі щодо розуміння й оцінки творів і письменників, так, головним чином, щодо їх мови. Коцюбинського принаджувала в творах, так би мовити, їх екзотичність, часом штучність, взагалі те, що здавалось йому новим і оригінальним. Грінченкові більше подобались твори вільні від штучності, він любив писання реальне, правдиве й доступне широким масам. Щодо мови, Коцюбинський був прихильником мови західноукраїнської, частково галицької, а Грінченко навпаки.
Любі, милі постаті - вони одійшли від нас у інший край. Але зараз я так ясно уявляю цю картину читання в залі-Коцюбинського... І зустрічаю своїм поглядом Грінченків погляд. Загориться в ньому іскра порозуміння, здіймуться догори брови і промайне на обличчі незлобна товариська усмішка..."
Крім цього треба додати, що Борис Дмитрович був і обдарованим педагогом, наслідувачем К.Ушинського. Він був впевнений, що дітей потрібно навчати рідною мовою. Напружено і плідно Грінченко працював і на журналістсько-редакторській ниві: в Україні були відомі 46 народнопросві-тницьких книжок самочинного чернігівського видавництва, які побачили світ саме завдяки Б.Грінченку.
У грудні 1998 року багато українських міст і сіл святкували 135-ту річницю з дня народження відомого українського майстра слова. Широко відзначили цю дату і херсонці, бо у 1885-1887 роках Б.Грінченко жив і працював на Херсонщині. В автобіографії він писав: “Я приїхав у Херсон статистом губернського земства, і півтора роки там працював, то їздячи по городах і селах та збираючи матеріали, то обробляючи їх. Як об'їжджено вже було й описано всю губернію, я з осені 1887 року переїхав до Катеринославщини знову учителем в с.Олексіївку Слав'яносербського повіту".
Спробуємо відтворити історію нашою міста цих років. На початку 1885 року до Херсона з Єлисаветграда (нині Кіровоград) було заслано членів українофільського гуртка, що існував при земстві. Сюди переїхали Олександр та Софія Русови, Феофан Василевсьсий разом з молодою дружиною Людмилою Василевською, згодом знану в Україні як письменниця Дніпрова Чайка, подружжя Маркевичів, А.М.Грабенко-Конощенко та ін. Всі вони працювали в губернському земстві і створили Херсонський літературний гурток під керівництвом О.Русова, який існував неповних півтора роки (в 1887 його було заборонено). Внаслідок праці гуртківців було видано альманах "Степ Херсонський". Альманах побачив світ у 1886 році у Петербурзі. Цього ж року в умовах заборони української мови в Херсоні виходить рідною мовою книга "Збірник драматичних творів Івана Карпенка-Карого". Члени гуртка, а саме: Д.Чайка, С.Русова, А.Конощенко пишуть дитячу оперу "Коза-Дереза" і вперше "дитячими силами" ставлять її на херсонській сцені.
Саме в ці бурхливі роки розвитку української культури в нашому краї' і приїздить до Херсона родина Грінченків. Борис Дмитрович працює в статистичному відділі херсонського губернського земства, який очолює О.Ру-сов. Праця статистика - суцільна мандрівка. В Херсоні Грінченко бував мало. З листів до Івана Франка дізнаємося, що працював він у Тирасполі та Олександрії (які на той час входили до складу Херсонської губернії). Таке життя не задовольняло Грінченка і в лист” до дружини, датованому 1886 р. читаємо: “Ох, та коли ж ми таки справді припинимось десь і не будемо часами, як те перекотиполе, вітром знане? Коли?"
В ці роки розпочинається листування та співпраця з І.Франком та його "Зорею". Франко одним з перших відзначив талановитого юнака, про що Грінченко в "Автобіографії" згадує: "Тільки д.Ів.Франко озвався р. 1886-го до мене: од його дізнався я, що мої праці варті друку. За це повинен я йому дякувати..."
На сторінках франківської "Зорі" з'являються оригінальні твори, переклади, вірші під псевдонімами Іван Перекотиполе, В.Чайченко, Д.Гордієнко та ін., за якими стояв Б.Грінченко.
У листі до Франка від 17.11.1886 р. Грінченко нагадує свою адресу для листування: "Херсон. Губернська земська управа" і сповіщає, що "з Херсона я маю з початком 1887 р. виїхати".
У наступному листі він відсилає Франкові рецензію на альманах "Степ херсонський", поява якого стала визначною подією в Наддніпрянській Україні. Рецензія Грінченка досить сувора, але згадаємо, що і до своїх творів, і до всього, над чим доводилось працювати, він ставився не менш вимогливо. Рецензія, яку було надруковано у "Зорі" № 15-16 від 1887 року мала таку кінцівку: "От й все, що дає нам "Степ". Як бачите, небагато: як бачите, можно було мати право більшого сподіватися, бо єсть у нас талановиті люде і чимало їх, - але ж... Але ж мабуть недурно у старих характеристиках Українця казане “про його” медлительность й наклонность к лени..."
Під час перебування Б.Грінченка на Херсонщині з-під його пера виходять прозові та поетичні твори. Поезії, що писані на Херсонщині, згодом увійшли до збірок "Нові пісні і думи Василя Чайченка", "Під хмарним небом" та ін.
Тут Б.Грінченко написав і вірш під назвою "Присвячую М.Г." "М.Г." - це Марія Грінченко - дружина і помічниця Бориса Дмитровича, яка була письменницею, а згодом, після смерті Грінченка, редактором видань його творів.
Грінченко пише:
Кохана єдина! Ми вкупі з тобою
Робили над ділом святим,
Ми вдвох однією журились журбою
І щастям раділи одним,
В цей же час з'являються і прозові твори: оповідання "Хата", "Непокірний", цикл "Дрібнички" та ін.
Мандри по містах і селах Херсонської губернії дали змогу Грінченкові займатися улюбленою справою - "вчитися від народу мови, записувати лексичні й фольклорні матеріали і взагалі придивлятися до народного життя..." Наслідок цієї праці, яку було розпочато ще в юнацькому віці (перші свої словники він склав вже в 14 років) -чотиритомний "Словник української мови" став прекрасним пам'ятником Б.Грінченку.
Як вже згадувалось вище, у 1887 році гурток О.Русова було заборонено, а його членів, окрім А.Конощенка, вислано з Херсона. Цього ж року виїхало з Херсона і молоде подружжя Грінченків.
У поезії "Нудьга", яка увійшла до збірки "Нові пісні і думи В.Чайченка" є автобіографічні рядки, що відбивають настрої автора перед від'їздом з Херсона. Ці рядки в наступних виданнях випущено.
Боже, нудьга! Не діждусь-дожидаюся,
Поки втечу відціля.
Їхать давно в нове місце збираюся,
Та вже недоля моя:
Скоро півмісяця, як щогодниноньки
Жду переїзду свого,
Роком здаються короткі хвилиноньки,
Чи вже й не буде його?
Родина Грінченків виїхала з Херсона у Харків, щоб більше ніколи сюди не повернутися, але херсонці пам'ятають про перебування Грінченка у нашому краї: в 1980 році міській бібліотеці № 13 присвоєно його ім'я. В експозиції літературного відділу Херсонського краєзнавчого музею розміщено матеріали, які розповідають про українського письменника, фольклориста, етнографа, філолога, педагога і громадського діяча Б.Д. Грінченка.
